ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/12273/15-ц

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути із відповідача на свою користь аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову.

Позов обґрунтовано тим, що офіційного шлюбу між сторонами укладено не було, а від спільного проживання у позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син, ОСОБА_4 . Стверджувала, що у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 батьком зазначений саме відповідач ОСОБА_2 , вказувала, що сторони у справі проживали спільно до 07 квітня 2006 року, зазначала, що ОСОБА_2 періодично надавав ОСОБА_1 матеріальну допомогу на утримання дитини, проте, починаючи з лютого 2007 року, жодних грошових коштів від відповідача не надходило.

Позивач вважала, що, оскільки батько дитини жодним чином участі у житті сина не приймає та не бажає виконувати свої батьківські обов`язки, матеріально розвиток та навчання сина ОСОБА_4 не забезпечує, тому може бути позбавлений батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

У січні 2017 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просила виключити відомості про ОСОБА_2 , як батька ОСОБА_4 , з актового запису від 10 вересня 2005 року № 2323, вчиненого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, в графі «батько».

В обґрунтування зустрічних позовних вимог представник зазначала, що ОСОБА_2 з 11 жовтня 1974 року по 20 січня 2009 рік був одружений з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. Стверджувала, що позивач та відповідач познайомилися у 1996 році, проте жодних родинних (шлюбних) відносин не підтримували. Починаючи з 2001 року по 07 квітня 2006 року, тобто у період дії трудового контракту у м. Києві, ОСОБА_2 почав проживати у квартирі відповідача за зустрічним позовом як квартирант (наймач такого житла). Після завершення трудового контракту, позивач повернувся до м. Одеса до дружини та дітей.

Зауважувала, що про наявність дитини відповідач дізнався після того, як у вересні 2016 року отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 серпня 2016 року за виконавчим листом № 755,12273,15ц, виданим 26 липня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення аліментів.

ОСОБА_1 вказала батьком дитини ОСОБА_2 без отримання згоди останнього.

З огляду на вказане, стверджувала, що актовий запис від 10 вересня 2005 року за № 2323 щодо батьківства ОСОБА_2 є недійсним, через те, що позивач батьком дитини себе не визнавав, письмову згоду на зазначення себе у графі «батько» не надавав, участі у житті дитини не приймав.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року, позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 щомісячно у розмірі 1 000,00 грн, але не менше ніж 30,0 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 червня 2015 року і до досягнення сином ОСОБА_4 повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 червня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 243,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 15 000,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Вказано, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишено без змін

У грудні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - Єрмак О. В. подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій заявник, посилаючись на невирішення цього питання в постанові Верховного Суді від 22 листопада 2021 року, просить стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Заява мотивована тим, що у своєму відзиві на касаційну скаргу адвокат Єрмак О. В. просив суд касаційної інстанції стягнути відповідно до статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) із ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, понесених ОСОБА_1 при розгляді справи № 755/12273/15 Верховним Судом, але в тексті постанови від 22 листопада 2021 року Верховним Судом не вирішено питання про ці судові витрати. У свою чергу на підтвердження понесених витрат суду касаційної інстанції було надано копію договору про надання правової допомоги від 13 жовтня 2021 року, копію акта наданих послуг від 20 жовтня 2021 року та копію приходного ордера від 13 жовтня 2021 року.

Станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходило від ОСОБА_2 заперечення проти відповідної заяви представника ОСОБА_1 - Єрмака О. В. про ухвалення додаткового судового рішення.

У грудні 2021 року Верховним Судом витребувано справу № 755/12273/15-ц із Дніпровського районного суду м. Києва для вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи заяви представника ОСОБА_1 - Єрмака О. В. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви із таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

ОСОБА_9 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, надала:

- копію договору про надання правової допомоги від 13 жовтня 2021 року, укладеного між нею як клієнтом та Адвокатським бюро «Іванова» (далі - АБ «Іванова»), згідно з яким клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту у Верховному Суді у справі № 755/12273/15-ц про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з ОСОБА_2 , а клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору (пункт 2.1), Єрмак О. В. є одним із адвокатів, який має право здійснювати адвокатську діяльність в інтересах клієнта (пункт 4.1), сторони погодили розмір гонорару у сумі 10 000,00 грн (пункт 11.1), договір укладений на строк до 31 грудня 2021 року (пункт 14.1);

- копію акта виконаних робіт (наданих послуг) з надання правової допомоги ОСОБА_9 від 20 жовтня 2021 року до договору від 13 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Єрмаком О. В. , на загальну суму 10 000,00 грн, з яких: консультативні послуги - 2 год 13 жовтня 2021 року на 1 000,00 грн; ознайомлення з матеріалами касаційної скарги - 2 год 14 жовтня 2021 року на 1 000,00 грн; аналіз законодавства для складання відзиву на касаційну скаргу - 2 год 18 жовтня 2021 року на 1 000,00 грн; складання відзиву на касаційну скаргу - 5 год 18 жовтня 2021 року на 5 000,00 грн; підготовка копії відзиву на касаційну скаргу з додатками та надсилання скаржнику - 0,5 год 20 жовтня 2021 року на 500,00 грн; підготовка відзиву на касаційну скаргу з додатками та надсилання до Верховного Суду - 0,5 год 20 жовтня 2021 року на 500,00 грн; складання акта виконаних робіт з надання правничої допомоги - 0,5 год 20 жовтня 2021 року на 1 000,00 грн;

- копію прибуткового касового ордера АБ «Іванова» від 13 жовтня 2021 року № 137/21 про отримання від ОСОБА_9 10 000,00 грн на підставі договору від 13 жовтня 2021 року;

- копію ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Верховному Суді адвокатом Єрмаком О. В. від 13 жовтня 2021 року серія АА № 1094316;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Єрмаком О. В. № 2875;

- копію посвідчення адвоката України на ім`я Єрмак О. В. , виданого 12 січня 2018 року, № КВ 2875.

Зазначені документи надіслані до Верховного Суду у жовтні 2021 року представником ОСОБА_9 - адвокатом Єрмаком О. В. у складі відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 (а. с. 139-160 т. 4).

Ураховуючи надані стороною ОСОБА_9 докази та прийняте судом касаційної інстанції рішення згідно з постановою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів Верховного Суду погоджується, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_9 в суді касаційної інстанції.

Водночас колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у стягненні витрат у сумі 2 000,00 грн, виходячи з того, що ознайомлення з матеріалами касаційної скарги на оскаржувані судові рішення у справі (гонорар за це складає 1 000,00 грн) не було необхідною процесуальною дією для ОСОБА_9 , оскільки касаційна скарга з додатками надсилалась судом касаційної інстанції на її адресу, у свою чергу складання акта виконаних робіт з надання правничої допомоги (гонорар за це складає 1 000,00 грн) має організаційний характер по відношенню до укладеного між клієнтом та АБ «Іванова» договору та за своєю суттю не може бути віднесений до правової допомоги як окрема послуга, тому такі витрати не відповідають критерію їх необхідності та не підлягають задоволенню.

Отже, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат ОСОБА_9 на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - Єрмака О. В. та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, а у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Єрмаком О. В. обсягом послуг у суді касаційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду