ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/1345/20

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

1.1. Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства, в якому просила визнати недійсним правочин, оформлений заявою відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 06.12.2019 №490007.2-Сл-20086-12191219 (далі - Заява) на суму 8 786 661,13 грн.

1.2. Позов мотивовано тим, що:

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2020 у справі №904/4724/19 позовні вимоги Компанії про стягнення з Товариства 8 786 661,13 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №13-137-В (за період з 28.02.2018 по 31.12.2018) задоволені;

- разом з тим на адресу позивача надійшла Заява відповідача з підстав, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- вимога відповідача від 22.11.2019 №490007.1-Сл-19283-1119 про сплату 8 786 661,13 грн є безпідставною та такою, що не створює для позивача будь-яких прав і обов`язків, оскільки заперечує наявність боргу перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", право вимоги якого на підставі договору про відступлення права вимоги від 06.11.2019 №06/11-19 (далі - Договір про відступлення) передано відповідачу.

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 позов задоволено повністю та визнано недійсним правочин, оформлений Заявою.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 у справі №904/1345/20 - без змін.

3.1. Товариство, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі №904/1345/20 та передати цю справу на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції Товариство у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі суддів Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, що призвело до неправильного застосування судами норм матеріального права, а саме статей 601, 602 ЦК України та статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

4.2. Також із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник оскаржує судові рішення у даній справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 цього Кодексу.

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Компанія заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить закрити касаційне провадження у справі.

5.2. Від ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" відзиву на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходило.

6.1. Компанією та Товариством 04.01.2013 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-137-ВТВ (далі - Договір купівлі-продажу), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору купівлі-продажу.

6.2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі №904/4470/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог Компанії до Товариства про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу.

6.3. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №904/4470/16 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства на користь Компанії 348 222 726,62 грн заборгованості за природний газ, 3 583 797,82 грн 3% річних, 9 972 484,42 грн інфляційних втрат, 181 027,48 грн витрат зі сплати судового збору та 199 130,23 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

6.4. На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №904/4470/16 Господарським судом Дніпропетровської області 07.10.2016 видано відповідні накази.

6.5. Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 у справі №904/4470/16 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 залишено без змін.

6.6. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі №904/4470/16 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 залишено в силі.

6.7. У зв`язку із наявністю відповідного судового рішення Компанія звернулася до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8 786 661,13 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором купівлі-продажу (справа №904/4724/19).

6.8. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2020 у справі №904/4724/19 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з Товариства на користь Компанії 8 786 661,13 грн 3% річних за період прострочення з 28.02.2018 по 31.12.2018 та 131 799,92 грн судового збору.

6.9. На адресу позивача від відповідача надійшла Заява про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог з підстав, передбачених статею 601 ЦК України.

6.10. У заяві зазначено, що Товариство має перед Компанією непогашене грошове зобов`язання у сумі 8 786 661,13 грн. Одночасно позивач має перед відповідачем непогашене грошове зобов`язання у сумі 8 786 661,13 грн, яке виникло у зв`язку з невиконанням Компанією вимоги Товариства від 22.11.2019.

6.11. Так, відповідно до вимоги від 22.11.2019 №490007.1-Сл-19283-1119 про виконання грошового зобов`язання Товариство вимагало від Компанії у семиденний термін з дня пред`явлення даної вимоги перерахувати грошові кошти у сумі 8 786 661,13 грн.

6.12. У вимозі зазначено, що ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» (первісний кредитор) та Товариством (новий кредитор) укладено Договір про відступлення, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до Компанії щодо виконання грошового зобов`язання у сумі 8 786 661,13 грн, яке виникло у зв`язку з невиконанням позивачем постанов Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 30.01.2019 №63 та від 27.02.2019 №143 в рамках договорів, укладених третьою особою та Компанією, в частині вартості отриманого природного газу, а саме: договір від 30.12.2015 №16-106-Н; договір від 28.10.2016 №16-405-Н; договір від 12.04.2017 №17-204-Н; договір від 29.09.2017 №17-404-Н; договір від 05.11.2018 №18-504-Н, який (газ) був розподілений населенню, у тому числі Товариством.

6.13. Постанова КМУ від 30.01.2019 №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» набрала чинності 08.02.2019. Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що не допускається:

- нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами КМУ від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»;

- нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996 №619, в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

6.14. Так, постановою КМУ від 08.06.1996 №619 у редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, були встановлені такі норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників:

- плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9.8 куб.м (людино-місяць);

- плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача- 18.3 куб.м (людино-місяць);

- плита газова та газовий водонагрівач - 23.6 куб.м (людино-місяць).

6.15. Протягом 2015-2019 років ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» закуповувало в Компанії природний газ для потреб населення, у тому числі для споживачів без газових лічильників. Всього за період з липня 2015 року по 01 лютого 2019 року (нові норми споживання набрали чинності 08.02.2019) третя особа придбала природного газу на загальну суму 18 491 405 367,83 грн (договори купівлі-продажу газу від 30.06.2015 №15-709-Н, від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 12.04.2017 №17-204-Н, від 29.09.2017 №17-404-Н, від 05.11.2018 №18-504-Н).

6.16. Вартість газу, придбаного в позивача для потреб населення без лічильників газу, склала 2 695 872 831,12 грн, залишок суми, який підлягав коригуванню, складав 1 756 256 489,16 грн.

6.17. На виконання постанови КМУ від 30.01.2019 №63 ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» листом від 28.02.2019 №49703-Сл-3292-0219 направило коригуючі акти вартості отриманого природного газу та акти-розрахунки до них з проханням у термін до 01.03.2019 здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку Компанії та повідомити суму переплати третьої особи за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року по 01 лютого 2019 року (у розрізі договорів).

6.18. Компанією коригуючі акти приймання-передачі та акти-розрахунки до них 02.04.2019 залишилися не розглянутими.

6.19. Водночас постановою КМУ від 27.02.2019 №143 (яка відтворює зміст пунктів 2 та 3 Постанови КМУ від 30.01.2019 №63) передбачено таке:

- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами КМУ від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»;

- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996 №619, у редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

6.20. З огляду на те, що наведені норми є обов`язковими до виконання суб`єктами, на яких поширюють свою дію, ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» повторно листом від 11.04.2019 №49703-Сл-5589-0419 направило на адресу Компанії коригуючі акти вартості отриманого природного газу та акти-розрахунки до них з проханням у термін до 01.05.2019 здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку позивача та повідомити суму переплати третій особі за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року по 01 лютого 2019 року (у розрізі договорів).

6.21. З урахуванням того, що Компанія так і не виконала положення постанов КМУ від 30.01.2019 №63 та від 27.02.2019 №143, у позивача виникло зобов`язання перед третьою особою повернути суму переплати ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року по 01 лютого 2019 року на підставі договорів купівлі-продажу газу від 30.06.2015 №15-709-Н, від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 12.04.2017 №17-204-Н, від 29.09.2017 №17-404-Н, від 05.11.2018 №18-504-Н, у сумі 1 756 256 489,16 грн.

6.22. Таким чином, до Товариства на підставі Договору про відступлення перейшло від ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» право вимоги до Компанії щодо виконання грошового зобов`язання у сумі 8 786 661,13 грн.

6.23. У свою чергу, позивач у повідомленні від 11.12.2019 №39-6696/1.24-19 зазначив про те, що не визнає непогашеного грошового зобов`язання перед Товариством.

6.24. Згідно з матеріалами справи ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» 28.02.2019 звернулося до Компанії з вимогою щодо необхідності виконання постанови КМУ від 30.01.2019 №63, в якій просило здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку Компанії та повідомити суму переплати третьої особи за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 (у розрізі договору). До листа ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» додало коригуючі акти вартості отриманого природного газу за договорами з актами-розрахунками до них.

6.25. Третя особа 11.04.2019 звернулася до позивача з листом №49703-Сл-5589-0419 щодо необхідності виконання постанов КМУ від 30.01.2019 №63 та від 27.02.2019 №143, в якій повторно просила здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку Компанії та повідомити суму переплати ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року по 01 лютого 2019 (у розрізі договорів). Третя особа повторно направила позивачу коригуючі акти вартості отриманого природного газу за договорами з актами-розрахунками до них.

6.26. Зокрема, за змістом таких коригуючих актів вартості отриманого природного газу відповідно до постанови КМУ від 30.05.2019 №63 зменшено вартість природного газу:

- від 11.04.2019 за договором від 30.06.2015 №15-709-Н за період липень-грудень 2015 року зменшено вартість природного газу на 263 294 010,41 грн;

- від 11.04.2019 за договором від 30.12.2015 №16-106-Н за період січень-вересень 2016 року зменшено вартість природного газу на 688 149 467,70 грн;

- від 11.04.2019 за договором від 28.10.2016 №16-405-Н за період січень 2016 року зменшено вартість природного газу на 42 413 518,78 грн;

- від 11.04.2019 за договором від 28.10.2016 №16-405-Н за період жовтень-грудень 2016 року та лютий-березень 2017 року зменшено вартість природного газу на 216 333 986,16 грн;

- від 11.04.2019 за договором від 12.04.2017 №17-204-Н за період квітень-вересень 2017 року зменшено вартість природного газу на 196 011 543,36 грн;

- від 11.04.2019 за договором від 29.09.2017 №17-404-Н за період жовтень 2017 року - жовтень 2018 року зменшено вартість природного газу на 283 486 871,82 грн;

- від 11.04.2019 за договором від 05.11.2018 №18-504-Н за період листопад 2018 - січень 2019 року зменшено вартість природного газу на 66 567 090,93 грн.

6.27. Зазначені коригуючі акти підписані зі сторони ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» та не підписані Компанією.

6.28. У відповідь на вимогу третьої особи позивач направив лист щодо коригування заборгованості, в якому повідомив, що пункти 1-3 Постанови КМУ від 30.01.2019 №63 втратили чинність відповідно до постанови КМУ від 27.02.2019 №143. У зв`язку з цим Компанія повернула надані ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» коригуючі документи без розгляду.

6.29. В обґрунтування своїх заперечень проти Заяви позивач посилається на те, що розрахунки між сторонами за договорами купівлі-продажу природного газу, укладеними в період 2015 - 2018 років, закриті актами приймання-передачі природного газу, які у повному обсязі оплачені покупцем природного газу. З наявністю переплати за цими договорами Компанія не згодна.

6.30. ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» (первісний кредитор) і Товариством (новий кредитор) 06.11.2019 укладено Договір про відступлення, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги на суму 8 786 661,13 грн за зобов`язанням, яке виникло у третьої особи в частині вартості отриманого природного газу та розподіленого населенню за договорами від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 12.04.2017 №17-2014-Н, від 29.09.2017 №17-404-Н, від 05.11.2018 №18-504-Н, за якими залишок заборгованості Компанії перед ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» складає 1 032 653 330,17 грн.

6.31. Як зазначено вище, на адресу Компанії від Товариства надійшла вимога про виконання грошового зобов`язання від 22.11.2019 №490007.1-Сл-19283-1119.

6.32. Також скаржник направив позивачу Заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, яка обґрунтована тим, що Товариство має перед Компанією непогашене грошове зобов`язання на загальну суму 8 786 661,13 грн, підтверджене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/4724/19, яке складається з 8 786 661,13 грн 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-137-ВТВ.

6.33. Таким чином, на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2020 у справі №904/4724/19 з Товариства всього стягнуто 8 786 661,13 грн.

6.34. Посилаючись на положення статті 601 ЦК України, відповідач заявив про припинення зобов`язання, яке виникло на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2020 у справі №904/4724/19, шляхом його зарахування.

6.35. Позивач заперечує проти Заяви з посиланням на те, що розрахунки між сторонами за договорами купівлі-продажу природного газу, укладеними в 2015 - 2018 роках, закриті між сторонами актами приймання-передачі природного газу, які у повному обсязі оплачені покупцем природного газу, що і є предметом спору в даній справі.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі №904/1345/20 (головуючий суддя - Малашенкова Т.М., судді Бенедисюк І.М., Колос І.Б.) за касаційною скаргою Товариства на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від скаржника 06.04.2022 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій Товариство заперечило проти доводів Компанії.

7.3. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.06.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №904/1345/20 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Колос І.Б.

7.4. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.06.2022 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий), судді Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

7.5. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

7.6. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

7.7. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18 квітня 2022 року №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

7.8. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17 травня 2022 року №341/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, та від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

7.9. З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Верховному Суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

7.10. Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

7.11. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.12. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення даного спору є Заява відповідача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, яка, на думку позивача, підлягає визнанню недійсною.

8.2. Щодо підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд зазначає таке.

8.3. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі суддів Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, що призвело до неправильного застосування судами норм матеріального права, а саме статей 601, 602 ЦК України та статті 203 ГК України.

8.4. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

- для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші;

- таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України [далі - КАС України]) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України [далі - ЦПК України] (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом;

- суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти);

- якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах;

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другої статті 392, пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність;

- самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 [пункт 70]). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин;

- отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин;

- Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 [пункт 32]; від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 [пункт 38]; від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 [пункт 40]; від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц [пункт 22]; від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц [пункт 24]; від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц [пункт 22] і №522/2110/15-ц [пункт 22]; від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц [пункт 22]). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.5. На думку відповідача, заперечення позивача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог не є підставою для визнання правочину (заяви) недійсним.

8.6. Відповідно до частин першої - третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

8.7. Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

8.8. Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

8.9. Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

8.10. Спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана Товариством Компанії, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

8.11. Слід зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

8.12. Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

8.13. Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

8.14. Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

8.15. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді зі сторони адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

8.16. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

8.17. Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.18. Слід зазначити, що позивач, обґрунтовуючи вимоги про визнання Заяви недійсною, зазначає про те, що заборгованість є спірною. Тобто наявне несприйняття заяви Компанією.

8.19. Суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень вказували, що є підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки грошові вимоги Товариства до Компанії на суму 8 786 661,13 грн, які є предметом заліку за Заявою, є спірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання.

8.20. Так, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що правочин, оформлений відповідачем Заявою, не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України.

8.21. Доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій було застосовано норму права без врахування висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, не знайшли підтвердження, виходячи з такого.

8.21.1. Так, у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт49);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51).

8.21.2. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанції враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, у тому числі, які зазначені у пунктах 47-51.

8.21.3. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.21.4. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

8.21.5. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.21.6. Слід зазначити, що незгода позивача з проведеним зарахуванням аргументована тим, що вимоги Товариства до Компанії є спірними, у свою чергу, суди першої та апеляційної інстанції перевірили доводи позивача та відповідні докази.

8.22. Що ж до доводів позивача, наведених у пункті 4.2 даної постанови, то вони не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

8.23. Товариство вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили доказів [звіт незалежного аудитора від 10.06.2019 (далі - Звіт) і постанову слідчого від 05.10.2020 про закриття кримінального провадження №12019040000000534 (далі - постанова слідчого)].

8.24. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили Звіт, однак не врахували його як доказ.

8.25. Так, суд апеляційної інстанції вказав про безпідставність доводів Товариства про неврахування судом наявного в матеріалах справи Звіту, оскільки висновок аудитора не має статусу висновку експерта чи іншого виду доказу.

8.26. Слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" аудиторський звіт - це документ, підготовлений суб`єктом аудиторської діяльності за результатами аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) відповідно до міжнародних стандартів аудиту та вимог цього Закону;

8.27. Разом з тим, у силу приписів частини першої статті 14 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" аудиторський звіт передбачає надання впевненості користувачам шляхом висловлення незалежної думки аудитора про відповідність в усіх суттєвих аспектах фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.

8.28. Що ж до не дослідження попередніми судовими інстанціями такого доказу як постанова слідчого, то слід зазначити таке.

8.29. Скаржник вказує, що ним отримано постанову слідчого 23.02.2021. Однак Товариство ні в апеляційній скарзі, ані у касаційній скарзі не зазначає, коли саме ним подано постанову слідчого як доказ суду першої інстанції.

8.30. Верховний Суд відзначає, що в тексті апеляційної скарги на оскаржуване судове рішення, скаржник зазначає щодо постанови слідчого, отриманої 23.02.2021. Водночас, вказаний документ не зазначений в додатках до апеляційної скарги.

8.31. З матеріалів справи №904/1345/20 вбачається, що учасниками процесу такий доказ, як постанова слідчого, не подавався. Також відсутні клопотання щодо витребування такого доказу.

8.32. Отже, суд першої інстанції позбавлений можливості дослідити та оцінити такий доказ, як постанова слідчого, у зв`язку з його відсутністю у матеріалах справи.

8.33. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

8.34. У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.35. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.36. Отже, відповідачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо дослідження доказів та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.37. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, наведені у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відсутні.

8.38. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.39. Водночас слід зазначити, що твердження позивача про наявність підстав для закриття касаційного провадження не мотивовані та не обґрунтовані, з огляду на міркування суду викладені у пунктах 8.4.-8.22, а відтак у цій частині відхиляються.

8.40. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.41. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.42. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.43. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.44. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати, пов`язані з розглядом касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд