ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/13554/18

1. Описова частина

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивовано тим, що під час підготовки необхідних документів про продаж земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на праві особистої приватної власності, йому стало відомо про накладення арешту на зазначене нерухоме майно.

Згодом ОСОБА_1 стало відомо про те, що на виконанні у приватного виконавця Кісельової В. В. перебувало виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису № 1421, вчиненого 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В.

Підставою для вчинення виконавчого напису був договір позики, укладений між ним та ОСОБА_4 , посвідчений 29 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л.

ОСОБА_1 зазначав, що вказаний договір позики він з ОСОБА_4 ніколи не укладав, грошових коштів у позику від нього не отримував і особисто він не знайомий з відповідачем.

Крім того, звернувшись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. отримав відповідь, що оспорюваний договір позики нею не посвідчувався, підпис у договорі підроблений, печатка не відповідала зразку тієї, якою вона користувалась під час роботи.

Позивач вважав, що виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки договір позики він не укладав.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати договір позики, укладений між ним та ОСОБА_2 від 29 квітня 2010 року недійсним та визнати виконавчий напис, вчинений 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. таким, що не підлягає виконанню, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року у складі судді Клочко І. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю в матеріалах справи оригіналу договору позики від 29 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Курковською Я. П.

Разом із цим, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких інших правових підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, окрім відсутності боргових зобов`язань між сторонами, ОСОБА_1 у позовній заяві не наведено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено частково.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. 29 квітня 2010 року та зареєстрованого у реєстрі № 1086 залишено без задоволення.

Визнано виконавчий напис, вчинений 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. та зареєстрований у реєстрі № 1421 таким, що не підлягає виконанню.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн, строком повернення не пізніше 31 травня 2018 року у приміщенні нотаріальної контори 29 квітня 2010 року в присутності нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався, а також на вказаному спеціальному бланку нотаріального документа серії ВМТ 427754 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. не виготовлявся, не посвідчувався та не реєструвався у реєстрі за № 1086.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що той факт, що дата посвідчення договору відповідає даті використання спеціального бланку нотаріального документа, не підтверджує факт укладення договору позики, що оспорюється позивачем у справі.

Також колегія суду апеляційної інстанції виходила із того, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним, тому відмовила у задоволенні зазначених позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки договір позики між сторонами не укладався, то відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 були передані, а ОСОБА_1 були отримані грошові кошти у розмірі 7 980 000 грн, та у ОСОБА_1 виник обов`язок їх повернення до 31 травня 2018 року.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що з урахуванням встановлених судом зазначених конкретних обставин у справі про те, що між сторонами указаний договір позики не укладався і не виник у ОСОБА_1 обов`язок повернення коштів, у цьому випадку, ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, буде припинення безпідставного стягнення з позивача на користь відповідача шляхом визнання виконавчого напису, вчиненого 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Змисловською Т. В. та зареєстрований у реєстрі № 1421 таким, що не підлягає виконанню.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - Щиглова Є. О. , в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - Щиглова Є. О. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 320/7932/16-ц.

Представник ОСОБА_2 - Щиглова Є. О. вважає, що позовна давність сплинула 29 квітня 2013 року, оскільки оспорюваний договір позики було укладено між сторонами 29 квітня 2010 року. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач дізнався про цей договір з матеріалів виконавчого провадження.

Разом із цим вважає, що накази Головного управління юстиції у м. Києві від 04 квітня 2012 року № 618 та від 01 червня 2012 року № 1087 не можуть вважатися належними чином засвідченими копіями документів, оскільки вони зняті не з оригіналів документів, а із їх копій, що підтверджується ксеропійованою відміткою «Копія» у правому верхньому куті перших аркушів зазначених документів, що ставить під сумнів їх достовірність.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у визнанні договору позики недійсним та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у цій частині.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності його волі на укладення договору позики від 29 квітня 2010 року, у зв`язку із цим, на думку ОСОБА_1 , суд повинен був визнати цей договір недійсним.

Також вважає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Щиглова Є. О. та витребувано матеріали справи № 754/13554/18-ц із Деснянського районного суду м. Києва.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у частині визнання виконавчого напису, вчиненого 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В., та зареєстрованого у реєстрі № 1421, таким, що не підлягає виконанню, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

У серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

До позовної заяви позивачем додана не засвідчена копія договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , де зазначено, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн, строком повернення не пізніше 31 травня 2018 року; цей договір складено та нотаріально посвідчено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л., а інший видається позикодавцю (а. с. 14, 15, т. 1).

Аналогічна копія оспорюваного договору була надана представником ОСОБА_2 адвокатом Щигловим Є. О. до відзиву на позовну заяву (від 10 грудня 2018 року вх. № 57670) з відміткою «Згідно з оригіналом» (а. с. 43, 52, т. 1).

Згідно умов оспорюваного договору нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. для позичальника ОСОБА_1 примірник оригіналу оспорюваного договору не виготовлявся та останньому не видавався.

Відповідно до наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 04 квітня 2012 року № 618 діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. була припинена.

Наказами Головного управління юстиції у м. Києві від 01 червня 2012 року № 1087 «Про передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л.» та від 11 вересня 2012 № 2092 «Про внесення змін до наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 01 червня 2012 року № 1087 «Про передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л.» створено робочу групу Головного управління юстиції у м. Києві для передачі документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. до Київського державного нотаріального архіву.

Робочою групою було здійснено вилучення справ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л., про що складено відповідний акт з додатками, який зберігається у реєстраційній справі приватного нотаріуса.

Згідно відповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2019 року № 17274/4-19 у цьому акті зазначено, що фізичний стан документів, що вилучаються, неупорядкований, наряди відповідно до номенклатури справ не сформовані. Більша частина справ вилучається розсипом документів. Деякі справи вкладено в папки, складено внутрішній опис, який не відповідає наповненню цих папок. Звірка документів під час вилучення не проводилась.

Станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції архів та документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. фактично знаходяться у приміщенні Київського державного нотаріального архіву, акт прийому-передачі не підписаний, отже документи нотаріального діловодства на зберігання до архіву не передані.

Примірник договору позики від 29 квітня 2010 року за реєстровим № 1086, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. відсутній, про що вказано у відповіді начальника Управління нотаріату Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції від 15 березня 2021 року № 12428/6-21 (а. с. 148, т. 2).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи відмолено, у зв`язку із відсутністю оригіналу оспорюваного договору позики.

З наданої копії оспорюваного договору вбачається, що договір позики від 29 квітня 2010 року був виготовлений на нотаріальному бланку серії ВМТ № 427754 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. 29 квітня 2010 року та зареєстрований у реєстрі за № 1086 (а. с. 14, 15, т. 1).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 23 листопада 2018 року, вказаний вище спеціальний бланк нотаріального документа був витрачений 29 квітня 2010 року по коду витрачання 3 - інші договори (а. с. 50, т. 1).

У справі № 02-33 том № 1 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» за 2010 рік приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Курковської Я. Л. за 29 квітня 2010 року відсутній запис за реєстровим № 1086, про що вказано у відповіді начальника Управління нотаріату Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції від 15 березня 2021 року № 12428/6-21 (а. с. 148, т. 2).

Остання нотаріальна дія вчинена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. 31 грудня 2010 року за реєстровим № 2485, при цьому за період з 04 січня 2010 року по 14 липня 2010 року включно закінчується реєстровим № 962 (а. с. 55, т. 2).

Відповідно до опису справ 2010 року, складеного робочою групою 29 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. посвідчено договір між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за реєстровим № 484, що вбачається з акту про вилучення справ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву з додатками (відповідь Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2019 року № 17274/4-19) (а. с. 47-147, т. 2).

Відповідно до внутрішнього опису справи № 02-03 (том 2), складеного приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Курковською Я. Л., 29 квітня 2010 року посвідчено лише один договір, а саме договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за реєстровим № 498, що вбачається з акту про вилучення справ приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву з додатками (відповідь Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2019 року № 17274/4-19) (а. с. 47-147, т. 2).

09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. вчинений виконавчий напис у розмірі 8 073 792,00 грн, з яких: 7 980 000,00 грн - сума боргу; 47 880,00 грн - індекс інфляції за весь час прострочення; 45 912,33 грн - 3 % річних за період з 01 червня 2018 року по 09 серпня 2018 року (а. с. 16, т. 1).

Постановою приватного виконавця Кісельової В. В. від 15 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57016661 за вказаним виконавчим написом від 09 серпня 2018 року № 421 та накладено арешт на земельну ділянку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (а. с. 18, 19, т. 1).

14 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. видано дублікат виконавчого напису (а. с. 17, т. 1).

14 серпня 2018 року ОСОБА_2 звертався до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві із заявою про викрадення з автомобіля «Деу-Нубіра», реєстраційний номер НОМЕР_1 , поблизу ринку Троєщина по вул. Електротехнічній, № 2 у м. Києві папки з нотаріально засвідченими документами (а. с. 145, т. 1).

Представник ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи стверджував, що 15 серпня 2018 року для вчинення дублікату виконавчого напису ним було подано необхідні документи, зокрема і оригінал оспорюваного договору позики від 29 квітня 2010 року.

На підтвердження цього відповідачем було надано:

лист приватного нотаріуса Змисловської Т. В. від 02 жовтня 2019 року з якого вбачається, що для вчинення виконавчого напису ОСОБА_2 було подано необхідні документи, зокрема і оригінал оспорюваного договору позики від 29 квітня 2010 року;

ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року (справа № 757/55126/18-к), відповідно до якої прокурором процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ГСУ ГП України 05 грудня 2018 року були вилучені усі документи, що стали підставою для реєстрації виконавчого напису по договору позики та дубліката виконавчого напису (а. с. 140, т. 1);

лист приватного виконавця Кісельової В. В. від 15 жовтня 2019 року з якого вбачається, що на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року (справа № 757/55126/18-к) прокурором процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України 08 листопада 2018 року складено протокол тимчасового доступу до речей і документів та вилучено оспорюваний договір позики та виконавчий напис.

На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у матеріалах виконавчого провадження № 57016661 зазначені документи відсутні (а. с. 153-159, т. 1).

Лист Генеральної прокуратури України від 01 жовтня 2019 року, де зазначено, що прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42014100000001671 від 16 грудня 2014 року за фактом зловживання службовими особами Київської міської державної адміністрації своїм службовим становищем. У ході досудового розслідування досліджується факт протиправного відчуження земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 . На зазначену земельну ділянку накладено арешт. Встановити місце знаходження оригіналів виконавчого напису від 09 серпня 2018 року до договору позики від 29 квітня 2010 року, не видалось за можливе (а. с. 134, 135, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення договору на паперовому носії - спеціальному бланку нотаріального документа та підпису на ньому), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій та третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність оспорюваного договору у мотивувальній частині судового рішення (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19 ).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій у редакції від 07 листопада 2018 року, виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.

Вирішуючи спір у частині позовних вимог про визнання договору позики недійсним, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний договір позики, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - не укладався, а також на вказаному спеціальному бланку нотаріального документа серії ВМТ № 427754 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. не виготовлявся, не посвідчувався та не реєструвався у реєстрі за № 1086, тому дійшов правильного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині необхідно відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки договір позики між сторонами не укладався, то відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 були передані, а ОСОБА_1 були отримані грошові кошти у розмірі 7 980 000 грн, та у ОСОБА_1 виник обов`язок їх повернення до 31 травня 2018 року.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що з урахуванням встановлених судом зазначених конкретних обставин у справі про те, що між сторонами указаний договір позики не укладався і не виник у ОСОБА_1 обов`язок повернення коштів, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, буде припинення безпідставного стягнення з позивача на користь відповідача шляхом визнання виконавчого напису, вчиненого 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Змисловською Т. В. та зареєстрований у реєстрі № 1421 таким, що не підлягає виконанню.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у визнанні договору позики недійсним та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у цій частині, як такі, що були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним.

Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Інші доводи касаційних скарг не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо зупинення виконання постанови

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року було зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в частині визнання виконавчого напису, вчиненого 09 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В., та зареєстрованого у реєстрі № 1421, таким, що не підлягає виконаннюдо закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду