ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060080000130, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, такого, що судимості не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком суду 23 лютого 2017 року приблизно о 22:00 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись поблизу буд. АДРЕСА_2 , завдав ОСОБА_8 ударів руками по обличчю, від чого останній впав на землю, та без розриву в часі, завдав йому ударів ногою по голові і тулубу. Після чого ОСОБА_7 заволодів грошовими коштами та майном потерпілого на загальну суму 2 160 грн.
Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував та постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, звільнивши ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі вимог статей 75, 76 КК. На думку захисника, судом апеляційної інстанції при призначенні покарання не було враховано ряд пом`якшуючих обставин, тому рішення є необґрунтованим та підлягає зміні.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності цього рішення виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає вимогам КК, та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
З вироку місцевого суду убачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання суд врахував те, що останній повністю визнав винуватість, розкаявся, що також судом визнано обставиною, яка пом`якшує покарання, позитивно характеризується за місцем навчання, не є судимим, виховувався в спецшколі-інтернаті, як особа з числа дітей сиріт. Обставиною, що обтяжує покарання суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Врахувавши вищевикладене, а також думку потерпілого, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, з призначенням покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК.
Переглянувши матеріали кримінального провадження в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про необґрунтованість звільнення судом першої інстанції засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки цей суд належним чином не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його характер та ступінь суспільної небезпечності, а також обтяжуючу покарання обставину – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Так, поза увагою місцевого суду залишились фактичні обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, зокрема те, що останній перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи зухвало, застосовуючи фізичне насильство, відкрито заволодів майном потерпілого ОСОБА_8 .
При цьому, ОСОБА_7 завдав потерпілому тілесні ушкодження та у нічний час, в холодну пору, роздягнув ОСОБА_8 , знявши з нього верхній одяг і залишив його у такому стані лежачі на снігу, та лише надана потерпілому допомога сторонніми особами не призвела до настання більш тяжких або істотних наслідків від протиправних дій засудженого.
Крім того, суд не погодився з висновком місцевого суду в частині визнання обставиною, що пом`якшує покарання засудженого – щире каяття у вчиненому, а висловлену ОСОБА_7 позицію під час апеляційного розгляду з цього приводу, суд визнав сумнівною та пристосовницькою, фактично даною ним з метою ухилення від справедливого покарання.
В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що формальне визнання засудженим винуватості у вчиненому не є тотожним поняттю «щире каяття», оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання особою самого факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, чого не було підтверджено поведінкою засудженого ОСОБА_7 .
До того ж, суд апеляційної інстанції у вироку зазначив, що при призначенні покарання ОСОБА_7 поза належною увагою місцевого суду залишилась обставина, що обтяжує покарання (вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння), а також висновок досудової доповіді стосовно ОСОБА_7 , в якій зокрема зазначено, що застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку засудженого з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції, оскільки особа немає постійного місця проживання.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.
Разом із цим, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке слід призначити ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 65 КК врахував: ступінь тяжкості та обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного (котрий характеризується задовільно, не одружений, не працює, не має постійного місця проживання, перебував у довготривалому розшуку під час апеляційного провадження, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, виховувався в спецшколі-інтернаті як особа з числа дітей сиріт), досудову доповідь та думку потерпілого.
Також суд врахував відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обставини, що його обтяжує і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 186 КК і не знайшов підстав для застосування до останнього вимог ст. 69 КК.
Призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено.
Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд