ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 464/165/19

ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який змінила у процесі розгляду справи, і остаточно просила зобов`язати Акціонерне товариство «Львівський хімічний завод» (далі - АТ «Львівський хімічний завод») усунути перешкоди у користуванні гаражем-майстернею, який належить їй на праві приватної власності, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу залізобетонних конструкцій навпроти вікон приміщень гаража-майстерні, а саме: приміщення № 3 (розбиральний участок), приміщення № 4 (участок витяжки), приміщення № 5 (паливна) та приміщення № 6 (кімната відпочинку) за власний рахунок.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що у 2013 році працівники АТ «Львівський хімічний завод», яке є користувачем суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що надана в оренду їй та іншим співвласникам вищевказаного гаража-майстерні, заставили бетонними плитами вікна цього приміщення, які виходять на територію заводу та є суміжними з адміністративною будівлею такого.

Незважаючи на неодноразові звернення, перешкоди у користуванні майном не було усунуто.

Вважає, що такими діями порушується її право власності, у приміщення взагалі не потрапляє денне світло, майстерня не провітрюється, на стінах утворився грибок, тому вважає, що належним у цьому випадку способом захисту є зобов`язання відповідача усунути зазначені перешкоди у користуванні майном.

Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 05 вересня 2019 року позов задовольнив.

Зобов`язав АТ «Львівський хімічний завод» усунути перешкоди в користуванні гаражем-майстернею, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу залізобетонних конструкцій навпроти вікон приміщень гаража-майстерні, а саме: приміщення № 3 (розбиральний участок), приміщення № 4 (участок витяжки), приміщення № 5 (паливна), приміщення № 6 (кімната відпочинку) за власний рахунок.

Стягнув з АТ «Львівський хімічний завод» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500 грн, витрати, пов`язані із залученням експерта та проведенням експертизи у розмірі 14 150 грн, всього - 26 418,40 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач ОСОБА_1 є співвласником приміщення гаража-майстерні, державна реєстрація якого на даний час у встановленому законом порядку не скасована, а встановлені навпроти вікон вказаного приміщення залізобетонні конструкції створюють перешкоди у користуванні, тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Львівський апеляційний суд постановою від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Львівський хімічний завод» задовольнив. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 05 вересня 2019 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Львівський хімічний завод» судові витрати в розмірі 1 152,60 грн.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що відсутні докази на підтвердження того, що АТ «Львівський хімічний завод» чиняться перешкоди ОСОБА_1 у користуванні приміщенням гараж-майстерня, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало їй до моменту скасування 15 листопада 2019 року рішенням Сихівського районного суду міста Львова державної реєстрації права власності на згаданий гараж-майстерню, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

ОСОБА_1 у квітні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги докази, які були зібрані судом першої інстанції під час розгляду цієї справи та, які вказують на те, що вікна приміщень №№ 3-6 закладені бетонними плитами, на земельній ділянці, яка була надана їй в оренду. Також поза увагою апеляційного суду було залишено її пояснення про те, що крім закладення віконних пройомів було закладено бетонними блоками прохід, який слугував доступом до стіни та земельної ділянки.

Відповідач своїми протиправними діями фактично заволодів частиною земельної ділянки, яка належить їй на праві оренди.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі 309/828/17, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від АТ «Львівський хімічний завод» у липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у ОСОБА_1 відсутні належні та допустимі докази того, що вона є співвласником спірної будівлі, оскільки зазначена будівля є самовільно реконструйованою без проекту, будь-яких дозвільних документів та не здана в експлуатацію.

АТ «Львівський хімічний завод» ніколи не узгоджувало із ОСОБА_2 зовнішніх меж землекористування, не встановлювало в натурі межі земельної ділянки, не отримувало межових знаків та примірника акта.

Твердження ОСОБА_1 про те, що відповідач фактично заволодів частиною земельної ділянки, яка належить їй на праві оренди на підставі договору оренди землі від 15 травня 2015 року, не підтверджується жодними доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

Справа № 464/165/19 надійшла до Верховного Суду 01 липня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є співвласником гаража-майстерні, який розташований на АДРЕСА_1 та придбаний 10 вересня 1997 року спадкодавцем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з АТ «Львівський хімічний завод».

З 13 березня 2012 року право спільної часткової власності на вищезгаданий гараж-майстерню перейшло до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно співвласником об`єкта нежитлової нерухомості - гаража-майстерні, що на АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно міститься також інформація про зміну площі вказаного приміщення з 166,2 кв. м на 311 кв. м.

Згідно з актом ЛКП «Житловик-С» від 25 червня 2016 року комісією встановлено, що при обстеженні гаража-майстерні на АДРЕСА_1 вікна приміщень (3, 4, 5, 6 ) закладені з вулиці залізобетонними конструкціями.

На замовлення представника позивача експертом ТОВ «Судово-експертне бюро України Бутаковою М. А. 15 квітня 2019 року складено висновок судової будівельно-технічної експертизи № 54, згідно з яким у результаті проведеного візуального натурного обстеження гаража-майстерні, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що впритул до зовнішніх стін гаража-майстерні навпроти вікон приміщень № 3 (розбиральний участок), № 4 (участок витяжки), № 5 (паливна), № 6 (кімната відпочинку) зі сторони території АТ «Львівський хімічний завод» встановлено залізобетонні конструкції, які створюють перешкоди в користуванні даними приміщеннями, а саме унеможливлюють користування віконним отвором, що перешкоджає провітрюванню приміщень, порушує режим природного освітлення та створює перешкоди при ліквідації надзвичайних ситуацій, в тому числі пожежі. Залізобетонні конструкції встановлені зі сторони території АТ «Львівський хімічний завод».

Апеляційним судом також встановлено, що після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 здійснив самовільну добудову приміщень до вказаного гаража-майстерні без належних на це дозвільних документів.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 15 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, позов Львівської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Обласного комунального підприємства Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Бірак Є. В., Акціонерне товариство «Львівський хімічний завод», Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності нерухомого майна, а саме: гараж-майстерня загальною площею 311 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену державним реєстратором Біраком Є. В. на 1/4 частки, яка належить ОСОБА_3 , 3/8 частки, яка належить ОСОБА_4 та 3/8 частки, яка належить ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції на підставі наданих сторонами належних доказів, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не доведено те, що відповідачем чиняться їй перешкоди у користуванні спірними приміщеннями, яке належало їй до моменту скасування 15 листопада 2019 року рішенням Сихівського районного суду міста Львова державної реєстрації права власності за зазначені приміщення.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень рішення Сихівського районного суду міста Львова від 15 листопада 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, якими скасовано державну реєстрацію права власності спірного нерухомого майна, здійснену державним реєстратором Біраком Є. В. на 1/4 частки, яка належить ОСОБА_3 , 3/8 частки, яка належить ОСОБА_4 та 3/8 частки, яка належить ОСОБА_1 , залишено без змін постановою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 464/3201/18 (провадження № 61-11923св20).

Однак, у справі, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, судами встановлено, що відповідачі безпідставно чинять перешкоди позивачам у реалізації ними права на встановлення огорожі на своїй частині земельної ділянки.

Тобто, у зазначеній справі фактичні обставини є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,