ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 442/7204/20

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області (далі - приватний виконавець) Пиця А. А., заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 , оцінювач).

На обґрунтування скарги зазначала, що постановою приватного виконавця від 19 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62860023 з примусового виконання виконавчого листа № 2-573/10, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з неї на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 1 859 367,48 грн.

26 серпня 2020 року приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна боржника, якою наклав арешт на належне їй нерухоме майно: нежитлове приміщення магазину загальною площею 113,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 114,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

29 серпня 2020 року вона надіслала приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи, в якій зазначила, що належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_4 , яка (як предмет іпотеки) є засобом забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданого в іноземній валюті за договором від 11 червня 2008 року № СМ-8МЕ603/016/2008 є її місцем постійного проживання, іншого нерухомого житлового майна у власності вона не має, площа квартири не перевищує 140 кв. м, а тому зазначене нерухоме майно підпадає під дію мораторію на примусове звернення стягнення.

Незважаючи на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VІІ від 03 червня 2014 року (далі - Закон № 1304-VІІ),22 вересня 2020 року приватний виконавець виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_2 для участі у виконавчому провадженні, а саме: визначення вартості майна боржника - квартири АДРЕСА_5 .

22 вересня 2020 року приватний виконавець направив їй вимогу за вих. № 8863, у якій повідомив про те, що він разом з ФОП ОСОБА_2 буде здійснювати виїзд для огляду майна боржника на яке можна звернути стягнення, та вимагав надати 25 вересня 2020 року доступ для огляду арештованого майна -- приміщення магазину та квартири.

Зважаючи на те, що квартира підпадає під дію мораторію на примусове звернення стягнення, вона не надала доступу приватному виконавцю та ФОП ОСОБА_2 для її огляду, про що приватний виконавець склав акт від 25 вересня 2020 року.

28 вересня 2020 року приватний виконавець повторно направив вимогу вих. № 9009 про надання йому та ФОП ОСОБА_2 02 жовтня 2020 року доступу для огляду квартири.

Зазначену вимогу приватного виконавця вона оскаржила до суду. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2020 року у справі № 442/6245/20 визнано неправомірною та скасовано вимогу приватного виконавця Пиця А. А. про надання доступу до належного їй нерухомого майна.

30 жовтня 2020 року приватний виконавець звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з поданням № 3923 про примусове проникнення до житла боржника - квартири АДРЕСА_6 , посилаючись на те, що боржник перешкоджає йому у проникненні до житла. 02 жовтня 2020 року приватним виконавцем та ФОП ОСОБА_2 здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_7 , однак доступу для огляду внутрішніх приміщень об'єкта оцінки вона не надала.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року у справі № 442/6897/20 подання приватного виконавця Пиця А. А. про примусове проникнення до житла та іншого володіння боржника задоволено. Надано приватному виконавцю Пицю А. А. дозвіл на примусове проникнення до житла та іншого володіння боржника, зокрема до квартири АДРЕСА_6 , з метою огляду майна боржника, виявлення майна, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.

Незважаючи на те, що вона не надала приватному виконавцю та ФОП ОСОБА_2 доступу до квартири, 21 жовтня 2020 року ФОП ОСОБА_2 склав звіт про незалежну оцінку майна станом на 20 жовтня 2020 року, відповідно до якого ринкова вартість майна боржника складає 11 148,73 грн за 1 кв. м, що становить 392,89 дол. США, загальна ринкова вартість квартири, яка розрахована з використанням порівняльного методу, складає - 1 279 900,00 грн, що становить 45 104,70 дол. США.

Вважала, що дії приватного виконавця щодо проведення оцінки квартири АДРЕСА_6 є неправомірними, оскільки на вказане нерухоме майно поширюється дія Закону № 1304-VІІ, і воно не може бути відчужене без згоди боржника. Визначеною оцінювачем вартість майна є значно заниженою, оскільки її оцінка проведена без огляду об`єкта оцінки та без урахування положень Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Вказувала на те, що складений ФОП ОСОБА_2 звіт про незалежну оцінку майна від 21 жовтня 2020 року не зареєстрований, і йому не присвоєно унікальний номер. Зі звіту про оцінку майна вбачається, що вихідними даними для оцінки квартири серед іншого слугували результати візуального огляду. У додатках до звіту додані лише фото зовнішнього вигляду багатоквартирного житлового будинку в якому розташована квартира, а також фото сходів та закритих вхідних дверей квартири, огляд об`єкта оцінки з середини ФОП ОСОБА_2 не проводив, що вплинуло на визначення ринкової вартості цього майна.

Крім того, оцінювач неправильно визначив місце розташування об`єкта оцінки, зокрема зазначив, що він знаходиться в серединній частині міста, який характеризується середньою престижністю житлової забудови, тоді як насправді об`єкт оцінки розташований у центральній частині міста, який характеризується доволі високою престижністю житла, що також впливає на його вартість.

Зауважила, що основними елементами для визначення початкової вартості об'єкта оцінки мають бути порівняльні характеристики подібного майна за місцем його розташування, функціональними умовами та умовами продажу тощо. Натомість, у звіті ФОП ОСОБА_2 квартири?аналоги суттєво відрізняються за сучасністю забудови, віддаленістю до центральної частини міста, а тому не є релевантними. Крім того, оцінювач скоригував вартість об`єкта оцінки на умови вимушеного продажу з обмеженим строком експозиції (продажу), з використанням знижувальних коефіцієнтів, що застосовуються переважно для визначення ліквідаційної, а не ринкової вартості нерухомості, а отже занизив ринкову вартість квартири.

Посилаючись на наведене, просила:

- визнати неправомірними та такими, що не відповідають засадам співмірності заходів примусового виконання рішення виконавчі дії приватного виконавця Пиця A. A. у виконавчому провадженні № 62860033 щодо визначення вартості нерухомого майна, яке підпадає під дію Закону № 1304-VІІ, а саме: квартири АДРЕСА_5 ;

- визнати недійсною оцінку вартості нерухомого майна - квартири АДРЕСА_5 , станом на 20 жовтня 2020 року в межах процедури виконавчого провадження № 62860033;

- зобов`язати приватного виконавця Пиця A. A. повторно визначити вартість вказаного майна іншим суб`єктом оціночної діяльності, з урахуванням положень пункту 172.3 статті 172 ПК України та не раніше втрати чинності Законом

№ 1304-VII.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пиця А. А. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована недоведеністю ОСОБА_1 того, що приватним виконавцем та оцінювачем порушено вимоги Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 та Національного стандарту № 2 під час проведення оцінки майна. Вчинення приватним виконавцем дій з визначення вартості квартири під час дії Закону № 1304-VІІ не порушує прав боржника, оскільки цей закон не забороняє виконавцеві описувати, арештовувати майно боржника та залучати до участі у виконавчому провадженні суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання з метою визначення вартості арештованого майна, а містить лише заборону на відчуження без згоди власника належного йому нерухомого майна.

Приватний виконавець Пиць А. А. двічі направляв на адресу боржника повідомлення про те, що він разом з ФОП ОСОБА_2 буде здійснювати виїзд для огляду майна боржника на яке можна звернути стягнення, та вимагав надати доступ для огляду до квартири за адресою: АДРЕСА_7 . Однак, ОСОБА_1 у порушення виконання вимог частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», не надала доступу до арештованої квартири, що свідчить про перешкоджання нею виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Суд відхилив як безпідставні посилання заявника на відсутність реєстрації звіту про оцінку майна, виконаного ФОП ОСОБА_2 , зазначивши, що порядок ведення єдиної бази звітів про оцінку майна, на який посилається ОСОБА_1 , не поширює свою дію на звіти про оцінку майна, що виготовлені з метою визначення вартості майна в порядку виконання положень статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд дійшов висновку, що у звіті про оцінку майна, виконаного ФОП ОСОБА_2 , визначення вартості об`єкта оцінки відповідало меті з якою вона проводилася та вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, а тому твердження заявника про явно занижену вартість об`єкта нерухомого майна є необґрунтованими.

Зауважив, що Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що однією з форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у його критичному розгляді та наданні висновків щодо його повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Тобто рецензування звіту про оцінку майна є законодавчо визначеним способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяв швидко та ефективно захистити права боржника. Зазначені висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц та від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18. Разом з тим, ОСОБА_1 не вчиняла визначенихзаконом дій на спростування оцінки майна в оспорюваному звіті, зокрема не зверталася з вимогою про його рецензування.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Пиця А. А. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 28 постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, розмір гонорару адвоката визначається за погодженням з клієнтом, а тому суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пиця А. А. 2 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що витрати на правничу допомогу, понесені приватним виконавцем Пицем А. А. в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 500,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, часом, затраченим адвокатом, та обсягом наданих ним послуг. Урахувавши наведене та заяву ОСОБА_1 про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Пиця А. А. 2 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2021 року, постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, в якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її скарги, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про правомірність вчинення приватним виконавцем виконавчих дій щодо проведення оцінки нерухомого майна, яке підпадає під дію Закону № 1304-VІІ, а саме: квартири АДРЕСА_5 . Суди не врахували, що положення Закону № 1304-VІІ встановлюють тимчасові обмеження не лише щодо процедури відчуження без згоди власника іпотечного майна, а також щодо проведення інших виконавчих дій щодо боржника, зважаючи на відсутність правових підстав для реалізації зазначеного майна. На момент проведення оцінки квартири у приватного виконавця були відсутні підстави для висновку, що вона перешкоджає виконанню рішення суду. Так, 29 серпня 2020 року вона направила приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника, у якій вказала, що крім квартири АДРЕСА_6 , яка підпадає під дію мораторію на примусове звернення стягнення, їй на праві власності належить інше нерухоме майно, на яке можна звернути стягнення та яке не підпадає під дію мораторію, а саме: нежитлове приміщення магазину загальною площею 113,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Суди не звернули увагу, що розмір заборгованості за виконавчим документом становив 1 859 367,48 грн, а тому в приватного виконавця були відсутні об'єктивні підстави для огляду квартири разом з ФОП ОСОБА_2 для визначення її вартості, оскільки у першу чергу звернення стягнення повинно було відбуватися на приміщення магазину, а отже виконавчі дії приватного виконавця щодо оцінки квартири, порушують її право на мирне володіння своїм майном (стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції).

Суди належно не перевірили її доводи, що проведена ФОП ОСОБА_2 оцінка майна не відповідає вимогам пункту 50 Національного стандарту № 1, згідно з яким проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Суд першої оцінки не надав належної оцінки звіту про оцінку майна, зокрема розділу ІІІ «Припущення та обмежуючі умови», в якому оцінювач чітко вказав, що йому не вдалося оглянути внутрішній стан оздоблення, технічний стан інженерних комунікацій та окремих конструктивних елементів квартири та не звернув увагу, що звіт про незалежну оцінку майна, був складений 21 жовтня 2020 року, тобто до звернення приватного виконавця до суду з поданням про примусове проникнення до житла (30 жовтня 2020 року). Зазначене, на її думку, дає підстави для висновку, що приватний виконавець як замовник оцінки, в порушення вимог статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не забезпечив доступ оцінювача до майна, а оцінювач здійснив оцінку майна без належного ознайомлення з об`єктом оцінки, що вплинуло на визначення ринкової вартості майна.

Оскільки положення статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, не містить іншої альтернативи, окрім як проведення нової оцінки майна, якщо з моменту попередньої його оцінки пройшло більше 6 місяців, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2020 року у справі № 204/1349/15-ц, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що боржник у випадку незгоди з проведеною оцінкою повинна була звернутися до виконавця або оцінювача із заявою про необхідність проведення доопрацювання (актуалізації) оцінки майна. Крім того, суд дійшов помилкового висновку, що способом спростування результатів проведеної на замовлення приватного виконавця оцінки майна боржника, повинно бути рецензування звіту та не врахував висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 450/1858/15-ц, у якій суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повторного визначення вартості спірного майна у зв`язку із суттєвим заниженням оцінювачем ФОП ОСОБА_2 вартості майна у звіті про вартість об`єктів нерухомості, хоча у цій справі рецензування спірного звіту про оцінку майна у справі

№ 450/1858/15-ц не проводилося.

У справі, що переглядається, ФОП ОСОБА_2 при проведенні оцінки квартири фактично застосував не порівняльний, а ліквідаційний метод оцінки майцна, що є порушенням вимог пунктів 3,15, 16 Національного стандарту № 1. Зокрема у постанові від 15 лютого 2019 року у справі № 914/85/18, Верховний Суд вказав про недопустимість під час оцінки майна у виконавчому провадженні застосовувати ліквідаційну оцінку майна, яка не є тотожною ринковій.

Зауважила, що у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передання майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартістю. Однак, суд наведеного висновку не врахував та не надав оцінки суттєвого заниження ціни нерухомого майна, зазначеної у звіті ФОП ОСОБА_2 в порівнянні зі звітом іншого оцінювача - ФОП ОСОБА_4 , виготовленого на її замовлення, ринкова вартість об`єкта оцінки складає 18 409,76 грн за 1 кв. м, що становить 656,55 дол. США, загальна ринкова вартість квартири, яка розрахована з використанням порівняльного методу, складає - 2 113 440,00 грн, що становить 75 370,79 дол. США, а тому вважала наявними підстави для повторного визначення вартості спірного майна у виконавчому провадженні № 62860023.

Зазначила, що суди попередніх інстанцій також не надали належної оцінки її доводам про наявність підстав для зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватним виконавцем Пиць А. А. при розгляді справи у суді першої інстанції, до 1 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, та витребувано матеріали справи.

У серпні 2021 року від приватного виконавця Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані нею судові рішення залишити без змін..

Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця. Боржник не довела належними та допустимими доказами незаконність оскаржуваної оцінки вартості нерухомого майна, а отже порушення її прав та свобод.

До відзиву додана заява приватного виконавця Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 7 000,00 грн.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження зазначала, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11?562ас18), постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 року № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована посиланням на неврахуванням апеляційним судом того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише в разі, якщо такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, тоді як приватний виконавець Пиць А. А. не надав суду апеляційної інстанції розрахунку витрат або інших документів на підтвердження обсягу та вартості наданих адвокатом послуг, необхідних для надання правничої допомоги.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга приватного виконавця Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження зазначав, неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року № 922/445/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Касаційна скарга приватного виконавця Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., мотивована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано зменшив розмір судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн, тоді як гонорар адвоката лише за участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції складав 2 500,00 грн. Крім участі в судовому засіданні адвокат здійснював підготовку відзиву на апеляційну скаргу, аналіз та вивчення судової практики Верховного Суду для підготовки та складання відзиву на апеляційну скаргу, вивчення документів та консультування клієнта. Загальний розмір гонорару адвоката за надану йому правову допомогу згідно з рахунком від 19 травня 2021 року № 17 складав 10 500,00 грн, яку заявник сплатив 20 травня 2021 року, а тому вважав помилковим висновок апеляційного суду про необхідність зменшення витрат на правову допомогу до 2 000,00 грн, оскільки він суперечить приписам процесуального та цивільного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та приватного виконавця Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у вересні 2021 року.

У жовтні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу приватного виконавця Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року, у якій вона просила залишити її без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами встановлено, що постановою приватного виконавця Пиця А. А. від 19 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62860023 з примусового виконання виконавчого листа № 2?578/2010, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 1 859 367,48 грн.

26 серпня 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. виніс постанову про опис та арешт майна боржника, якою накладено арешт на належне на праві власності ОСОБА_1 : нежитлове приміщення (приміщення магазину) загальною площею 113,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 114,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

29 серпня 2020 року ОСОБА_1 направила на адресу приватного виконавця Пиця А. А. декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи, в якій зазначила, що їй на праві власності належить:

- нежитлове приміщення, загальною площею 113,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 114,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка є засобом забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданого в іноземній валюті за кредитним договором від 11 червня 2008 року

№ СМ-8МЕ603/016/2008; яка є її місцем постійного проживання, іншого житлового приміщення у власності не має; площа квартири не перевищує 140 кв. м, а тому вона підпадає під дію мораторію на примусове звернення стягнення згідно із Законом № 1304-VІІ.

22 вересня 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності- суб`єкта господарювання ОСОБА_2 для визначення вартості майна боржника, зокрема квартири АДРЕСА_5 .

22 вересня 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. направив боржнику ОСОБА_5 повідомлення за вих. № 8863, у якому зазначив, що він разом з ФОП ОСОБА_2 буде здійснювати виїзд для огляду та виявлення майна боржника, на яке можна звернути стягнення, та вимагав забезпечити 25 вересня 2020 року доступ для огляду нерухомого майна - приміщення магазину та квартири.

28 вересня 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. повторно направив вимогу за вих. № 9009 про забезпечення йому та ФОП ОСОБА_2 02 жовтня 2020 року доступу для огляду квартири.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2020 року у справі № 442/6245/20 задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Пиця А. А. Визнано неправомірною та скасовано вимогу приватного виконавця Пиця А. А. від 28 вересня 2020 року № 9009 у виконавчому провадженні № 62860023. Зазначена ухвалу суду скасована постановою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

21 жовтня 2020 року ФОП ОСОБА_2 надав звіт про незалежну оцінку майна, а саме: чотирикімнатної квартири, загальною площею 114,8 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , відповідно до якого, ринкова вартість об`єкта оцінки, в умовах вимушеного продажу, станом на дату оцінки, становить 1 279 900,00 грн без ПДВ. Зазначено, що внутрішній стан оздоблення, технічний стан інженерних комунікацій та окремих конструктивних елементів квартири не проводився у зв`язку з неможливістю замовника забезпечити доступ всередину квартири. Проводився візуальний огляд зовнішнього вигляду будинку, в якому розташований об`єкт оцінки, фасадної сторони будинку, вхідних дверей у під`їзд будинку та вхідних дверей у квартиру.

Листом від 05 листопада 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. повідомив ОСОБА_1 про вартість арештованого майна згідно надісланого звіту.

Згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 , виконаного на замовлення боржника, станом на 10 грудня 2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_5 , становить 2 113 440,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційних скарг, відзивів на них, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року підлягає задоволенню частково, касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного виконавця виконавчого Пиця А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.

Щодо визнання неправомірними дій приватного виконавця з визначення вартості квартири, визнання недійсною проведеної оцінки та зобов'язання провести її оцінку повторно

Згідно з статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби та приватних виконавців. При цьому, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення. Виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника, а тому у порядку судового контролю за виконанням рішень задоволення скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавців можливе за умови, що права сторони порушено.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання (частина перша статті 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частиною першою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Зазначеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18).

Така виконавча дія, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, не є відчуженням майна заявника, що заборонено без згоди власника Законом № 1304-VІІ, а є підготовчою стадією, яка передує примусовій реалізації.

У постанові від 30 червня 2021 року в справі № 2-8103/10 (провадження

№ 61-16757св20) Верховний Суд зробив висновок, що «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлює обмежень щодо здійснення опису та накладення арешту на нерухоме майно, а також призначення експерта виконавчому провадженні, а тому призначення експерта у виконавчому провадженні є правомірним».

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що Законом № 1304-VІІ встановлені тимчасові обмеження не лише щодо процедури відчуження без згоди власника іпотечного майна, а й щодо проведення інших виконавчих дій щодо боржника, зокрема визначення вартості нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-81гс18) зробила висновок, що «звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України». Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів».

Згідно з пунктом 1 розділу ІI Порядку реалізації арештованого майна, реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації на зазначене майно для проведення оцінки.

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майновий прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Відповідно до статті 3 цього Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, та повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження.

При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

Відповідно до статті 36 Національного стандарту № 1 оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільше повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.

При цьому, проведення оцінки без безпосереднього огляду будинку та земельної ділянки не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має недоліки, які суттєво впливають на достовірність оцінки, що в свою чергу може призвести до реалізації майна за ціною нижчою ніж реальна ринкова вартість.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі № 520/1745/18-ц (провадження № 61-41585св18).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний, в тому числі, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому порядку виконавця до житла чи іншого володіння, приміщення і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.

Судами встановлено, щоприватний виконавець Пиць А. А. двічі направляв боржнику вимогу про забезпечення доступу йому та ФОП ОСОБА_2 до квартири для проведення її оцінки у виконавчому провадженні, однак в порушення наведеної вище норми закону та положень частини четвертої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України, боржник ОСОБА_1 не допустила приватного виконавця Пицю А. А. та оцінювача до огляду арештованого майна, що підтверджується актами приватного виконавця від 25 вересня 2020 року та від 02 жовтня 2020 року.

Таким чином, посилання заявника на те, що звіт про оцінку майна, виконаний ФОП ОСОБА_2 не відповідає вимогам пункту 50 Національного стандарту № 1, з огляду на те, що оцінювачем не було здійснено огляд належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_6 є необґрунтованими, оскільки саме боржник ОСОБА_1 не надала приватному виконавцю та оцінювачу доступу до квартири.

Верховний Суд вважає також необгрунтованими посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки звіту іншого оцінювача - ФОП ОСОБА_4 , виготовленого на її замовлення, згідно з яким ринкова вартість об`єкта оцінки є значно вищою від вартості визначеної у звіті про оцінку майна, виготовленого ФОП ОСОБА_2 , з огляду на таке.

За змістом частин першої та сьомої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Відповідно до частини 7 статті 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Висновок про вартість майна, виготовлений ФОП ОСОБА_4 , у розумінні статті 102 ЦПК України, не є висновком експерта, оскільки не містить попередження спеціаліста про кримінальну відповідальність, у ньому не зазначено, що такий висновок складений для подання до суду. Натомість, у постанові приватного виконавця про призначення ФОП ОСОБА_2 для участі у виконавчому провадженні від 22 вересня 2020 року, міститься попередження суб`єкта оціночної діяльності про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту з питань, що містяться в постанові, а отже суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновок про вартість майна, виготовлений ФОП ОСОБА_4 .

Перевіряючи доводи касаційної скаргиОСОБА_1 про неврахування судами висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 450/1858/15-ц, у якій за відсутності рецензування звіту про оцінку майна, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повторного визначення вартості спірного майна у зв`язку із суттєвим зниженням оцінювачем ФОП ОСОБА_2 його вартості, а тому в справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що боржник могла оскаржити оцінку майна лише у спосіб звернення про призначення рецензування звіту, Верховний Суд вважає неспроможними з огляду на таке.

У наведеній заявником справі № 450/1858/15-ц та справі, що переглядається судами встановлені відмінні обставини. Крім того, наведений заявником висновок Верховного Суду, як приклад застосування норми права у подібних правовідносинах не може вважатися правовим, оскільки в ньому відсутні обґрунтування застосування норми права, а наведено лише мотиви повторного визначення вартості спірного майна за конкретно встановлених судами обставин у справі.

Для оцінки вартості спірного майна боржника, ФОП ОСОБА_2 застосував порівняльний та дохідний методичні підходи ціни продажу (пропонування) подібного майна, за підсумками яких зроблено висновок, що порівняльний підхід має найбільш реальний результат, який більш об`єктивно відображає вартість об`єкта нерухомості. При визначенні вартості майна обґрунтовано доцільність застосування коефіцієнту корегування на умови продажу, що відображає різницю між добровільним та примусовим продажем майна в межах виконавчого провадження.

З рецензії провідного експерта-оцінювача ОСОБА_6 від 03 грудня 2020 року на звіт ФОП ОСОБА_2 про незалежну оцінку майна від 21 жовтня 2020 року, виконаної за зверненням приватного виконавця Пиця А. А. убачається, що вказаний звіт відповідає вимогам нормативно?правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не могли вплинути на достовірність оцінки, та може використовуватися з метою визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для примусової реалізації в процесі виконавчого провадження.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що звіт ОСОБА_2 про незалежну оцінку майна відповідає положенням Національних стандартів №№ 1, 2, Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», його об`єктивність підтверджується рецензією провідного експерта-оцінювача ОСОБА_6 від 03 грудня 2020 року, а тому приватний виконавець Пиць А. А. при визначенні вартості майна боржника - квартири АДРЕСА_6 , діяв у межах та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Щодо вирішення судами заяви приватного нотаріуса Пиця А. А. про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції

09 грудня 2020 року приватний виконавець Пиць А. А., від імені якого діє адвокат Репак В. В., направив до суду першої інстанції заперечення на скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця з додатками, та заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу з додатками.

Заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу мотивована тим, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року, Адвокатським бюро «Віталія Репака» направлено приватному виконавцю Пицю А. А. рахунок № 9 за надані правничі послуги за договором від 08 грудня 2020 року.

Загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги згідно з рахунком № 9 складає 8 000,00 грн, з них: аналіз та вивчення документів, консультування клієнта у справі - 1 година, що становить 1 000,00 грн; підготовка та складання заперечень на скаргу на дії приватного виконавця - 5 годин, що становить 5 000,00 грн; аналіз та вивчення судової практики Верховного Суду, практики ЄСПЛ для підготовки та складання письмових пояснень щодо скарги - 2 години, що становить 2000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 08 грудня 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. здійснив оплату за надані йому послуги 8 000,00 грн

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про зменшення витрат за правничі послуги до 1 000,00 грн, про стягнення яких заявив приватний виконавець Пиць А. А. Зазначила, що консультування адвокатом виконавця з питань, що стосуються порядку відкриття виконавчого провадження, а також порядку виконання рішення суду не може відповідати критерію необхідності, оскільки такі питання безпосередньо пов`язані з діяльністю приватного виконавця та виконання ним своїх професійних обов`язків. Крім того, витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн, виходячи з обсягу витраченого часу адвоката, а саме 5 годин на заперечення та 2 години на аналіз та вивчення судової практики Верховного Суду, практики ЄСПЛ для підготовки заперечень, не відповідають принципам співмірності та розумності судових витрат, що дає підстави зменшити їх розмір.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачені критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження

№ 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Пиця А. А. з одночасним стягненням на його користь з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не врахував та дійшов помилкового висновку, що розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Таким чином, ураховуючи конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується доводами касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з неї на користь приватного виконавця Пиця А. А., а тому вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні шляхом зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, що підлягають відшкодуванню приватному виконавцю Пицю А. А., з 8000,00 грн до 2 000,00 грн, у зв`язку з тим, що заявлені приватним виконавцем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн є неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг в суді першої інстанції, витраченим часом на надання таких послуг, та не відповідають критерію їх необхідності і розумності з урахуванням складності справи.

Щодо касаційних скарг на додаткову постанову апеляційного суду

Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового судового рішення апеляційний суд встановив такі обставини.

21 травня 2021 року від адвоката Репака В. В., який представляє інтереси приватного нотаріуса Пиця А. А., надійшла заява, в якій він просив ухвалити додаткове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Пиця А. А. понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.

Заява обґрунтована тим, що у відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Пиць А. А. повідомив суд про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з поданням апеляційної скарги та розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 8 000 - 12 000 грн.

14 травня 2020 року між Адвокатським бюро «Віталія Репака», в особі керуючого Репака В. В.,та приватним виконавцем Пиць А. А. укладений договір про надання правової допомоги № 25.

Після завершення апеляційного розгляду, Адвокатським бюро «Віталія Репака» приватному виконавцю Пицю А. А. направлено рахунок № 17 для оплати послуг за правничі послуги від 19 травня 2021 року, загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги згідно з рахунком № 17 складає 10 500,00 грн, який складається: аналіз та вивчення документів, консультування клієнта - 1 година, що становить 1 000,00 грн; підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу - 5 годин, що становить 5 000,00 грн; аналіз та вивчення судової практики Верховного Суду для підготовки та складання відзиву на апеляційну скаргу - 2 години, що становить 2 000,00 грн; участь адвоката в судовому засіданні, яке відбулося 18 травня 2021 року - 1 година, 1 судове засідання, що становить до оплати 2 500,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 20 травня 2021 року, Пиць А. А. здійснив оплату рахунку № 17 на загальну суму 10 500 грн.

25 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із запереченнями щодо ухвалення додаткового судового рішення, у яких просила зменшити розмір заявлених приватним виконавцем Пиць А. А. витрат за правничі послуги до 1 000,00 грн. Зазначила, що загальна сума витрат за надану правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанціях становить 18 500,00 грн. Така вартість правничої допомоги адвоката за розгляд скарги на дії приватного виконавця не відповідає засадам розумності та справедливості, нівелює саму суть можливості оскаржити дії виконавця, відповідно до приписів статті 447 ЦПК України. Зауважила, що текст відзиву на апеляційну скаргу є ідентичним тексту заперечень на скаргу на дії приватного виконавця, що були подані до суду першої інстанції, та заперечень адвоката, що подавалися ним у інших справах щодо оскарження ОСОБА_1 дій приватного виконавця Пиця А. А.

Апеляційний суд, ураховуючи складність зазначеної справи, час, затрачений адвокатом, та обсяг наданих ним послуг, а також аргументи ОСОБА_1 щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, зробив обґрунтований висновок про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Пиця А. А., до 2 000,00 грн.

Оскаржувана додаткова постанова не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року № 922/445/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Щодо заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції

17 серпня 2021 року від приватного виконавця Пиця А. А., в інтересах якого діє адвокат Репак В. В., надійшла заява, в якій він просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу мотивована тим, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року, Адвокатським бюро «Віталія Репака» направлено приватному виконавцю Пицю А. А. рахунок № 24 за правничі послуги, що надані за договором, від 10 серпня 2021 року.

Загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги згідно з рахунком № 24 складає 7 000,00 грн, з них: підготовка та складання відзиву на касаційну скаргу - 6 годин, що становить 6 000,00 грн; аналіз та вивчення судової практики Верховного Суду для підготовки та складання відзиву на касаційну скаргу - 1 години, що становить 7 000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 11 серпня 2021 року приватний виконавець Пиць А. А. здійснив оплату за надану йому правничу допомогу на загальну суму 7 000,00 грн

Ураховуючи конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відсутність клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на професійну правничу допомогу понесених приватним виконавцем Пиць А. А. з підстав їх неспівмірності, колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення на з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Пиця А. А. 7 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року дають підстави для висновку, що зазначені судові рішення в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у зазначеній частині змінити, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, стягнутих з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Пиць А. А., з 8000,00 грн до 2 000,00 грн; в іншій частині ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2021 року, постанова Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року та додаткова постанова Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду