ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 359/5187/19

ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 у червні 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати припиненим іпотечний договір № 01-1532/Т/8 від 09 вересня 2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариство «Актабанк» (далі - ПАТ «Актабанк») та ним, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1750, починаючи з 21 листопада 2014 року;

- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро держаної реєстрації» (далі - КП «Бюро державної реєстрації») Пробачая А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41512231 від 08 червня 2018 року, а також запис про право власності № 26531556 від 08 червня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- скасувати рішення державного реєстратора КП «Бюро держаної реєстрації» Пробачая А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41511134 від 08 червня 2018 року, а також запис про право власності № 26530545 від 08 червня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- скасувати рішення державного реєстратора КП «Бюро держаної реєстрації» Пробачая А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41511638 від 08 червня 2018 року, а також запис про право власності № 26530997 від 08 червня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 3220883601:01:035:0438, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1423569;

- земельну ділянку кадастровий номер 3220883601:01:035:0437 площею 0,1654 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 142364832208;

- земельну ділянку кадастровий номер 3220883601:01:035:0438 площею 0,1658 га із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 142361232208.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що 09 вересня 2013 року між ПАТ «Актабанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд» (далі - ТОВ «Мегаполісбуд») укладено кредитний договір № 01-1532/Т, за яким ПАТ «Актабанк» зобов`язався надати грошові кошти у формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 222 500 доларів США, а ТОВ «Мегаполісбуд» зобов`язався щомісячно до 08 вересня 2014 року повертати грошові кошти, отримані в рахунок кредитної лінії, та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 11,5 % річних.

У той же день ПАТ «Актабанк» уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір № 01-1532/Т/8, за яким з метою забезпечення належного виконання ТОВ «Мегаполісбуд» грошових зобов`язань за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «Актабанк» домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельні ділянки площею 0,1658 га, кадастровий номер 3220883601:01:035:0438, та площею 0,1654 га, кадастровий номер 3220883601:01:035:0437, що знаходяться за адресою: село Дударків, Бориспільський район, Київська область.

ТОВ «Мегаполісбуд» в повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року, у зв`язку з чим 21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Актабанк» укладено договір про розірвання іпотечного договору № 01-1532/178 від 09 вересня 2013 року.

Згідно з витягами від 21 листопада 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки іпотеку припинено (індексні номери витягів 29856583,29861729, 29863663, 29864433, 29865362) спірний об`єкт нерухомості 24 травня 2019 року було відчужено на відкритих торгах (аукціоні) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, з реалізації активів (майна) ПАТ «Актабанк» (лот № GL22N23441).

Результати аукціону оформлені протоколом електронного аукціону № UA-EA 2019-05-16-000032-b, за яким переможцем став ОСОБА_2 .

У подальшому торги було визнано такими, що не відбулись.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року зобов`язання за кредитним договором № 01-1532/Т, укладеним 09 вересня 2013 року між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «Мегаполісбуд», були визнані припиненими.

Ця обставина свідчить про припинення іпотечного договору № 01-1532/Т/8, укладеного 09 вересня 2013 року між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_1 .

Крім того, був недотриманий встановлений законом порядок звернення стягнення на спірне домоволодіння та земельні ділянки.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 15 липня 2020 року позов задовольнив.

Визнав припиненим іпотечний договір № 01-1532/Т/8, укладений 09 вересня 2013 року між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1750.

Скасував рішення державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачая А. В. № 41512231 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Скасував запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26531556 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Скасував рішення державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачая А. В. № 41511134 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на земельну ділянку площею 0,1654 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 .

Скасував запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26530545 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на земельну ділянку площею 0,1654 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 .

Скасував рішення державного реєстратора КП «Бюро держаної реєстрації» Пробачая А. В. № 41511638 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на земельну ділянку площею 0,1658 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1 .

Скасував запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26530997 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на земельну ділянку площею 0,1658 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1654 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та на земельну ділянку площею 0,1658 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані по АДРЕСА_1 .

Стягнув з ПАТ «Актабанк» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 4 625,66 грн.

Стягнув з КП «Бюро державної реєстрації» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 4 625,66 грн.

Стягнув з державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачая А. В. на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 4 625,66 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що всупереч норм процесуального права ПАТ «Актабанк», представник КП «Бюро державної реєстрації», державний реєстратор КП «Бюро державної реєстрації» Пробачай А. В. та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не подали суду жодного доказу на підтвердження того, що ПАТ «Актабанк» надсилав ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення кредитного договору № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року та попередження про звернення стягнення на його домоволодіння та земельні ділянки у разі непогашення ним боргу. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав вказане письмове повідомлення. Зазначені обставини свідчать про те, що звернення стягнення на спірне домоволодіння та земельні ділянки було проведено з порушення порядку, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 4.2 іпотечного договору № 01-1532/Т/8 від 09 вересня 2013 року.

У зв`язку з тим, що рішення державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачая А. В. №№ 41512231, 41511134, 41511638 від 08 червня 2018 року скасовані, відновилось право власності позивача на його домоволодіння та земельні ділянки, однак ПАТ «Актабанк» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не визнають належність ОСОБА_1 вказаних об`єктів нерухомого майна.

Київський апеляційний суд постановою від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке діє в інтересах ПАТ «Актабанк», задовольнив частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1654 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та на земельну ділянку площею 0,1658 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовані по АДРЕСА_1 скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року в частині стягнення судового збору змінив, зменшив суму до стягнення з ПАТ «Актабанк» на користь ОСОБА_1 з 4 625,66 грн до 1 024,53 грн, з КП «Бюро державної реєстрації» на користь ОСОБА_1 з 4 625,66 грн до 1 024,53 грн, з державного реєстратора КП «Бюро держаної реєстрації» Пробачая А. В. на користь ОСОБА_1 з 4 625,66 грн до 1 024,53 грн.

В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке діє в інтересах ПАТ «Актабанк», сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 14 407,50 грн.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння і земельну ділянку та приймаючи в цій частині нову постанову про залишення позовних вимог без задоволення, апеляційний суд виходив з того, що якщо право власності на будівлю ще незареєстроване, проте не визнається, то правильним способом захисту права є подання позову про визнання права власності, а якщо право власності на будівлю зареєстроване, то належним способом захисту права буде подання віндикаційного позову на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Також апеляційний суд вказав на те, що на підставі статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» запис про право власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння та земельні ділянки поновлюється автоматично.

Залишаючи в решті рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення стягнення на спірне домоволодіння та земельні ділянки було проведено з порушенням порядку, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 4.2 іпотечного договору № 01-1532/Т/8 від 09 вересня 2013 року.

Зменшуючи суму стягнутого судового збору, апеляційний суд врахував пропорційність задоволених позовних вимог.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Грабовської І. В. у вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 14 407,50 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про звільнення його від сплати судового збору.

Скасувати постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру стягнутого на користь ОСОБА_1 судового збору і залишити в означеній частині рішення суду першої інстанції.

Від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у їх задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Грабовська І. В. посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, тому згідно із законодавством звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, тому наявна необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц (провадження № 61-15968св19).

ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду з метою захисту своїх порушених прав на домоволодіння та дві земельні ділянки зі сторони відповідачів.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, постановах Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі № 911/954/16, від 20 червня 2018 року у справі № 910/10572/17, від 26 липня 2018 року у справі № 911/954/16 та у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 914/1315/16.

Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, які містять ознаки нікчемності, установлено законом. Такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення (як під час тимчасової адміністрації, так і ліквідації) уповноваженою особою Фонду або Фондом, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Приймаючи безготівкове «погашення» зобов`язань, банк порушив приписи, встановлені постановою Правління Національного банку України від 07 серпня 2014 року № 468/БТ «Про віднесення ПАТ «Актабанк» до категорії проблемних», а тому такі операції є нікчемними, оскільки є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, тобто високоліквідних коштів банк не отримав.

У ПАТ «Актабанк» при проведенні правочинів (транзакцій) з перерахування коштів були відсутні належні повноваження для здійснення таких операцій, оскільки цивільна дієздатність була обмежена приписами зазначеної постанови Національного банку України.

Прийнявши виконання зобов`язання за договором банк надав кредиторам банку переваги у вигляді зміни черговості погашення боргу, які прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Крім того, банк уникнув реального обов`язку виконувати зобов`язання за кредитним договором щодо фактичного повернення коштів банку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ТОВ «Мегаполісбуд» у січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили, у справі № 904/2472/19 позов ТОВ «Мегаполісбуд» до ПАТ «Актабанк» задоволено частково. Визнано припиненими зобов`язання перед ПАТ «Актабанк» за кредитним договором від 09 вересня 2013 року № 01-1532/Т. Відновлено становище, яке існувало до прийняття наказу Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Актабанк» № 194 від 09 жовтня 2017 року «Щодо заходів, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів за кредитним договором від 09 вересня 2013 року № 01-1532/Т», а саме зобов`язати ПАТ «Актабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку виключити з бухгалтерського обліку банку за рахунками обліку кредитів кредитну заборгованість за вказаним кредитним договором. Зобов`язано ПАТ «Актабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку припинити виконання дій, визначених у наказі від 09 жовтня 2017 року № 194 щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Тобто, вказаним судовим рішенням доведений сам факт виконання кредитної угоди, усі зобов`язання перед банком виконані у повному обсязі та банк втратив статус кредитора і право вимоги за зобов`язаннями. Ці обставини свідчать про те, що іпотечний договір також припинився.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Грабовської І. В. у січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що жодна з наведених у касаційній скарзі постанов не є такою, що ухвалена у подібних правовідносинах, у порівнянні із правовідносинами, що склалися у цій справі, не має тотожного, аналогічного предмета спору, підстави позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Перерахування грошових коштів не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а є транзакцією, яка не може бути визнана нікчемною, оскільки здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, тому Фонд не має повноважень визнавати нікчемними транзакції щодо перерахування коштів з одного рахунку на інший у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 344/9078/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі на нікчемність правочинів за рахунок яких відбулося погашення заборгованості за кредитним договором з посиланням на статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Через припинення основного зобов`язання є припиненими й інші зобов`язання, що випливають із договорів іпотеки.

Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував її матеріали із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа № 359/5187/19 надійшла до Верховного Суду 23 жовтня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 був власником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1654 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1658 га з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «Мегаполісбуд» 09 вересня 2013 року було укладено кредитний договір № 01-1532/Т, згідно з умовами якого ПАТ «Актабанк» зобов`язався надати грошові кошти у формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 222 500 доларів США, а ТОВ «Мегаполісбуд» зобов`язалося щомісячно до 08 вересня 2014 року повертати грошові кошти, отримані в рахунок кредитної лінії, та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 11,5 % річних.

Між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_1 09 вересня 2013 року було укладено іпотечний договір № 01-1532/Т/8, згідно з умовами якого з метою забезпечення належного виконання ТОВ «Мегаполісбуд» грошових зобов`язань за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року ОСОБА_1 передав його домоволодіння та земельні ділянки в іпотеку ПАТ «Актабанк».

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№ 168903066, 168903044, 168902997 від 01 червня 2019 року судами встановлено, що рішеннями державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачай А. В. № № 41512231, 41511134, 41511638 від 08 червня 2018 року за ПАТ «Актабанк» було зареєстровано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,1654 га, з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,1658 га, з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1 .

У цей же день до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи №№ 26531556, 26530545, 26530997.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/2472/19, яке набрало законної сили 04 грудня 2019 року, позов ТОВ «Мегаполісбуд» задоволено частково.

Визнано припиненими зобов`язання перед ПАТ «Актабанк» за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року (зі змінами та доповненнями), укладеним між ТОВ «Мегаполісбуд» та ПАТ «Актабанк».

Відновлено становище, яке існувало до прийняття наказу Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Актабанк» № 194 від 09 жовтня 2017 року «Щодо заходів, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року, укладеного між ТОВ «Мегаполісбуд» та ПАТ «Актабанк», а саме:

- зобов`язано ПАТ «Актабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» Куліша В. М. виключити з бухгалтерського обліку ПАТ «Актабанк» за рахунками обліку кредитів (згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків України) кредитну заборгованість за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року (зі змінами та доповненнями);

- зобов`язано ПАТ «Актабанк» особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» припинити виконання дій визначених у наказі Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Актабанк» № 194 від 09 жовтня 2017 року «Щодо заходів, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів» за кредитним договором № 01-1532/Т від 09 вересня 2013 року, укладеного між ТОВ «Мегаполісбуд» та ПАТ «Актабанк» щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В решті позовних вимог відмовлено.

Наведені обставини свідчать про те, що на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір № 01-1532/Т/8, укладений 09 вересня 2013 року між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_1 , також припинився.

Зі змісту пунктів 4.1, 4.2 іпотечного договору № 01-1532/Т/8 від 09 вересня 2013 року встановлено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у випадках невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання, порушення порядку його виконання, в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням, у випадку порушення обов`язків іпотекодавця, встановлених цим договором та чинним законодавством. При настанні вказаних випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю: письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів; а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. В письмовій вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку». Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у цьому пункті договору тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати отримання іпотекодавцем та позичальником такого повідомлення.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав вказане письмове повідомлення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За правилами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як частиною першою статті 575 ЦК України, такі частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За положеннями частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яка є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі наданих сторонами належних доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання припиненим іпотечного договору № 01-1532/Т/8 від 09 вересня 2013 року, скасування рішення державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачая А. В. №№ 41512231, 41511134, 41511638 від 08 червня 2018 року про державну реєстрацію за ПАТ «Актабанк» права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1654 га, з кадастровим номером 3220883601:01:035:0437, розташовану по АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,1658 га, з кадастровим номером 3220883601:01:035:0438, розташовану по АДРЕСА_1 , та скасування записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 26531556, 26530545, 26530997 від 08 червня 2018 року, оскільки звернення стягнення на спірне домоволодіння та земельні ділянки було проведено з порушенням порядку, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 4.2 іпотечного договору № 01-1532/Т/8 від 09 вересня 2013 року.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що належним способом захисту прав іпотекодавця є саме визнання іпотеки за іпотечним договором такою, що припинена, а не визнання припиненим іпотечного договору, однак зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки судами досліджувалося питання саме зобов`язань за іпотечним договором.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про скасування рішення місцевого суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне домоволодіння і земельні ділянки та прийняття в означеній частині нової постанови про відмову у їх задоволенні, у зв`язку з тим, що належним способом захисту у цьому випадку буде подання віндикаційного позову, а запис про право власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння та земельні ділянки відповідно до положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» поновлюється автоматично.

Крім того, апеляційний суд, скасовуючи частково рішення місцевого суду, дійшов правильного висновку про зменшення розміру судового збору, стягнутого рішенням суду першої інстанції на користь ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Враховуючи те, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року було скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне домоволодіння та земельні ділянки і в цій частині прийнято нову постанову про відмову у їх задоволенні, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення суми стягнутого з ПАТ «Актабанк», КП «Бюро державної реєстрації» та державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Пробачая А. В. на користь ОСОБА_1 судового збору з 4 625,66 грн до 1 024,53 грн з кожного.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Грабовської І. В. не заслуговують на увагу.

Також не заслуговують на увагу посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Грабовської І. В. про те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, тому згідно із законодавством звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього правового акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них відсутнє право на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі.

Відповідно до правового висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 (провадження № 11-128заі20), пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Подібні висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Аналіз наведених положень закону з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи).

Зі змісту судових рішень Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року випливає, що ОСОБА_1 пода позов у цій справі не з підстав соціального і правового захисту його як особи зі статусом учасника бойових дій.

Враховуючи викладене, підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відсутні.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,