ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 369/16176/20

Описова частина

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт» (далі - ТОВ «ФК «Інвестстандарт»), ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобков О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та скасування відповідних записів.

Позивачка також подала заяву про забезпечення позову, в якій просила:

- накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042; земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073;

- заборонити ТОВ «ФК «Інвестстандарт», ОСОБА_2 , приватному нотаріусу Васильківського районного нотаріального округу, Київської області Бобкову О. В., приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. та іншим третім особам вчиняти будь-які дії, в тому числі нотаріальні, реєстраційні, відносно відчуження будь-яким третім особам, а також прав передачі, прав користування, розпорядження житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:00.42; земельною ділянкою за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073.

В обґрунтування заяви посилалась на те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказані будинок і земельні ділянки та заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження вказаним нерухомим майном може ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову, оскільки на даний час ТОВ «ФК «Інвестстандарт» на підставі договору купівлі-продажу відчужило будинок та земельну ділянку, а ОСОБА_2 , в свою чергу, вважаючи себе повноправним власником всього майна, здійснив дії з пошкодження майна та самого будинку.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту скасовано та прийнято у цій частині постанову, якою заяву задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042;

- земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Києво- Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073.

В решті ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що невжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно може призвести до того, що, ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до обмеження прав позивача на ефективний судовий захист.

Суд також зазначив, що накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті є достатнім засобом забезпечення позову та слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача у разі задоволення позовних вимог, а також не призведе до обмеження прав сторін.

13 серпня 2021 року ОСОБА_2 через представника - адвоката Качковського А. С. звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду в задоволеній частині скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

17 січня 2022 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, докази досліджені повно, відтак, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

10 лютого 2022 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що угрудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ФК «Інвестстандарт», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобков О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та скасування відповідних записів.

Встановлено, що між сторонами виник спір, пов`язаний з реєстрацією права власності на нерухоме майно, зокрема, щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042; земельної ділянки за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073.

Одночасно з поданням позовуОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборону вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

ТОВ «ФК «Інвестстандарт» вчинено дії щодо відчуження спірного майна на користь ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині вирішення вимог заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії у касаційному порядку не оскаржені, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).

У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Скасовуючи частково ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року та задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі відчуження спірного майна, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку в частині заявлених вимог про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, оскільки він випливає з фактичних обставин справи, наявних у ній доказів, та ґрунтується на правильному застосуванні частини другої статті 149 ЦПК України.

Разом із тим, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду