ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 753/10252/16-к

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 420 ч. 2 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

В даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглянув виправдувальний вирок суду першої інстанції та не погодився із висновками місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_6 у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 186 ч. 2 КК України, безпосередньо дослідивши та надавши іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні. При цьому суд апеляційної інстанції, заперечуючи та спростовуючи висновки суду першої інстанції, в порушення вищезазначених вимог процесуального закону, не обґрунтував свій вирок з дотриманням вимог ст.ст. 370, 374 КПК України щодо ОСОБА_6 з огляду на наступне.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, тощо) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують.

Суд апеляційної інстанції, визнаючи ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, та встановивши у вироку, що він, обхвативши потерпілу ОСОБА_8 своєю рукою за шию, завдав їй фізичного болю, застосувавши таким чином насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої, не обґрунтував такий свій висновок та не послався на конкретні матеріали кримінального провадження або показання осіб, які б підтверджували таку обставину. З встановлених у вироку апеляційного суду показань потерпілої ОСОБА_8 не вбачається, що вона, будучи допитаною в суді апеляційної інстанції, вказувала на те, що ОСОБА_6 хватав її рукою за шию та завдав їй фізичного болю. З інших зазначених у вироку показань та проаналізованих письмових доказів апеляційним судом не встановлювалося наявності цієї кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.

Не обґрунтував свій висновок апеляційний суд і щодо того, яким чином показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які були понятими під час проведення огляду місця події, узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, оскільки вони, будучи допитаними під час апеляційного розгляду справи, зазначили, що вилучення ланцюжка відбувалось за їх участю у особи, на яку працівники поліції вказували як на підозрювану у вчиненні грабежу, яка перед проведенням слідчої дії була в кайданках. Крім того, перед проведенням вказаної слідчої дії працівники поліції повідомили їм, що під час огляду місця події буде вилучатись ланцюжок у обвинуваченого та навіть вказали, що цей ланцюжок буде вилучений з кишені. При цьому у самому протоколі огляду місця події від 22 червня 2014 року зафіксовано, що ланцюжок був вилучений не у обвинуваченого ОСОБА_6 , а у іншої особи - ОСОБА_11 .

Не дав власної оцінки апеляційний суд і обставині того, що зазначений в обвинуваченні золотий ланцюжок, який є предметом злочину та який був вилучений після його скоєння, у передбачений процесуальним законом спосіб не був належним чином зафіксований, речовим доказом визнаний не був, його огляд та впізнання також не проводилися, та не переконався, що він належить саме потерпілій ОСОБА_8 .

Крім того, апеляційний суд не усунув неузгодженості між відомостями, що викладені у формулюванні обвинувачення, де зазначено, що у потерпілої ОСОБА_8 був викрадений золотий ланцюжок із хрестиком, і відомостями, які містяться в заяві потерпілої ОСОБА_8 щодо викрадення у неї лише ланцюжка, та в протоколі огляду місця події від 22 червня 2014 року, де вказано про те, що у ОСОБА_11 був вилучений лише ланцюжок без хрестика.

Презумпція невинуватості, гарантована ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, ст. 17 ч. 1 КПК України, полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Визнавши, що під час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 перебував в стані алкогольного сп`яніння, апеляційний суд у мотивувальній частині вироку не навів відповідних мотивів на обґрунтування цього з посиланням на належні, допустимі та достовірні докази цього.

Крім вказаного, апеляційний суд залишив поза увагою висновок суду першої інстанції та доводи сторони захисту про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 у вказаному кримінальному провадженні № 12014100020004894 від 23.06.2014 року направлено до суду з пропуском строку досудового розслідування, передбаченого ст. 219 КПК України. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, 23 червня 2014 року та відповідно до ст. 219 ч. 1 п. 2, п. 3 КПК України строк досудового розслідування завершився 23 серпня 2014 року, проте в зазначений строк обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 не був направлений до суду. В матеріалах справи наявна постанова слідчого від 22 серпня 2014 року про зупинення досудового розслідування, де зазначено, що ОСОБА_6 захворів на тяжку хворобу, хоча під час судового розгляду ОСОБА_6 заперечував про наявність у нього на той час хвороби та матеріали справи підтвердження наявності такої хвороби не містять. В подальшому постановою слідчого від 29 вересня 2014 року ОСОБА_6 був оголошений в розшук, хоча як стверджував обвинувачений в судовому засіданні, він не переховувався від слідства та, як встановлено судом першої інстанції, документальних підтверджень цьому прокурором не надано. 18 травня 2015 року досудове розслідування було відновлено постановою слідчого та 07 грудня 2015 року прокурором було винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. 17 травня 2016 року постановою Керівника Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_12 було скасовано постанову прокурора прокуратури Дарницького району м. Києва від 07 грудня 2015 року, проте, дослідивши зміст вказаної постанови, суд першої інстанції дійшов висновку, що у ній відсутнє належне обґрунтування необхідності скасування постанови від 07 грудня 2015 року. Після цього обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України був направлений до суду 31 травня 2016 року.

На пропуск строку досудового розслідування, передбаченого ст. 219 КПК України, звертав увагу захисник ОСОБА_7 в судових дебатах 09 листопада 2021 року в Київському апеляційному суді, проте мотивів, з яких апеляційний суд відхилив зазначені доводи сторони захисту, апеляційний суд у вироку не навів.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 – задоволенню частково.

Інші доводи касаційної скарги щодо невстановлення вартості викраденого у потерпілої ОСОБА_8 майна, недоведеності вчинення ОСОБА_6 злочину у стані алкогольного сп`яніння і недопустимості ряду доказів, про допущені органом досудового розслідування порушення вимог ст. 290 КПК України, а також щодо недоведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, підлягають перевірці і з`ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд