ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/18492/18

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «МІНІСО/УКРАЇНА/» (далі - позивач, Товариство, ТОВ з ІІ «МІНІСО/УКРАЇНА/») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якій просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 06.08.2018 № 0041241404, № 0041251404, № 0041261404.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019, адміністративний позов задоволено.

Приймаючи рішення по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт подання уточнюючого розрахунку не впливає на наявність у позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ). Також посилання відповідача в акті перевірки на необхідність дотримання принципу хронології формування від`ємного значення ПДВ не підтверджується положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України) та наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», у зв`язку з чим не може бути підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування ПДВ.

Не погодившись із зазначеними судовими рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що позивач невірно задекларував суми від`ємного значення, які зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) в розрізі звітних (податкових) періодів, в якому сформовано таке від`ємне значення. Окрім цього, в ході проведення інвентаризації Товариства неможливо було дослідити залишок товару на складі по періоду надходження, так як складський облік на підприємстві ведеться за видами товару та за кількістю, а не по періодах надходження на склад, що унеможливлює підтвердження залишків товару, придбаних у жовтні - грудні 2017 року.

У касаційній скарзі відповідач просить Суд замінити Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягає задоволенню.

Верховний Суд ухвалою від 13.10.2020 відкрив касаційне провадження у справі № 640/18492/18.

На адресу Суду від ТОВ з ІІ «Мінісо/Україна/» надійшов відзив.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 11 травня 2018 року ТОВ з ІІ «МІНІСО/УКРАЇНА/» подало ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з ПДВ за квітень 2018 року разом із додатком 3 - «Розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3)» та заявило до бюджетного відшкодування суму 10100192,00 грн.

Відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень, за наслідками якої встановив порушення та склав акт податкової перевірки від 18.07.2018 № 703/26-15-14-04-01/41295354.

Перевіркою встановлено порушення Товариством вимог пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за квітень 2018 року на 1483033,00 грн, суми податку на додану вартість та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2018 року на 8933970,00 гривень.

На підставі зазначених порушень ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення форм «В1», «В3», «В4» від 06.08.2018: № 0041241404, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, на суму 1089919,00 грн та донараховано у сумі 272479,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0041251404, яким відмовлено позивачу у наданні бюджетного відшкодування за квітень 2017 року з податку на додану вартість на суму 7844051,00 грн, № 0041261404, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2018 року у розмірі 393114,00 грн.

Окрім цього, податкові повідомлення-рішення № 0041241404, № 0041261404 пов`язані між собою єдиною підставою прийняття, а саме - встановлене відповідачем за результатами перевірки порушення позивачем у вигляді відображення податкового кредиту на загальну суму 1483033,00 грн за вересень 2017 року в податковій декларації за жовтень 2017 року.

Із цієї загальної суми ТОВ з ІІ «МІНІСО/УКРАЇНА/» у податковій декларації за квітень 2018 року заявив 1089919,00 грн до бюджетного відшкодування та 393114,00 грн відніс до податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відображення податкового кредиту за вересень 2017 року у податковій декларації за жовтень 2017 року не вплинуло на розмір бюджетного відшкодування, заявленого у квітні 2018 року.

Також 24.07.2018 ТОВ з ІІ «МІНІСО/УКРАЇНА/» подало уточнюючий розрахунок до податкової декларації за вересень 2017 року, виправивши помилку, яка полягала у відображенні податкового кредиту у податковій декларації за жовтень 2017 року замість податкової декларації за вересень 2017 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій з`ясували, що між позивачем, як покупцем, компанією «MINISO CORPORATION», як постачальником, укладено Договори від 20 липня 2017 року, згідно з пунктом 1.1. яких Постачальник зобов`язується передати у власність, а Покупець - прийняти погоджений між Сторонами товар, та сплатити за нього відповідну грошову суму. Позивачем на підтвердження ввезення товару на митну територію України та сплати податку на додану вартість надано митні декларації.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; не відносяться до податкового кредиту, зокрема, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктами «б», «в» пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зі здійсненням операцій із ввезення товару на митну територію України та на підставі митних декларацій Позивач правомірно сформував суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Окрім цього, у касаційній скарзі відповідач послався на неможливість дослідити залишок товару на складі за періодом його надходження.

Судами встановлено, що за результатами інвентаризації було складено Інвентаризаційні описи залишків запасів (обладнання, товарів), які обліковуються на субрахунку бухгалтерського обліку від 11.07.2019.

Позивач здійснює облік залишків товару на складі з використанням книги складського обліку запасів (форма № 3-9), форма якої затверджена наказом Державного казначейства України № 130 від 18.12.2000 «Про затвердження типових форм обліку та списання запасів бюджетних установ та інструкції про їх складання» (далі - Наказ № 130).

Відповідно до Наказу № 130 застосовується для обліку матеріалів, продуктів харчування, готових виробів та інших запасів на складі (кладовій). Ведеться матеріально відповідальною особою за найменуванням, гатунком та кількістю запасів. Записи в книзі ведуть матеріально відповідальні особи на підставі прибутково-видаткових документів. Після кожного запису виводиться залишок запасів. У кінці книги не рідше одного разу на квартал робляться записи про її перевірку бухгалтерією.

Суди дійшли висновку, з яким погоджується Верховний Суд, що позивач здійснював облік товарно-матеріальних цінностей на складі відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Наказу № 130, що підтверджує факт наявності залишків товару на складі та правомірність формування позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ відповідно до даних, відображених Товариством у податковій декларації за квітень 2018 року. В свою чергу відповідач не навів доводів для спростування цього.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд