ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 175/4970/19

І. ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 у грудні 2019 року звернулася до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку, площею 14 953 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить нежитлова будівля літ. А, площею 1 602, 9 кв. м, сторожка літ. Б, площею 8, 8 кв. м, колодязь літ. К, зливна яма з/я 15, огорожа № 1-3. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці, площею 14 953 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що Горьківська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Горьківська сільська рада) відмовила їй в розгляді питання щодо передачі у власність спірної земельної ділянки з посиланням на те, що попереднім власником нежитлової будівлі не було оформлено право власності на земельну ділянку, на якій розташоване це нерухоме майно.

Рішенням від 31 березня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області позов задовольнив.

Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, загальною площею 14 953 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником нежитлової будівлі, загальною площею 1 602, 9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тому є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 14 953 кв. м, надану для обслуговування цього нежитлового приміщення.

Ухвалою від 17 липня 2020 року Дніпровський апеляційний суд поновив прокурору Прокуратури Дніпропетровської області строк на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2020 року, відкрив апеляційне провадження у справі, ухвалою від 27 липня 2020 року призначив справу до розгляду.

Ухвалою від 07 жовтня 2020 року Дніпровський апеляційний суд залучив Державне підприємство «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України» (далі - ДП «НВДА «Наукова» НААН України») до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Постановою від 09 червня 2021 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, здійснив розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-яке право на спірну земельну ділянку попереднім власником нерухомого майна (право власності, користування тощо) не було зареєстровано. Суд зробив висновок, що з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, до неї як нового власника цього нерухомого майна в силу положень статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та 377 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Спілка сільського талановитого юнацтва імені Т. Г. Шевченко» (далі - ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка») на момент підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від 08 серпня 2019 року не мало права власності на цю земельну ділянку.

Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, який не залучив до участі у справі орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, та постійного користувача земельної ділянки - ДП «НВДА «Наукова» НААН України». Крім того, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка має право її підписувати та відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» має право на представництво прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 08 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Також у касаційній скарзі наведено заперечення щодо ухвали Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року про залучення до участі у справі третьої особи -ДП «НВДА «Наукова» НААН України».

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:

- суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 169/174/16-ц (провадження

№ 61-17768св18), від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, щодо наявності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів органів місцевого самоврядування;

- суд апеляційної інстанції всупереч статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) залучив до участі у справі як третю особу ДП «НВДА «Наукова» НААН України».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури у листопаді2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду пояснення, у яких зазначив про законність, обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та брак підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 25 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка» від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали кожна по 50 % часток в статутному капіталі ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка».

Статутний капітал ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка» складався з грошових коштів та майна у вигляді нежитлової будівлі, загальною площею 1 602, 9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка», оформленим протоколом від 07 серпня 2019 року № 1/8, погоджено вихід учасника ОСОБА_1 зі складу учасників товариства з подальшим отриманням частки, розмір якої складає 50 % статутного капіталу товариства, у вигляді нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі, загальною площею 1 602, 9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 14 953 кв. м.

Передача нежитлової будівлі здійснена на підставі акта прийому-передачі майна від 08 серпня 2019 року. За позивачем 12 серпня 2019 року зареєстровано право власності на це нерухоме майно (запис про право власності № 32854682).

В технічному паспорті нежитлової будівлі відображено план земельної ділянки та такі об`єкти нерухомості: нежитлова будівля літ. А, площею 1 602, 9 кв. м, сторожка літ. Б, площею 8, 8 кв. м, колодязь літ. К, зливна яма з/я з/я 15, огорожа № 1-3, які розташовані за периметром земельної ділянки, площею 14 953 кв. м.

ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до Горьківської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у власність, проте отримала відмову у передачі у власність земельної ділянки. Відмова мотивована тим, що попереднім власником нерухомого майна - будівлі, яку придбала позивач, не було належно оформлено право власності на земельну ділянку, на якій це майно розташоване, що підтверджується листом Горьківської сільської ради від 08 листопада 2019 року № 464.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, у чому полягає бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту або ж здійснення захисту неналежно) та потреба у здійсненні такого захисту прокурором.

Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (провадження № 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, заступник прокурора Дніпропетровської області зазначив, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності та є сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області цей орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності, тому органом, уповноваженим на розпорядження також ділянкою, є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 25 травня 2020 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 повідомив Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2020 року у справі № 175/4970/19, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, а 19 червня 2020 року - про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області шляхом подання апеляційної скарги на зазначене судове рішення.

Також заступник прокурора Дніпропетровської області звернув увагу на те, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області як уповноважений орган державної влади, отримавши від прокурора відомості про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку, не повідомило про намір скористатися правом на оскарження рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки Управління.

Оскільки орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, не оскаржив судове рішення в апеляційному порядку, що свідчить про невиконання ним покладених на нього обов`язків щодо захисту інтересів держави, заступник прокурора Дніпропетровської області вважав наявними підстави відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено такі висновки:

«Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

У справі, що переглядається, заступник прокурора Дніпропетровської області, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке не вжило заходів щодо подання апеляційної скарги.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувало, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в його особі не висловлювало. До суду апеляційної інстанції подало клопотання та пояснення, в яких зазначало, що Управління підтримує апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області.

З наведених підстав, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що апеляційна скарга подана прокурором як повноважною особою, яка відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» має право на представництво інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо процесуальної участі прокурора у справі від імені органу державної влади, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 169/174/16-ц (провадження

№ 61-17768св18), від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

У справі, що переглядається, перевірено та встановлено дотримання прокурором вимог Закону України «Про прокуратуру» та наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції всупереч статті 367 ЦПК України залучив до участі у справі як третю особу ДП «НВДА «Наукова» НААН України», оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу, а у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «НВДА «Наукова» НААН України», яке не є учасником справи, проте рішення суду може вплинути на його права та обов`язки, тому дійшов переконання про необхідність залучення ДП «НВДА «Наукова» НААН України» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року про залучення до участі у справі ДП «НВДА «Наукова» НААН України» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, постановлена з дотриманням положень процесуального законодавства, зокрема пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України.

Вирішуючи спір по суті пред`явлених вимог, суд апеляційної інстанції врахував, що підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а (провадження № 11-949апп18) зроблено висновок про те, що набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула права власності на нерухоме майно, на ній розміщене, відбувається шляхом переходу від попереднього власника нерухомого майна в тому ж обсязі, або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

У постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Суд апеляційної інстанції встановив, що немає відомостей про реєстрацію прав ОСОБА_1 та ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка» на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У довідці Відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19 травня 2020 року

№ 10-4-0.21-1031/104-20 зазначено, що згідно з обліковими даними державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, станом на 01 січня 2016 року, земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,площею 1, 4953 га, належить до земель державної власності, сільськогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні ДП «НВДА «Наукова» НААН України».

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, до ОСОБА_1 як до нового власника цього нерухомого майна (в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України) не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки попередній власник нежитлової будівлі - ТОВ «Спілка талановитого сільського юнацтва імені Т. Г. Шевченка» - не мало права власності на цю земельну ділянку.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначила підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в частині наведених висновків апеляційного суду зроблених по суті спору, як того вимагає частина друга статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвали і постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду