ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/5129/14-ц

1. Описова частина

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 25 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ А-85/0.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору позивач надає відповідачу кредит у сумі 25 500,00 дол. США строком до 25 жовтня 2014 року із сплатою за користування кредитом 11,9 % річних.

24 лютого 2014 року позивач направив на адресу відповідача претензію

№ 501013/432 про сплату заборгованості за кредитом і відсотками у розмірі 14 452,69 дол. США та пені у розмірі 141 670,67 грн.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог банк просив станом на 20 травня 2015 року стягнути з ОСОБА_1 - 19 329,17 дол. США та 488 298 грн 43 коп., з яких заборгованість за кредитом - 9 722,87 дол. США.; заборгованість за процентами - 9 606,30 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 329 214,79 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 159 083,64 грн.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 червня

2018 року, з урахуванням ухвали цього суду від 16 лютого 2021 року, позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року № А-85/0 у розмірі

990 856,85 грн, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 9 722,87 дол. США; заборгованості за процентами (прострочена) у розмірі 9 606,30 дол. США, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 329 214,79 грн, заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 159 083,64 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню із нього на користь банку.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року заочне рішення суду першої інстанції змінено, резолютивну частину рішення викладено в новій редакції. Стягнено з ОСОБА_1 на користь

ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року № А-85/0 у розмірі 9 323,24 дол. США та 11 366,80 грн, а також витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що після реалізації на прилюдних торгах предмета застави автомобіля марки КІА, модель СЕRАТО, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві на погашення заборгованості у квітні 2015 року перераховано

4 613,37 дол. США, а також у період з дати вчинення виконавчого напису, яким встановлено заборгованість за кредитом у сумі 21 386,00 дол. США та 1 1366,80 грн, до 13 березня 2012 року боржник періодично вносив платежі, загальна сума яких становить 7 450,00 дол. США що з урахуванням вартості реалізованого автомобіля 4 613,37 дол. США, становить загальну суму

12 063,37 дол. США.

Отже, враховуючи зміну строку виконання кредитного зобов`язання та конкретні обставини справи, із визначеної приватним нотаріусом загальної суми кредитної заборгованості підлягає вирахуванню сплачена на погашення кредиту сума грошових коштів у розмірі 12 063,37 дол. США.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2021 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, проігнорував доводи позивача щодо наявності умов договору, які передбачають право позивача на нарахування процентів і пені.

Суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що на момент пред`явлення позову 17 квітня 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» право вимагати у ОСОБА_1 дострокового повернення кредитних коштів, процентів та штрафних санкцій, що передбачені статтею 1050 ЦК України, реалізувало в позасудовому порядку, отримавши виконавчий напис нотаріуса, та захистило таке право шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі

180 442,14 грн (21 386,24 дол. США та 11 366,80 грн) у вигляді звернення стягнення на заставне майно.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У листопаді 2021 року ПАТ АБ «Укргазбанк» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначало, що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», в якому просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Ухвалами Верховного Суду від 03 та від 08 листопада 2021року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Подільського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

25 жовтня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем укладено кредитний договір № А-85/0.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору позивач надає відповідачу кредит у сумі 25 500,00 дол. США. Кредит надається на строк/термін з 25 жовтня

2007 року до 25 жовтня 2014 року, із сплатою за користування кредитом 11,9 % річних.

21 квітня 2010 року відповідачу була направлена претензія, в якій банк у разі непогашення в термін протягом десяти днів з дати одержання претензії простроченої заборгованості на підставі статті 1050 ЦК України, умов кредитного договору від 25 жовтня 2007 року просив повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції. Одночасно попередив боржника про те, що в разі невиконання претензії банк зверне стягнення на предмет застави - автомобіль марки КІА, модель СЕRАТО, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а у випадку недостатності коштів - на інше майно.

Боржник отримав вимогу про дострокове погашення заборгованості 24 квітня 2010 року, проте заборгованість не сплатив. 01 липня 2010 року банк звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, указавши про необхідність звернення стягнення на заставлене майно.

09 липня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З. З. вчинив виконавчий напис та звернув стягнення на предмет застави - автомобіль марки КІА, модель СЕRАТО, реєстраційний номер

НОМЕР_1 , що належить боржнику. За рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ КБ «Укрзагбанк» щодо сплати заборгованості, яка станом на 21 червня 2010 року становила загальну суму 21 386,00 дол. США, у тому числі з залишку заборгованості за кредитом - 20 605,23 дол. США., заборгованості за процентами простроченої - 637,00 дол. США та США заборгованості за процентами поточної 143,77 дол., а також 11 366,80 грн пені, яка складається з пені за прострочення повернення кредиту в сумі 9 253,28 грн та пені за прострочення повернення відсотків у сумі 1 037,33 грн.

ОСОБА_1 на погашення кредитної заборгованості останній платіж вніс у березні 2012 року.

2. Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалах Верховного Суду від 03 та від 08 листопада 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Договірне зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (статті 526, 629 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, неналежне виконання (стаття 610 ЦК України). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справ № 310/11534/13-ц (провадження

№ 14-154цс18).

У справі, яка є предметом перегляду, позивач не заявляв вимог щодо стягнення із позичальника коштів, передбачених статтею 625 ЦК України.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору 09 липня 2010 року був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль. Таким чином, банк скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту шляхом вчинення 09 липня 2010 року виконавчого напису, тим самим змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, тому не мав права у подальшому нараховувати відсотки та пеню. Згідно з розрахунком заборгованості сума заборгованості за кредитним договором станом на 21 червня 2010 року становить загальну суму

21 386,00 дол. США та складається з залишку заборгованості за кредитом - 20 605,23 дол. США, заборгованості за простроченими процентами - 637,00 дол. США та заборгованості за поточними процентами - 143,77 дол. США, а також 11 366,80 грн, пені яка складається з пені за прострочення повернення кредиту в сумі 9 253,28 грн та пені за прострочення повернення відсотків у сумі

1 037,33 грн.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості за кредитом станом на 21 червня

2010 року у розмірі 21 386,00 дол. США з урахуванням внесених відповідачем платежів на загальну суму 7 450,00 дол. США та вартості реалізованого автомобіля - 4 613,37 дол. США (загальна сума 12 063,37 дол США).

і процесуального права, та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду