ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 404/7814/15-к

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння.

Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.

Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлених під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

У разі визнання особи винуватою суд відповідно до пункту 2 частини 3 статті 374 КПК України у мотивувальній частині вироку має сформулювати обвинувачення, визнане доведеним, при цьому зазначити місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форму вини і мотив злочину.

У цьому кримінальному провадженні місцевий суд дотримався зазначених вимог закону та судової практики.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. При цьому як вбачається з мотивувальної частини вироку, у ній викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_6 , підстави його виправдання із зазначеннями мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення та дійшов висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

При ухваленні виправдувального вироку, суд першої інстанцій, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, дійшов висновку, що суду не надано жодного прямого доказу, який безпосередньо вказує на вчинення ОСОБА_6 діянь, які пов`язані із здійсненням чотирьох пострілів в сторону житлового сектору з метою грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Щодо доводів прокурора про те, що саме ОСОБА_6 здійснювалися постріли за обставин вказаних в обвинуваченні.

З обвинувачення слідує, що ОСОБА_6 вчинилися хуліганські дії, що проявилися у здійсненні пострілів за допомогою рушниці у сторону житлового сектору, при цьому один з пострілів влучив у домоволодіння.

Суд першої інстанції шляхом перевірки доказів на яких ґрунтується дане обвинувачення дійшов висновку, що постріли було здійснено не обвинуваченим, а іншою особою.

Зокрема, під час судового розгляду всі очевидці події: свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також ОСОБА_6 категорично стверджували, що із рушниці, яка належала останньому, один постріл здійснював свідок ОСОБА_11 , а не обвинувачений.

Що стосується посилань прокурора про те, що оскільки відповідно до висновку експерта № 737 від 27 серпня 2015 року на марлевих тампонах, якими зроблено змиви з лівої та правої рук ОСОБА_6 та на шортах, футболці, блейзері виявлено нітрат-іони та дифиніламін, а на інших речах, що належать іншим учасникам події, хімічної речовини - дифіламіну не виявлено, то це беззаперечно свідчить про здійснення саме ОСОБА_6 пострілів, то вказане спростовується дослідженими судами доказами.

Так, допитаний у суді першої інстанції експерт ОСОБА_12 , який проводив експертизу № 737, зазначив, що речовини нітрат-іони та дифеніламін можуть зберігатися не менше однієї доби. Відсутність дифеніламіну на одязі чи змиві з рук не дає підстави категорично стверджувати, що вказана особа не здійснювала постріл. При цьому дифеніламін, який було виявлено на речах та змивах рук ОСОБА_6 , міг свідчити про його високу концентрацію, яка могла залишитися після здійснення пострілів з рушниці напередодні, тобто до події, яка відбулася 16 вересня 2015 року та викладена у обвинуваченні. З власного досвіду він може стверджувати, що у тому разі, коли особа зранку здійснювала постріли, ввечері на її одязі залишається дифеніламін. Він зустрічав такі випадки, що у разі його високої концентрації він зберігався на одязі протягом тижня. Крім того, дифеніламін під час здійснення пострілу міг потрапити в тому числі на іншу особу, яка стояла позаду або неподалік особи, що здійснювала постріл. Таким чином, суд дійшов висновку, із врахуванням показань експерта, що висновок № 737 цього експерта підтверджує лише те, що ОСОБА_6 протягом невизначеного і тривалого проміжку часу (до тижня), який значно відрізняється від вказаного в обвинуваченні, мав контакт із стабілізатором бездимних порохів, що підтверджує здійснення пострілу з вогнепальної зброї упродовж невизначеного тривалого періоду. У своїх показаннях ОСОБА_6 надав протягом усього судового розгляду в суді першої інстанції логічне та послідовне пояснення вказаної обставини, згідно з яким ним особисто здійснювалися постріли з рушниці, вказаної в обвинуваченні, 16 серпня 2015 року приблизно о 15-16 (тобто за 5-6 год. до події вказаної в обвинуваченні) у Знам`янському районі Кіровоградської області.

Таким чином, на думку суду першої та апеляційної інстанцій, зазначений висновок експерта беззаперечно не підтверджує факт здійснення пострілів ОСОБА_6 зі зброї, за обставин вказаних в обвинувачені. З вказаним погоджується і колегія суддів.

Щодо кількості пострілів , вказаних в обвинувачені.

Суд першої інстанції, аналізуючи показання потерпілого, свідків, висновків експертів дійшов висновку, що за проміжку часу вказаного в обвинуваченні, було здійснено саме один постріл з рушниці.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_7 безпосередньо у суді першої інстанції підтвердив те, що за звуком та наслідками потраплянням та пошкодженням його домоволодіння відбувся лише один постріл, а інші звуки, які він чув протягом вечора, могли бути і не пострілами, а також стверджував, що не бачив і не міг бачити будь-якого полум`я під час пострілу через паркан та інші перешкоди. Інші свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не змогли чітко та категорично вказати, що чули постріли з вогнепальної зброї, а лише вказували, що протягом вечора чули 3-4 звуки, схожі на застосування піротехнічних виробів тощо. При цьому жоден із свідків (крім ОСОБА_16 ) не зміг конкретно вказати на обставини здійснення пострілів з пістолету співробітником поліції. Крім того, судом враховано показання ОСОБА_14 , та виявлену слідову картину під час огляду місць події, згідно з якою виявлено пошкодження домоволодіння від одного пострілу, та на місці знайдено лише один контейнер та гільзу (т.1 а.с.7), протокол слідчого експерименту, висновки експертів, а також показання обвинуваченого.

Стосовно доводів прокурора, що дії виправданого ОСОБА_6 підпадають під ознаки грубого порушення громадського порядку, здійснене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, оскільки його поведінка та дії свідчать про спрямованість умислу на грубе порушення суспільних відносин, які забезпечують нормальні умови життя людей, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті і побуті, що виразилось у намірі та його реалізації щодо здійснення безладної стрілянини на території населеного пункту, в безпосередній близькості та в напрямку житлових будинків, та людей.

Норми, передбачені частиною першою статті 296 КК України - хуліганство (основний склад злочину) - та частиною четвертою цієї самої статті, з-поміж інших ознак, - хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (кваліфікований склад злочину), - визначають обсяг (стан, зміст, певну сукупність) суспільних відносин, які охороняються їх дією, й водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб`єктів, які порушили встановлений ними обов`язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об`єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зокрема із використанням травмуючих властивостей таких предметів, як вогнепальна зброя, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Якщо грубе порушення громадського порядку не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст.173 КУпАП. За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян.

Крім того, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Повертаючись до матеріалів справи, суд першої інстанції встановив та ґрунтовно виклав у своєму рішенні, що наданими стороною обвинувачення доказами доведено лише дії ОСОБА_6 , які полягали у тому, що він дістав рушницю та зарядив її патроном та його дії не супроводжуються насильством, заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, не були направлені на це та відповідно не вчинялися з мотивів явної неповаги до суспільства. При вказаних діях ОСОБА_6 не заподіяв та не намагався заподіяти тілесні ушкодження, вони не створювали реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян тощо. При цьому суд враховав те, що у обвинуваченні не наведено жодних тверджень про це, а також про те, у чому саме такі дії ОСОБА_6 (діставання та заряджання рушниці) супроводжувалися особливою зухвалістю.

За таких обставин, оцінивши докази у кримінальному провадженні згідно з вимогами ст. 94 КПК України, суд не встановив достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення його останнім.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора на вказаний вирок, належним чином перевірив усі доводи, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 і мотивами прийнятого ним рішення та законно й обґрунтовано постановив залишити вирок суду першої інстанції без зміни, докладно аргументувавши свою позицію, з чим погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, апеляційний суд зазначив, що належних для цього підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, таких як неповнота їх дослідження судом першої інстанції або допущені ним під час їх дослідження порушення, прокурором не наведено, доводи останнього у цій частині фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом, водночас під час їх дослідження в засіданнях суду першої інстанції прокурор не був обмежений у своїх процесуальних правах. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, а відтак застосована ним процедура не суперечить встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Тому підстав вважати, що апеляційним судом у даному кримінальному проваджені було порушено принцип безпосередності дослідження доказів, у колегії суддів не має.

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень не допущено.

З урахуванням викладеного, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд