ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 569/10799/19

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення Рівненської міської ради від 06 жовтня 2015 року

№ 5856 «Про затвердження проекту землеустрою та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою:

АДРЕСА_1 ».

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 травня 2008 року між ним та ВАТ «Рівнельон» було укладено договір купівлі-продажу, за яким він придбав цілісний майновий комплекс ВАТ «Рівнельон», до складу якого увійшла частина будівлі кущового інформаційно-обчислювального центру, огорожа території льонокомбінату.

Іншою частиною кущового інформаційно-обчислювального центру володіє ОСОБА_2 , яка не повідомила Рівненську міську раду про наявність самочинного будівництва на вказаній земельній ділянці, що є підставою для відмови у продажі земельної ділянки.

Крім того позивач вказував, що межі земельної ділянки, про продаж якої було прийняте оскаржуване рішення, виходять за межі цегляної огорожі льонокомбінату, в результаті чого огорожа, власником якої він є, опиняється на цій земельній ділянці. При цьому з ним, як суміжним землекористувачем, не погоджені межі відчуженої земельної ділянки.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області 23 лютого

2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської міської ради від 06 жовтня 2015 року № 5856 «Про затвердження проекту землеустрою та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою

АДРЕСА_1 ». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 здійснено самовільні добудови до приміщення кущового інформаційно-обчислювального центру по АДРЕСА_1 і одна з самочинних прибудов до будівлі приміщення інформаційно-обчислювального центру розміщена на асфальтованій дорозі загального користування, яка веде до запланованого пожежного заїзду на територію Рівненського льонокомбінату.

Судом також враховано що ОСОБА_1 є суміжним землекористувачем, а отже при розробці технічної документації на землю обов`язковим було погодження з ним меж земельної ділянки.

З огляду на те, що 03 квітня 2019 року було закрито провадження в адміністративній справі за аналогічним позовом ОСОБА_1 , суд дійшов до висновку про наявність підстав для поновлення строку позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого

2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів, відмовляючи у задоволенні позову, виходила з недоведеності розміщення на сформованій земельній ділянці по

АДРЕСА_1 іншого нерухомого майна, окрім будівлі, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Крім того, апеляційний суд вказав на відсутність у матеріалах справи доказів того, що одна із прибудов до будівлі приміщення інформаційно-обчислювального центру по АДРЕСА_1 розміщена на асфальтованій дорозі загального користування, яка веде до запланованого пожежного заїзду на територію Рівненського льонокомбінату.

При цьому земельна ділянка, що належить позивачу, і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , не накладаються, а тому ненадання ОСОБА_1 своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача (власника) саме по собі не є підставою для визнання недійсним оскаржуваного рішення Рівненської міської ради.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міського суду.

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верхового Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 569/5402/16-а, у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 755/13126/19, від 24 червня 2020 року у справі № 483/1825/17, у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у не дослідженні зібраних у справі доказів, а також встановленні обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки рішенню про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на предмет справедливості втручання органу місцевого самоврядування в право користування належним позивачу майном.

Звертає увагу, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при відчужені земельної ділянки у власність.

Стверджує, що апеляційним судом, внаслідок ухвалення протягом декількох років двох протилежних рішень, зокрема у адміністративній справі

№ 569/5402/16-а за аналогічним позовом ОСОБА_1 , порушено принцип правової визначеності.

Зазначає, що відповідачем не спростовано факт самочинного будівництва на земельній ділянці, що відведена їй для продажу відповідно до оспорюваного рішення.

У відзиві, поданому в листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Зазначає, що апеляційним судом було правильно встановлено, що на спірній земельній ділянці розташоване лише належне їй майно. Також колегією суддів обґрунтовано вказано, що ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача (власника) не може бути перешкодою для розгляду міською радою питання про передачу земельної ділянки у власність, за умови виготовлення відповідної технічної документації.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2008 року придбав у ВАТ «Рівнельон» цілісний майновий комплекс ВАТ «Рівнельон».

До складу цілісного майнового комплексуувійшла, зокрема частина будівлі кущового інформаційно-обчислювального центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по

АДРЕСА_2 .

23 червня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до міського голови м. Рівне з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею

547 кв. м, по АДРЕСА_1 у власність шляхом викупу.

В обґрунтування клопотання вказала, що є власником нерухомого майна за цією адресою.

Рівненська міська рада від 03 червня 2014 року розглянула клопотання ОСОБА_2 та прийняла рішення № 4111, яким надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 547 кв. м, по АДРЕСА_1 у власність шляхом викупу для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для реконструкції та обслуговування будівлі виробничих майстерень).

На вказаній земельній ділянці розташована будівля виробничих майстерень, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2008 року у справі № 2-6004/2008 і право власності на яку зареєстроване у

КП «Рівненське міське бюро технічної документації» (витяг № 19480173 від 10 липня 2008 року).

06 жовтня 2015 року Рівненською міською радою прийнято рішення

№ 5856 «Про затвердження проекту землеустрою та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 », яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, загально площею 547 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для реконструкції та обслуговування будівлі виробних майстерень);

- включено земельну ділянку до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу, та вирішено провести її експерту грошову оцінку;

- вирішено продати способом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загально площею 547 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , для розміщення експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для реконструкції та обслуговування будівлі виробних майстерень), без права розміщення на ній гральних автоматів та залів грального бізнесу, як власнику розташованого на цій земельній ділянці об`єкта нерухомого майна;

- доручено Управлінню комунальною власність в 25-денний строк з моменту прийняття цього рішення укласти з громадянкою ОСОБА_2 договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки, що становить 10% від вартості земельної ділянки, визначеної за нормативної грошовою оцінкою земельною ділянки.

Згідно з актом від 20 серпня 2013 року обстеження і погодження меж земельної ділянки, яка планується до надання у власність (шляхом викупу) ОСОБА_2 , акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 08 вересня 2014 року та опису меж ділянки вбачається, що спірна земельна ділянка межує із земельною ділянкою, що перебуває у власності ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція

№ 376).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа, акта погодження меж, потрібно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, оскільки не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц та № 514/1571/14-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17.

Вирішуючи питання наявності порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивач під час розгляду справи належним чином не довів порушення своїх прав та законних інтересів, не надав до суду доказів на підтвердження того, що земельна ділянка відповідача після встановлення меж в натурі накладалася на його земельну ділянку або якимось іншим чином порушує права позивача.

Позивач, звертаючись до суду, не просив призначити судову експертизу з метою встановлення, чи накладаються межі спірних земельних ділянок, чи розміщені належні йому об`єкти нерухомості на земельній ділянці, що виділяється на підставі оскаржуваного рішення ОСОБА_2 .

Натомість із наявних матеріалів справи апеляційним судом не було встановлено порушення прав позивача.

Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання незаконним рішення місцевої ради про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Вказане узгоджується із висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі

№ 580/168/16-ц.

За встановлених фактичних обставин, посилання ОСОБА_1 на здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва на спірній земельній ділянці також не свідчить про порушення його прав оскаржуваним рішенням міської ради.

При цьому, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем за своїм позовом саме Рівненську міську раду.

Установивши, що ОСОБА_1 не доведено порушення його прав оскарженим рішенням міської ради, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням встановлених обставин, висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верхового Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 569/5402/16-а, у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 755/13126/19, від 24 червня 2020 року у справі № 483/1825/17, у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 20 квітня

2016 року у справі № 6-2824цс15, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки рішенню про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на предмет справедливості втручання органу місцевого самоврядування в право користування належним позивачу майном, є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, що оспорюваним рішенням відбулось втручання в його право користування майном.

Також колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що апеляційним судом, внаслідок ухвалення протягом декількох років двох протилежних рішень у розглядуваній цивільній справі та адміністративній справі

№ 569/5402/16-а за аналогічним позовом ОСОБА_1 порушено принцип правової визначеності, адже судові рішення, ухваленні в справі

№ 569/5402/16-а, скасовано, а провадження в адміністративній справі закрито.

Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду