ПОСТАНОВА
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року (головуючий суддя - Басова Н.М.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сухарьок М.Г.; судді: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.) у справі № 812/1270/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Лисичанський склозавод «Пролетарій» (далі - ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - ГУ ДФС у Луганській області; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати рішення від 09 лютого 2018 року № 31380846/12 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 08 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 05 вересня 2018 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, не передаючи справу на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог платник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що постановою Господарсько суду Луганської області від 03 жовтня 2017 року у справі № 913/412/16 позивача визнано банкрутом, а відтак після цієї дати до нього не можуть застосовуватися будь-які штрафні (фінансові) санкції.
Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій».
29 жовтня 2018 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що ухвалою Господарсько суду Луганської області від 04 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 913/412/16 про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Луганської області від 03 жовтня 2017 року у справі № 913/412/16 визнано ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, а також припинено процедуру розпорядження майном та повноваження арбітражного керуючого Віскунова Олександра Віталійовича як розпорядника майна у справі № 913/412/16.
З 17 жовтня 2017 року платник перебуває в стані припинення за судовим рішенням у справі про банкрутство.
09 лютого 2018 року ГУ ДФС у Луганській області прийнято рішення № 31380846/12 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з яким до позивача застосовано штраф у розмірі 155659,89 грн за період із 21 грудня 2013 року до 14 квітня 2014 року (10 % до 01 січня 2015 року) та нараховано пеню в розмірі 26094,49 грн (0,1 % суми недоїмки).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний акт індивідуальної дії є законним, адже чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не встановлено обмеження строків для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску.
Верховний Суд із наведеним висновком судових інстанцій погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 38 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.
Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в боржника не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, а також не здійснюється нарахування штрафних санкцій на будь-які види грошових зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 813/3723/16.
А відтак, доводи судових інстанцій про правомірність оскаржуваного рішення від 09 лютого 2018 року № 31380846/12 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є помилковими.
Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального та процесуального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення адміністративного позову.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -