ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 520/2154/19

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Київський районний у місті Одесі відділ ДРАЦС), Балтського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Балтський РВ ДРАЦС), треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Чос О. П., про визнання незаконним висновку, визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 30 серпня 2018 року Київським районним у місті Одесі відділом ДРАЦС було складено висновок про можливість внесення змін до актового запису від 23 березня 1955 року № 152 про народження ОСОБА_3 (батька заявника), а саме про зміну імені « ОСОБА_4 » у графі «матір» на ім`я « ОСОБА_5 ». В подальшому на підставі вказаного висновку Балтський РВ ДРАЦС вніс відповідні зміни до згаданого актового запису. Вважає, що Київський районний у місті Одесі відділ ДРАЦС прийняв рішення про можливість внесення змін до актового запису, а Балтський РВ ДРАЦС - вніс ці зміни за відсутності необхідних і достатніх документів, які підтверджували б те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є однією і тією ж особою. Необґрунтоване внесення вказаних змін до актового запису дає ОСОБА_2 змогу підтвердити родинні відносини з його померлою тіткою ОСОБА_8 і одержати таким чином право на спадкування разом з ним, що значно зменшить його частку у спадщині. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним висновок Київського районного у місті Одесі відділу ДРАЦС від 30 серпня 2018 року про можливість внесення змін до актового запису від 23 березня 1955 року № 152 про народження ОСОБА_3 , а саме про зміну імені « ОСОБА_4 » у графі «матір» на ім`я « ОСОБА_5 »; визнати незаконними дії Балтського РВ ДРАЦС щодо внесення змін до актового запису від 23 березня 1955 року № 152 про народження ОСОБА_3 та зазначення у графі «матір» імені « ОСОБА_5 » замість « ОСОБА_4 »; зобов`язати Балтський РВ ДРАЦС внести зміни до актового запису від 23 березня 1955 року № 152 про народження ОСОБА_3 , вказати у графі «матір» ім`я « ОСОБА_4 ».

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 , будучи дочкою та спадкоємцем ОСОБА_3 , цілком правомірно звернулася до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про внесення змін до актового запису про народження свого батька. На підставі зібраних документів, якими підтверджувалася допущена помилка в актовому записі, а саме зазначення у графі «матір» імені «ОСОБА_6» замість « ОСОБА_5 », Київський районний у місті Одесі відділ ДРАЦС склав обґрунтований висновок про можливість внесення змін до актового запису. Оскільки позивачем не доведено неправомірності дій відповідачів, то відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Внесення змін в актовий запис про народження батька заявниці ОСОБА_2 було обумовлено помилкою в актовому записі в частині написання імені матері. Внесення змін до актових записів цивільного стану не є тотожним встановленню факту родинних відносин, з огляду на що суд не надає оцінки доводам позивача та третьої особи щодо наявності чи відсутності родинних відносин як між ними, так і щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , на спадщину якої вони претендують. Відповідачі дотрималися вимог законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану, тому відсутні підстави для скасування рішення місцевого суду про відмову в позові.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 366/474/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 641/1386/18, від 22 грудня 2020 року у справі № 278/1412/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Висновок Київського районного у місті Одесі відділу ДРАЦС про внесення змін до актового записупро народження ОСОБА_3 прийнято за відсутності первинних документів, які свідчили б про неправильне зазначення імені матері вказаної особи. В судовому порядку не можуть бути встановлені факти щодо тотожності осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документах. Крім цього, ОСОБА_11 зазначив, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив його клопотання (заяву) про допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У лютому 2022 року Балтський РВ ДРАЦС та представник ОСОБА_2 - адвокат Строїч Л. Т. подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

17 травня 2022 року справа № 520/2154/19 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного у місті Одесі відділу ДРАЦС із заявою, в якій просила внести зміни до актового запису від 23 березня 1955 року № 152 про народження її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме у графі «матір» замість імені « ОСОБА_4 » зазначити « ОСОБА_5 ».

За наслідками розгляду вищезгаданої заяви та перевірки зібраних документів 30 серпня 2018 року Київський районний у місті Одесі відділ ДРАЦС склав висновок про внесення змін до актового запису про народження батька заявника, а саме про зміну імені « ОСОБА_4 » в графі «відомості про матір» на ім`я « ОСОБА_5 ».

Судами також встановлено, що підставою для складання оспорюваного висновку слугували такі документи:

- повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, в якому батьком ОСОБА_2 значиться ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_12 ;

- повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, в якому матір`ю ОСОБА_3 (батька заявника) значиться ОСОБА_6 ; актовий запис складено 23 березня 1955 року, номер запису - 152;

- актовий запис про шлюб баби заявника від 14 серпня 1949 року № 105, складений Балтським РВ ДРАЦС, та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, в яких у графі «відомості про наречену» зазначена ОСОБА_7 ;

- актовий запис про народження сестри батька заявника від 14 серпня 1949 року № 312, складений Балтським РВ ДРАЦС, та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, в яких у графі «відомості про матір» зазначено ім`я « ОСОБА_5 »;

- актовий запис про смерть баби заявника від 20 грудня 1983 року № 70, складений виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, в яких у графі «відомості про померлу особу» зазначено ім`я « ОСОБА_5 ».

Порядок державної реєстрації актів цивільного стану, внесення до актових записів цивільного стану змін, їх поновлення і анулювання та засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану визначаються Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VІ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VІ) та Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 22 Закону № 2398-VІ внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою: особи, щодо якої складено актовий запис; одного з батьків, опікуна, піклувальника дитини; опікуна недієздатної особи; спадкоємців померлого; представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви. Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану. Зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису. У разі зберігання актового запису цивільного стану у державній архівній установі внесення змін безпосередньо до актового запису проводиться зазначеною установою за повідомленням відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з пунктом 1.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством.У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Пунктом 1.12 Правил в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який одержав матеріали про внесення змін до актового запису цивільного стану, його поновлення та анулювання, не вправі відмовити в їх виконанні, якщо висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану не відповідає зібраним документам, необхідним для вирішення питання по суті, чинному законодавству чи зазначені в ньому факти не підтверджені повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копіями актових записів цивільного стану та іншими документами. У такому випадку отримані матеріали надсилаються разом із мотивованим листом керівника відділу державної реєстрації актів цивільного стану до головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (того регіону, до якого вони надійшли). Відділ державної реєстрації актів цивільного стану вищезазначеного управління юстиції після розгляду та вивчення матеріалів справи повертає їх разом із мотивованим висновком до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (за місцем складення висновку) для його перегляду.

Внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання щодо померлих проводяться за заявами осіб, які входять до кола спадкоємців за законом або заповітом, згідно з чинним законодавством України (пункт 1.14 Правил).

Пунктами 2.6, 2.7 Правил передбачено, що разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті. На підтвердження достовірності представлених заявником документів про державну реєстрацію актів цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичним представництвом чи консульською установою України додаються до матеріалів справи повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копії відповідних актових записів цивільного стану, на підставі яких вирішується питання щодо необхідності внесення змін або відмови в цьому.

Згідно з пунктом 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема висновок районного, районного у містах, міського (міст обласного значення), міськрайонного, міжрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції або дипломатичного представництва чи консульської установи України.

Висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану складається, якщо під час державної реєстрації акту цивільного стану були допущені помилки (перекручення, пропуск відомостей, окремих слів або граматичні помилки чи вказані неправильні відомості) (підпункт 2.15.9 пункту 2.15 Правил).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Встановивши, що висновок Київського районного у місті Одесі відділу ДРАЦС про внесення змін до актового запису про народження батька ОСОБА_2 складено на підставі зібраних документів, якими підтверджено неправильне зазначення у відповідній графі цього запису імені матері ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_11 на те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив його клопотання про допит як свідків працівників Київського районного у місті Одесі відділу ДРАЦС, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій 14 червня 2019 року апеляційній скарзі на рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2019 року сторона позивача не заявляла клопотання про допит як свідків працівників Київського районного у місті Одесі відділу ДРАЦС, а подала таке клопотання до апеляційного суду лише 27 серпня 2019 року.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположєних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

За таких обставин, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій 14 червня 2019 року апеляційній скарзі на рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2019 року сторона позивача не заявляла клопотання про допит свідків, то згідно з положеннями пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив вказане клопотання, яке було подане до апеляційного суду лише 27 серпня 2019 року.

З урахування викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не сприяв повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови і стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду