ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/13484/19

1.Описова частина

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 1999 року по квітень 2018 року; визнати в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності сторін, за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; виділити в порядку поділу майна у власність ОСОБА_2 легковий автомобіль марки «Хюндай Соната», 2010 року випуску, об`єм двигуна - 2359 куб. см., тип - легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки «ВАЗ», рік випуску 2004, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля в сумі 121 600 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частини вартості квартири АДРЕСА_2 в сумі 975 000 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину грошових коштів які знаходились в банківському вкладі «Оптимальний» у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в сумі 100 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що з грудня 1999 року по квітень 2018 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 . У січні-березні 2000 року вони спільно інвестували кошти у будівництво квартири АДРЕСА_1 , в яку переїхали жити у серпні 2001 року, право власності на яку оформлено на ОСОБА_2 . Та в подальшому до квітня 2018 року проживали у вказаній квартирі. Також, у квітні 2005 року за спільні кошти подружжя придбало в кредит автомобіль марки «Шевроле», за зобов`язаннями якого вона виступила поручителем ОСОБА_2 , який на початку 2011 року був ними відчужений, а 16 лютого 2011 року ними придбано автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 242 200 грн, і за зобов`язання відповідача вона надала згоду на укладення кредитного договору, як особа, з якою він проживав.

У 2014 році вони також спільно інвестували кошти в будівництво квартири АДРЕСА_2 , про що був укладений кредитний договір № 666905 від 28 травня 2014 року. Право власності на квартиру було оформлено 17 травня 2017 року на ОСОБА_2 . З травня 2017 року по березень 2018 року вони займались ремонтом у цій квартирі, проте 24 квітня 2018 року ОСОБА_2 без її згоди відчужив квартиру, уклавши договір дарування, згідно умов якого він безоплатно передав квартиру у дар своєї матері - ОСОБА_3

14 лютого 2018 року відповідач за їх спільною згодою уклав з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» договір банківського вкладу зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу «Оптимальний» № 111432 в сумі 200 000 грн, проте 11 травня 2018 року ОСОБА_2 без її згоди зняв з депозитного рахунку готівкові кошти з відсотками в сумі 200 632,62 грн і у цей же день уклав договір банківського вкладу № 124816 на користь своєї матері ОСОБА_3 на суму 200 000 грн за довіреністю.

На початку березня 2018 року стосунки між подружжям погіршилися, а на початку квітня 2018 року вони припинили проживати однією сім`єю та вести спільне господарство. Вважає, що майно, яке було набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, і у разі такого поділу майна частки чоловіка та дружини є рівними.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна - задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю з 01 січня 2004 року по серпень 2011 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 121 600 грн - грошової компенсації Ѕ частки від сплаченої вартості майна - автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 , 574,47 грн - судового збору, а всього 122 174,47 грн. У решті вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України) по червень 2011 року, й оскільки у зазначений період відповідно до договору Х0216 купівлі-продажу (з кредитом) від 16 лютого 2011 року ОСОБА_2 придбаний автомобіль марки «Хюндай» днз НОМЕР_3 , вартістю 242 200 грн, для придбання якого було укладено кредитний договір № 1/1102802 від 22 лютого 2011 року, на укладення якого позивачка ОСОБА_1 надала згоду відповідно до положень статей 63, 65 СК України, що підтверджується такою згодою, тому таке майно може бути визнане спільним сумісним майном, яке підлягає поділу між сторонами за правилами поділу майна подружжя, і щодо якого позивачка просить його залишити у власності відповідача, а їй як позивачу компенсувати половину вартості такого майна шляхом грошової компенсації Ѕ частки від сплаченої вартості такого автомобіля, що складає 121 600 грн, що підлягає задоволенню.

Водночас, зважаючи на встановлений судом факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по червень 2011 року, решта майна, яке набуто в період, який не охоплюється встановленим періодом, а саме: квартира АДРЕСА_3 , набута 17 травня 2011 року, квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку набуто 17 травня 2017 року, банківський вклад від 14 лютого 2018 року в сумі 200 000 грн, не підлягають визнанню спільною сумісною власністю сторін та його поділу.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначив про те, місцевий суд дійшов правильного та обгрунтованого висновку, підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, які оскаржує в частині встановлення факту проживання однією сім`єю та в частині відмови в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 15 липня 2020 року в справі № 524/10054/16, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 30 листопада 2020 року в справі № 638/20596/16, від 13 липня 2020 року в справі № 166/955/19, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 22 лютого 2021 року в справі № 264/2232/19, від 18 квітня 2018 року в справі № 487/9384/14-ц та постанові Верховного Суду від 24 травня 2015 року в справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Судові рішення в частині задоволення позову до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 753/13484/19 з Дарницького районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі не перебували.

Позивачка вважає, що вони з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з грудня 1999 року по квітень 2018 року, відповідач частково заперечує та вказує, що однією сім`єю сторони проживали з середини серпня 2001 року по серпень 2011 року.

15 січня 2000 року між АТХК «Київміськбуд» в особі АКБ «Аркада» та ОСОБА_2 укладено інвестиційний контракт № 15541, предметом якого є інвестування в житло, а саме район забудови Осокорки-7, серія будинку АДРЕСА_4 , кількість кімнат 3. 16 травня 2001 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

16 лютого 2011 року ОСОБА_2 був придбаний автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 242 000 грн для придбання якого було укладено кредитний договір від 22 лютого 2011 року.

17 травня 2017 року ОСОБА_2 набута у власність квартира за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю 1 950 000 грн.

ОСОБА_2 були розміщені грошові кошти в сумі 200 000 грн на банківському вкладі «Оптимальний» у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» згідно договору № 111432 від 14 лютого 2018 року.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), так як КпШС не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року є законним та обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 15 січня 2000 року між АТХК «Київміськбуд» в особі АКБ «Аркада» та ОСОБА_2 укладено інвестиційний контракт № 15541, предметом якого є інвестування в житло, а саме район забудови Осокорки-7, серія будинку АДРЕСА_6 .

За указаним договором ОСОБА_2 вносив плату: 15 січня 2000 року в розмірі 78 001 грн 05 коп., 23 лютого 2000 року у сумі 13 990 грн 38 коп., 26 лютого 2000 року в сумі 8 215 грн 83 коп. та 29 лютого 2000 року в розмірі 12 898 грн 85 коп.

16 травня 2001 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Отже на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, позивачка мала надати докази, з яких можливо б було встановити факт внесення нею певних коштів на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Суди попередніх інстанцій, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статті 89 ЦПК України, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходили з безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки нею не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута нею та ОСОБА_2 внаслідок їх спільної праці, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Відповідач не заперечує, що час спільного проживання - з середини серпня 2001 року по серпень 2011 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правого висновку про те, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Разом із цим положеннями ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі, зокрема доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять жодного доказу, що підтверджує факт спільного проживання чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з серпня 2011 року по квітень 2018 року, тому висновки судів попередніх інстанцій в частині є законними та обгрунтованими.

Указана позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові № 466/3769/16 від 12 грудня 2019 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що майно, яке набуто в період, який не охоплюється встановленим судом періодом, факт спільного проживання чоловіка та дружини, а саме: квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку було набуто 17 травня 2017 року; банківський вклад від 14 лютого 2018 року в сумі 200 000 грн, не підлягає визнанню спільною сумісною власністю сторін та його поділу між ними.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,