ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/3244/17

1. Описова частина

У серпні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства і Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство») звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати в постійне користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1042 га, кадастровий номер 3221810100:38:095:0172, що розташована на території Садового товариства «Дніпро-8» Садівницького масиву «Дніпро» в місті Вишгороді Київської області (далі - СТ «Дніпро-8»), вартістю 90 770,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області посилався на те, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року у справі № 363/981/13-ц задоволено позов міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської міської ради Київської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення міської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку. Визнано незаконним рішення тридцять першої сесії 5-го скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 в частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8»; визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯЛ № 329869 на земельну ділянку площею 0,1042, кадастровий номер 3221810100:38:095:0172 га для ведення садівництва, виданий на ім`я ОСОБА_4 . У зв`язку з цим земельна ділянка підлягала поверненню ДП «Вищедубечанське лісове господарство», проте на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2016 року ОСОБА_4 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2016 року відчужив її на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 1/2 частині кожній. Посилаючись на те, що земельна ділянка була продана особою, яка не мала права її відчужувати, просив витребувати її із чужого незаконного володіння.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 28 січня 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Бандура С. О. при посвідченні договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2016 року № 866, яким ОСОБА_4 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 , та від 08 жовтня 2016 року № 1062, яким ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та при реєстрації права власності не виявив підстав для відмови у посвідченні договору, а також підстав для відмови у реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Питання про визнання вказаних правочинів недійсними в позові не порушується та не оспорюється. Тобто ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0172 з дотриманням передбаченої законом процедури, вказані договори купівлі-продажу земельної ділянки слід вважати правомірними, а відповідачів - добросовісними набувачами. Набуття права власності на спірну земельну ділянку стало можливим через нездійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року, яким визнано незаконним рішення тридцять першої сесії 5-го скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 в частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8», а також визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 329869 на право власності на земельну ділянку площею 0,1042 га для ведення садівництва, кадастровий номер 3221810100:38:095:0172, виданий на ім`я ОСОБА_4 . Також суд виходив з того, що відповідачі понесли значні матеріальні витрати на придбання самої земельної ділянки, а також на проведення будівельних робіт на ній, і за змістом позову не передбачається будь-яких варіантів отримання компенсації.

Суд апеляційної інстанції справу розглядав неодноразово.

Київський апеляційний суд останньою постановою від 08 вересня 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Витребував в постійне користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1042 га, кадастровий номер 3221810100:38:095:0172, яка розташована на території СТ «Дніпро-8». Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачі не надали доказів на спростування твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка не накладається на землі землекористувача ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Таким чином, факт належності спірної земельної ділянки до земель лісогоподарського призначення та факт неправомірності передання земельної ділянки у власність ОСОБА_4 встановлені рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року у справі № 363/981/13-ц та є доведеними. З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» поза його волею, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування в постійне користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор вказував на те, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не вжито заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, у зв`язку з цим суд дійшов висновку, що у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в цій справі. Також суд дійшов висновку, що прокурор не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Вищедубечанське лісове господарство» дізналися з моменту початку проведення будівельних робіт на земельній ділянці.

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Соломін В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2019 року про відмову в задоволенні позову залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-2, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц та від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована, тим, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство» самостійно не зверталися до суду на захист їх можливо порушених прав стосовно спірної земельної ділянки, хоча мали для цього всі юридичні можливості. Обставини щодо причин такого не звернення цими юридичними особами самою прокуратурою не з`ясовувалися і оцінки їм не надавалося. За таких обставин неможливо стверджувати, що спірна ділянка вибула поза волею цих юридичних осіб. Також суд не взяв до уваги, що прокуратура не вчиняла дій, спрямованих на виконання рішення у справі № 363/981/13, і до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень чи до Державного земельного кадастру не були внесені відомості про спірну земельну ділянку, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що набуття відповідачами права власності стало можливим через нездійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Суд не врахував, що у справі № 363/981/13 позивач відмовився від вимоги про витребування земельної ділянки у ОСОБА_4 .

Крім того апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють питання позовної давності, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про те, що позовна давність за пред`явленими у цій справі вимогами не пропущена, а посилання суд на те, що позовну давність необхідно відліковувавти з часу початку на ній будівництва є необґрунтованими та незаконними. Також суд не врахував, що прокурор, пред`являючи цей позов, не навів обставин на підтвердження неспроможності самостійного звернення Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства і ДП «Вищедубечанське лісове господарство» за захистом своїх прав.

Суд апеляційної інстанції всупереч частині четвертій статті 41 Конституції України не надав оцінки тим обставинам, що у позові позивач навіть не порушував адекватної компенсації відповідачам всіх витрат та збитків, які вони понесли при придбанні та забудові спірної земельної ділянки. При цьому посилання суду на статтю 390 ЦК України не узгоджується з предметом цього спору, оскільки він існує між позивачем, у тому числі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», і відповідачами. Крім того, суд не звернув уваги, що відповідачі понесли витрати на придбання спірної земельної ділянки згідно з договором купівлі продажу від 08 жовтня 2016 року в розмірі 468 000,00 грн та на будівництво садового будинку в розмірі 891 886,00 грн.

У грудні 2020 року ДП «Вищедубечанське лісове господарство» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. При цьому зазначило, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі незаконного рішення Вишгородської міської ради, яке прийняте з порушенням вимог законодавства та без вилучення її з постійного користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Соломін В. О. подав заперечення на відзив на касаційну скаргу.

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Соломін В. О. подавпояснення.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 листопада 2020 року справа № 363/3244/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року касаційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційне провадження поновлено.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року у справі № 363/981/13-ц задоволено позов міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської міської ради Київської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення міської ради та державного акта на права власності на земельну ділянку. Визнано незаконним рішення тридцять першої сесії 5-го скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 в частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8». Визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 329869 на право власності на земельну ділянку площею 0,1042 га для ведення садівництва, кадастровий номер 3221810100:38:095:0172, виданий на ім`я ОСОБА_4 .

Вказаним рішенням суду встановлено належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду на підставі планово-картографічних матеріалів з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України.

18 серпня 2016 року між ОСОБА_4 як продавцем, в інтересах якої діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 як покупцем укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Бандурою С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 866. Предметом цього договору є спірна земельна ділянка. Право власності продавця на земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 329869.

Інформація про перехід права власності внесена до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

08 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як покупцями укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Бандурою С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1062. Предметом цього договору є зазначена вище земельна ділянка, яку покупці придбали в рівних частках.

Право власності відповідачів зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів щодо об`єкта нерухомого майна.

У витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 березня 2018 року № НВ-3211344052018 міститься така інформація земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:38:095:0172 знаходиться у Київській області, Вишгородський район, місто Вишгород, Садівницький масив «Дніпро», СТ «Дніпро-8»; цільове призначення - для колективного садівництва; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення для ведення садівництва; інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 17 травня 2016 року; власники ОСОБА_2 (1/2 частка), ОСОБА_1 (1/2 частка); відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, не зареєстровані.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В абзаці третьому частини третьої вказаної статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», яке не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень. На зазначену обставину апеляційний суд не звернув уваги і не надав цій обставині належної правової оцінки з відповідними процесуальними наслідками.

Крім того, у цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

В постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства».

Отже до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

До такого висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18, провадження 61-1082св20 та у справі № 372/2969/18, провадження № 61-20118св19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зробила висновок про те, що «прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. …Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави».

Апеляційний суд на зазначені обставини та вимоги закону також не звернув уваги, не з`ясував, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, і відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Вказані обставини мають важливе значення для з`ясування питання щодо належного позивача та відповідних процесуальних наслідків (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі 912/2385/18).

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21),від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням того, що при розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду