ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/9547/13-ц

1. Описова частина

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , вимоги якого збільшив під час розгляду справи, та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 23 лютого 2007 року у розмірі 862 885,74 дол. США та 51 249 235,08 грн, з яких: 862 885,74 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками, 30 357 433,08 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 20 891 801,99 грн - пеня за несвоєчасну виплату процентів (за період з 26 серпня 2011 року до 21 квітня 2016 року); стягнути з поручителя ОСОБА_2 на корись банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 291 515,91 дол. США та 3 622 668,42 грн, з яких 1 090 000,00 дол. США - заборгованість за простроченим кредитом, 201 515,91 дол. США - заборгованість за простроченими відсотками, 3 188 727,42 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 433 940,93 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів; стягнути з ОСОБА_1 на користь банку штраф у розмірі 494 350,00 грн за невиконання умов договору іпотеки від 23 лютого 2007 року; стягнути солідарно з відповідачів штраф у розмірі 116 650,00 грн за невиконання умов договору іпотеки від 27 червня 2008 року.

Позов мотивовано тим, що 23 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 345/П, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у сумі 1 500 000,00 дол. США на строк з 23 лютого 2007 року до 01 січня 2009 року, зі сплатою процентів за користуванням кредитом у розмірі 16 % річних.

27 червня 2008 року внесено зміни до кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язань між банком та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) укладений договір поруки від 23 лютого 2007 року, до якого 27 червня 2008 року було внесено зміни.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані проценти, комісію та інші передбачені договором платежі у встановлені договором строки. Позичальник від належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором ухиляється, а тому з нього та поручителя підлягають стягненню передбачені договором платежі.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2016 року позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2017 року заочне рішення Приморського районного суду від 12 жовтня 2016 року скасовано, призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача ФОП ОСОБА_2 здійснено заміну на фізичну особу ОСОБА_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 штраф у розмірі 494 350,00 грн за невиконання умов договору іпотеки від 23 лютого 2007 року із змінами та доповненнями згідно з договором іпотеки від 27 червня 2008 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 штраф за невиконання умов договору іпотеки від 27 червня 2008 року, з кожного по 58 326,00 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії кредитного договору закінчився 01 січня 2010 року. Тобто з 02 січня 2010 року між сторонами (банком та позичальником) договірні правовідносини вже не існують, а тому умови кредитного договору з приводу нарахування пені та процентів уже не діють і підстави для їх стягнення відсутні.

Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Банк має право на нарахування процентів і неустойки відповідно до статей 536, 625 ЦК України, проте лише в національній валюті України.

Відмовляючи у позові до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 291 515,91 дол. США та 3622 668,42 грн, суд першої інстанції виходив з того, що порука ОСОБА_2 припинилася, оскільки банк мав право пред`явити вимоги до поручителя з 02 січня 2009 року до 02 липня 2009 року. ПАТ АБ «Укргазбанк» протягом 02 січня 2009 року до 02 липня 2009 року мав право пред`явити вимоги до поручителя, проте повідомлення про порушення позичальником основного зобов`язання направив лише 01 червня 2011 року, з відповідним позовом звернувся до суду лише 06 серпня 2010 року (справа № 2-3547/11), а з даним позовом - 16 квітня 2013 року, тобто після припинення поруки.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову оскаржено ПАТ «Укргазбанк» в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредиту, процентів, неустойки, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

У іншій частині, що оскаржувалась, судове рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у позові за період з 26 серпня 2011 року до 21 квітня 2016 року, суд першої інстанції помилково зазначив, що банк має право на нарахування процентів відповідно до статті 536 ЦК України і в національній валюті України.

У частині позову про стягнення заборгованості за період з 26 серпня 2011 року до 21 квітня 2016 року суд першої інстанції мав врахувати, що строк кредитування позичальника ОСОБА_1 закінчився 01 січня 2009 року, а строк дії договору - 01 січня 2010 року. Згідно з умовами кредитного договору на випадок порушення позичальником строків повернення кредиту сторони погодили сплату збільшеної процентної ставки у розмірі 17 % річних, а також сплату пені та інших платежів, відшкодування збитків відповідно до порядку та строків, зазначених у кредитному договорі.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Свого права на стягнення платежів на підставі частини другої статті 625 ЦК України ПАТ «Укргазбанк» не реалізував, оскільки з такими вимогами до позичальника не звертався.

Щодо поручителя, то на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Такі умови у договорі поруки від 23 лютого 2007 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 2008 року) відсутні.

Саме з таких підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги ПАТ «Укргазбанк» до позичальника та поручителя про стягнення з них відсотків та неустойки за кредитним договором, за період з 26 серпня 2011 року до 21 квітня 2016 року, тобто за період після закінчення строку договору і ухвалення рішення про стягнення заборгованості.

Щодо вимог банку до поручителя та висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що за пунктом 5.1 договору поруки, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та кредитором, вказаний договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами і діє до припинення зобов`язання позичальника.

Виходячи з правил частини четвертої статті 554 ЦК України суд першої інстанції помилково вважав, що згідно з пунктом 5.1 договору поруки строк поруки не встановлений і складає лише 6 місяців.

Згідно з пунктом 5.2 договору поруки від 23 лютого 2007 року порука також припиняється, якщо кредитор протягом 3-х років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Таким чином, строк поруки за договором є встановленим і він складає три роки.

Разом з тим, за змістом пункту 1.1 зміненого договору поруки та пункту 3.3.1 зміненого кредитного договору, строк виконання зобов`язання позичальника настав 01 січня 2009 року. А отже, останнім днем строку пред`явлення вимоги до поручителя є 02 січня 2012 року. Позов до ФОП ОСОБА_2 вперше пред`явлено кредитором у квітні 2013 року, тобто після припинення поруки.

Пунктами 2.1, 2.2 договору поруки сторони передбачили, що у випадку невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором кредитор звертається з письмовою вимогою до позичальника та поручителя, і останній зобов`язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника. Номери рахунків зазначаються в письмовій вимозі кредитора.

Апеляційний суд виходив з того, що наявне у справі повідомлення про порушення позичальником основного зобов`язання з роз`ясненням можливості звернення стягнення на іпотечне та інше майно поручителя (без вимоги та зазначення рахунків), яке було спрямоване кредитором поручителю 01 червня 2011 року, не відповідає змісту пунктів 2.1, 2.2 договору поруки та приписам статті 559 ЦК України, а тому не вважається письмовою вимогою до поручителя.

З огляду на те, що договір поруки від 23 лютого 2007 року ПАТ АБ «Украгазбанк» уклав з ФОП ОСОБА_2 , яка до 2014 року здійснювала підприємницьку діяльність, суд апеляційної інстанції виходив з того, що подання банком 26 серпня 2010 року позову до неї як до фізичної особи у справі № 2-3547/11, в якій у позові до ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю вимог, не змінило перебіг строку поруки. Крім того, предметом вимог до неї не були вимоги щодо відповідальності за договором поруки.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку до ОСОБА_2 (як правонаступника ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 291 515,91 доларів США та 3 622 668,42 грн не підлягають задоволенню у зв`язку з припиненням поруки з наведених вище підстав.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

У касаційній скарзі АТ АБ «Укргазбанк» не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні процентів та пені та, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині з направленням справи у цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

Судові рішення в іншій частині не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктами 3.2.8, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору від 23 лютого 2007 року передбачено застосування підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами, які не повернуто у встановлені кредитним договором строки, а отже, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1050 ЦК України та безпідставно відмовлено у задоволенні вимог банку про стягнення процентів після настання строку повернення кредиту.

Саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Умовами пунктів 3.2.8, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору від 23 лютого 2007 року сторони погодили строк кредитування та розмір процентів, який застосовується за користування кредитними коштами, включаючи проценти, розмір яких застосовується до простроченої заборгованості, тобто до розміру кредитних коштів, яким позичальник користується поза визначеним кредитним договором строком кредитування.

За користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється в розмірі 17 % річних.

Проаналізувавши умови укладеного кредитного договору, можна дійти висновку, що з укладенням кредитного договору (укладенню якого передувало вивчення та погодження позичальником з його умовами), позичальник та поручитель взяли на себе обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, в тому числі понад визначений кредитним договором строк кредитування, в разі неповернення кредитних коштів до закінчення строку кредитування, що узгоджується в тому числі з вимогами статті 625 ЦК України та з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 24 січня 2019 року, яку надалі підтримав Верховний Суд в постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 та постанові від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17.

Таким чином судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до Верховного Суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно з кредитним договором від 23 лютого 2007 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 2008 року) ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», надав ОСОБА_1 кредит у сумі 1 500 000,00 дол. США, на строк користування з 23 лютого 2007 року до 01 січня 2009 року, із сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою 16 % річних, з погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом шляхом внесення щомісячних платежів у терміни, розмірі та на умовах, що встановлені цим договором.

27 червня 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23 лютого 2007 року, яким внесено зміни та доповнення до окремих пунктів кредитного договору, зокрема збільшено строк його дії до 01 січня 2009 року, доповнено перелік нерухомого майна, прийнятого в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. Також визначено строк дії договору до 01 січня 2010 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором, 23 лютого 2007 року між позивачем як іпотекодержателем і ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно - нежила будівля автомийки, бару та офісу, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та складається в цілому з нежилих приміщень 1-го, 2-го та 3-го поверхів, загальною площею 945,2 кв. м, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 червня 2006 року, - заставною вартістю 472 600,00 грн.

У зв`язку з укладенням між банком і ОСОБА_1 27 червня 2008 року договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23 лютого 2007 року, 27 червня 2008 року між ними був укладений додатковий договір до договору іпотеки, згідно з умовами якого, за домовленістю сторін предмет іпотеки оцінено у розмірі 9 887 000,00 грн (а.с. 19).

Згідно з договором поруки від 23 лютого 2007 року ФОП ОСОБА_2 виступила поручителем перед банком за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 лютого 2007 року (а.с. 23).

Відповідно до пункту 2.1 укладеного між позивачем і ОСОБА_1 27 червня 2008 року договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору, 27 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., згідно з яким предметами іпотеки є :

- нежилі приміщення перукарні 1-го поверху, загальною площею 44,5 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належать іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. 11 серпня 2006 року;

- трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 62,2 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. 16 травня 2006 року, - заставною вартістю 529 000,00 грн;

- однокімнатна квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 28,0 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. 25 квітня 2006 року, - заставною вартістю 305 000,00 грн;

- однокімнатна квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 24,5 кв. м, житловою площею 16,7 кв. м, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. 19 липня 2006 року, - заставною вартістю 302 000,00 грн;

- трикімнатна квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 58,6 кв. м, житловою площею 30,5 кв. м, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. 12 липня 2004 року, - заставною вартістю 472000,00 грн.

Встановлені кредитним договором терміни повернення наданого кредиту та терміни сплати процентів за користування кредитним коштами позичальник ОСОБА_1 не дотримувався.

Пунктом 5.3 кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості.

Пунктом 5.8 зазначеного договору передбачено, що строк позовної давності за цим договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги щодо повернення: процентів за користування кредитом та заборгованості за кредитом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2012 року (справа № 2-3547/11), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2012 року, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 лютого 2007 року у загальному розмірі 1 291 515,91 дол. США (що в еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 10 318 824,67 грн), з яких: заборгованість за кредитом - 1 090 000,00 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 201 515,91 дол. США).

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом за кредитним договором.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У задоволенні інших вимог відмовлено. (т. 1, а.с. 6-12).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року (провадження № 6-51397св12) рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2012 року в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом та звернення стягнення на передане в іпотеку майно скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а.с. 45-50).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 року (справа № 2-3547/11) позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за пенею за кредитним договором від 23 лютого 2007 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 2008 року) у загальному розмірі 3 622 668,35 грн (з яких пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 3 188 727,42 грн та пеня за несвоєчасну сплату процентів - 433 940,93 грн.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором від 23 лютого 2007 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 2008 року) у загальному розмірі 1 291 515,91 дол. США (що в еквіваленті за курсом НБУ на 02 лютого 2012 року становить 10 318 824,67 грн) та 3 622 668,35 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 090 000,00 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 201 515,91 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 3 188 727,42 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 433 940,93 грн, - звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23 лютого 2007 року та договором іпотеки від 27 червня 2008 року, а саме на: 1) нежилу будівлю автомийки, бару та офісу, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та складається в цілому з нежилих приміщень 1-го, 2-го та 3-го поверхів, загальною площею 945,2 кв. м, та належить ОСОБА_1 ; 2) нежилі приміщення перукарні 1-го поверху, загальною площею 44,5 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та належать ОСОБА_2 ; 3) трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 62,2 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, яка належить ОСОБА_2 ; 4) однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 28,0 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, яка належить ОСОБА_2 ; 5) однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 24,5 кв. м, житловою площею 16,7 кв. м, яка належить ОСОБА_2 ; 6) трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 58,6 кв. м, житловою площею 30,5 кв. м, яка належить ОСОБА_1 , - шляхом продажу цього предмета іпотеки (об`єктів нерухомого майна) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною предмета іпотеки (об`єктів нерухомого майна) на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадій оцінки майна.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 року в частині звернення стягнення на предмети іпотеки, зазначені у пунктах 2, 3, 4, 5, 6 резолютивної частини рішення, - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог банку відмовлено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за початковою ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки змінено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень справа № 2-3547/11 у частині, направленій на новий розгляд в апеляційному порядку не розглянута.

2. Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалені у справі судові рішення оскаржуються заявником виключно в частині відмови у стягненні процентів і пені, нарахованих банком після закінчення строку кредитування за кредитним договором, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає вказані судові рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.

Касаційна скарга ПАТ «Укргазбанк» задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У справі, яка переглядається, встановлено, щоПАТ «Укргазбанк» використав право вимоги повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у серпні 2010 року до суду із позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно, що засвідчено відповідними судовими рішеннями, зокрема рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2012 року, яким стягнуто заборгованість за кредитом, заборгованість за процентами, та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 року, яким стягнуто заборгованість за пенею.

Строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога банку про стягнення поточних грошових вимог, а саме процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, обґрунтовано відхилена судами. Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення нарахувань за цими процентами.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі банк посилається на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18) про повернення справи відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, у якій зазначено, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана справа після її повернення Великою Палатою Верховного Суду розглянута Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та у постанові від 05 березня 2019 року Верховний Суд вказав на те, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

Разом з тим правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що розглядається, оскільки у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, судами не встановлено та з умов кредитного договору, в тому числі з умов, на які посилається позивач, зокрема пунктів 3.2.8, 3.3.1, 3.3.3, 3.3.2, не вбачається, що сторонами обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після строку кредитування і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання за цією угодою.

Тож підстави для врахування висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у цій же справі, на яку посилається позивач, відсутні.

Колегія суддів відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

За встановлених у цій справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів і пені поза межами строку кредитування є обґрунтованими та не суперечать наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Проте ПАТ «Укргазбанк» вимог про стягнення з позичальника та поручителя трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України в суді першої інстанції не заявляв.

Зміна позивачем позиції після розгляду справи судом першої інстанції щодо кваліфікації спірної суми вимог як процентів, нарахованих за користування кредитом, на позицію у касаційній скарзі щодо кваліфікації спірної суми вимог як процентів за передбаченою кредитним договором підвищеною ставкою за неправомірне користування кредитом (згідно з диспозицією частини другої статті 625 ЦК України), свідчить про невизначеність заявника стосовно правової природи заявлених ним у спірних правовідносинах вимог до відповідачів та стосовно правових підстав для цих вимог.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 403, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду