ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Херсонського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020235040000270, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, котра зареєстрована на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 7 квітня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення нею вказаного проступку.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
15 червня 2021 року Херсонський апеляційний суд скасував вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 7 квітня 2021 року щодо ОСОБА_6 та постановив новий, згідно з яким ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винуватою в нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я за таких обставин.
Так, 7 серпня 2020 року приблизно о 20:35 ОСОБА_6 , перебуваючи на АДРЕСА_3 , в ході раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_7 , умисно нанесла кулаком чотири удари по голові та два удари в ліве плече останньої, чим спричинила їй короткочасний розлад здоров`я та легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить вирок суду апеляційної інстанції щодо неї скасувати, а кримінальне провадження – закрити. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є недопустимими та недостатніми для доведеності її винуватості у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. Зокрема зазначає, що експертиза, яка була покладена судом в основу обвинувального вироку, проведена з порушенням вимог кримінального процесуального закону на підставі недопустимих доказів.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 та просила залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд, обговоривши доводи сторони обвинувачення та навівши докладні мотиви ухваленого рішення, скасував виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 і ухвалив обвинувальний вирок щодо останньої.
Апеляційний суд, повторно дослідивши в порядку ст. 404 КПК докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Такий висновок суду апеляційної інстанції мотивований й ґрунтується на доказах, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені у вироку.
В основу вироку апеляційний суд обґрунтовано поклав послідовні показання потерпілої ОСОБА_7 , свідків, експерта та засудженої ОСОБА_6 , дані протоколів слідчих дій, висновки судових експертиз.
Досліджені в судовому засіданні суду апеляційної інстанції докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який її засуджено.
Так, ОСОБА_6 свою вину не визнавала, як у місцевому суді так і в суді апеляційної інстанції, але не заперечувала, що між нею та ОСОБА_7 виник конфлікт, під час якого вона завдала декілька ударів потерпілій, однак наполягала, що вдарила її лише два рази по обличчю.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно протоколів слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , котрі були очевидцями події, останні продемонстрували як ОСОБА_6 схопила за волосся потерпілу, нанесла три-чотири удари кулаком по голові, після чого нанесла два удари кулаком у плече ОСОБА_7 . Протоколи слідчих експериментів надавались експерту ОСОБА_10 , який дійшов висновку про кількість завданих ударів та механізм їх нанесення.
Показання ОСОБА_6 про те, що вона завдала потерпілій лише два удари, як встановив апеляційний суд, спростовуються висновками судово-медичних експертиз.
Допитаний судом апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_10 , який безпосередньо оглядав потерпілу ОСОБА_7 на п`ятий день після події, підтвердив та у висновку від 11 вересня 2020 року № 562 зазначив про виявлений струс головного мозку, крововиливи в м`які тканини голови зліва, синці лівого плеча, які виникли від не менше чотирьох травматичних дій тупими предметами.
Вказані показання експерта ОСОБА_10 були обґрунтовано покладені апеляційним судом в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 .
Доводи касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, яке, на її думку, полягає у тому, що суд ухвалив обвинувальний вирок на недопустимих доказах, а саме: висновках судових експертиз, через те, що медичні документи для їх проведення були надані експерту особисто потерпілою, а стороною обвинувачення вказана документація не була відкрита стороні захисту для ознайомлення, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у відповідності до приписів ст. 290 КПК стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими сторона захисту ознайомилась, про що свідчить наявність у матеріалах кримінального провадження протоколу про надання доступу до матеріалів дізнання та отримання їх копій від 15 жовтня 2020 року. Факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами дізнання підтверджено підписами засудженої ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_11 .
При цьому, згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218 кмо 19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами. Як вбачається з матеріалів справи, сторона захисту у даному кримінальному провадженні не подавала клопотання про ознайомлення з медичними документами.
Положеннями ст. 93 КПК передбачено право потерпілого на збирання доказів шляхом витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Згідно вимог ч. 3 ст. 101 КПК висновок експерта повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Таким чином, на думку колегії суддів Верховного Суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності покладення в основу обвинувального вироку висновку судово-медичної експертизи № 562 як такого, що був зроблений на основі відомостей, які експерт ОСОБА_10 сприймав безпосередньо.
У даному кримінальному провадженні, враховуючи вимоги КПК щодо процедури проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, спрямованого на захист суто особистих інтересів потерпілого, що відповідає Рекомендації R (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно положення потерпілого в межах кримінального права та кримінального процесу від 28 червня 1985 р., а також висновкам щодо застосування норми права Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року в справі №404/6160/16-к), колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи засудженої щодо недопустимості як доказу висновку судово-медичної експертизи № 562 в частині порушення процедури надання медичної документації безпосередньо експерту потерпілою.
Відповідно до вказаного висновку судово-медичної експертизи у розділі «Дані освідування» ескпертом викладено опис тілесних ушкоджень, виявлених ним під час безпосереднього огляду потерпілої ОСОБА_7 .
В ході збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи для встановлення тяжкості завданих тілесних ушкоджень.
Враховуючи, що зазначену експертизу проведено особою, яка володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертизи та вважати її висновки недостовірними у апеляційного суду не було.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 КПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Зміст оцінки цього джерела доказів полягає у визначенні його допустимості для використання у кримінальному провадженні та повноти і достовірності викладених у ньому відомостей.
Зі змісту статей 242–245 КПК вбачається, що експертиза проводиться лише за дорученням сторін кримінального провадження; слідчого судді за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 Кодексу. Для залучення експерта прокурор або слідчий у порядку, визначеному ст. 242–245 КПК, звертаються до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи. Зазначені положення КПК в даному кримінальному провадженні, на думку колегії суддів Верховного Суду, були дотримані. Висновки експерта відповідають також вимогам до їх змісту, передбаченим ч. 1 ст. 102 КПК у частині обов`язковості зазначення коли, де, ким (імені, освіти, спеціальності, свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, стажу експертної роботи, наукового ступеню, вченого звання, посади експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місця і часу проведення експертизи; хто був присутній при проведенні експертизи; переліку питань, що були поставлені експертові; опису отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладного опису проведених досліджень, у тому числі методів, застосованих у дослідженні, отриманих результатів та їх експертної оцінки; обґрунтованих відповідей на кожне поставлене питання.
Так, на підставі постанови дізнавача СД ХВП ГУНП в Херсонській області від 11 серпня 2020 року (т. 1 а. с. 119) було проведено судово-медичну експертизу № 562 (т. 1 а. с. 49), під час якої експертом було освідувано та безпосередньо оглянуто потерпілу ОСОБА_7 , на підставі чого встановлено тілесні ушкодження.
Досліджуючи зазначений доказ, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо його допустимості та поклав його в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження висновку експерта мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, про призначення повторної або додаткової експертизи, однак цього не зробила. Істотних порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено.
Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374, 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга засудженої не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд