ПОСТАНОВА
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Львова, засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Обставини справи
1. Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_5 засуджено за частиною 2 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і відповідно до статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 13 травня 2017 року приблизно о 04:30 на вул. Тершаківців у м. Львові засуджений, застосувавши насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я ОСОБА_8 , відкрито викрав її сумку з особистими речами загальною вартістю 3807 грн.
3. Львівський апеляційний суд оскарженим вироком за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного і засудив за частиною 2 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на пункти 2 та 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), просить змінити оскаржений вирок, звільнивши засудженого від покарання з випробуванням відповідно статті 75 КК.
5. Він стверджує, що апеляційний суд усупереч вимогам статті 65 КК не врахував повною мірою всіх позитивних даних про особу засудженого і наявних у справі пом`якшуючих обставин та дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, безпідставно не визнав пом`якшуючою обставиною наявність у засудженого неповнолітньої дитини і не звернув увагу на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції прокурор не заперечував проти призначення засудженому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.
6. Захисник просила здійснити касаційне провадження без його участі.
Позиції учасників судового провадження
7. Під час касаційного розгляду засуджений підтримав доводи скарги захисника.
8. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.
9. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
11. Доводи сторони захисту Суд вважає необґрунтованими.
12. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
13. Суд звертає увагу, що доводи захисника зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та їх значення для визначення порядку відбування призначеного засудженому покарання.
14. Однак апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, і дійшов висновку про неправильне застосування місцевим судом положень статті 75 КК, що призвело до невиправданої м`якості покарання.
15. Апеляційний суд виходив з того, що засуджений вчинив тяжкий корисливий злочин із застосуванням насильства щодо потерпілої. Досліджуючи дані про особу винного, суд з`ясував, що засуджений має непогашену судимість за раніше вчинені особливо тяжкі злочини, у тому числі й корисливі. Ці обставини суд обґрунтовано оцінив як схильність засудженого до вчинення правопорушень та його стійке небажання стати на шлях виправлення.
16. Апеляційний суд не погодився з посиланням місцевого суду на те, що засуджений матеріально утримує малолітнього сина, адже він не працевлаштований і не має постійного доходу, а доказів тому, що він має засоби для утримання дитини, суду не представлені. Сама по собі наявність дитини не може вважатись позитивною характеристикою особи та пом`якшуючою обставиною, а отже впливати на покарання.
17. Суд не має підстав ставити під сумнів таку оцінку апеляційного суду.
18. Зважаючи на наведені обставини в сукупності з характером установлених конкретних дій засудженого, апеляційний суд визнав неможливим досягти мети попередження вчинення нових злочинів й виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства.
19. Разом із тим суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою всіх інших даних про особу засудженого та обставин, що впливають на розмір покарання, у тому числі й тих, на які посилається сторона захисту, зокрема визнання вини та його щирого каяття.
20. Урахувавши зазначене, суд апеляційної інстанції призначив засудженому покарання не у максимальному розмірі, передбаченому санкцією закону, за яким його засуджено.
21. Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного засудженому покарання, в касаційній скарзі не наведено.
22. Доводи захисника щодо неврахування позиції прокурора в суді першої інстанції, який вважав за можливе звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, є неприйнятними, адже думка учасників провадження не може обмежувати дискреційні повноваження суду при виборі покарання та порядку його відбування.
23. Таким чином, апеляційний суд не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.
24. Ураховуючи наведене, Суд не вбачає підстав для скасування вироку апеляційного суду за доводами касаційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд