ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 367/3249/15

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , у якому просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1500 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0010, виданий ОСОБА_2 , та витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України вказану земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

28 листопада 2012 року ОСОБА_2 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .

Зазначав, що при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області вказаної земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_2 порушено вимоги земельного законодавства, оскільки передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомеля Київської області, право розпорядження якою належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади.

Окрім цього, спірну земельну ділянку надано у власність ОСОБА_2 без припинення права постійного користування нею КП «Святошинське лісопаркове господарство», чим порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а також селищною радою не дотримано порядку зміни цільового призначення землі.

Посилаючись на викладене, оскільки про допущені порушення він дізнався лише після перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року, просив позов задовольнити.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, проте в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позов не підлягає задоволенню з підстав незалучення до участі в справі в якості відповідача ОСОБА_2 , оскільки позовна вимога про витребування земельної ділянки в ОСОБА_1 залежить від вирішення вимоги щодо законності набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_2 .

У грудні 2020 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/18, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 11 лютого 2019 року в справі № 367/3487/15, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16, від 09 жовтня 2019 року в справі № 367/3246/15-ц, від 20 січня 2020 року в справі № 911/1072/19, від 22 січня 2020 року в справі № 911/1050/19, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/17, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 15 жовтня 2020 року в справі № 367/3514/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доведеність та обґрунтованість позову, однак, відмовляючи в його задоволенні з підстав незалучення до участі в справі в якості відповідача попереднього власника спірної земельної ділянки, суд не врахував, що позовні вимоги в цій справі спрямовані на повернення в державну власність земельної ділянки лісового фонду шляхом її витребування від добросовісного набувача, а тому Гостомельська селищна рада Київської області як орган, який прийняв незаконне рішення про передачу у власність земельної ділянки, та ОСОБА_1 як останній набувач цієї земельної ділянки є належними відповідачами в справі.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції, то в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 березня 2021 року справа № 367/3249/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 217559 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:101:0010, площею 0, 1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

28 листопада 2012 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .

Указом Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року № 446/2014 розширено територію Національного природного парку «Голосіївський» на 6 462, 62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», а саме за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство».

Відповідно до постанови заступника прокурора Київської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51, проведено перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12, 75 га.

Згідно з фрагментом кадастрової карти України з нанесеними межами Київського лісництва Святошинського лісового та мисливського господарства, наданим ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора від 20 лютого 2015 року, земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 , накладається на квартали №№ 7, 12, 18, 19 Київського лісництва Святошинського лісового та мисливського господарства.

За інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» спірна земельна ділянка є землею лісового фонду, яка використовувалася цим підприємством на праві постійного користування на підставі матеріалів лісовпорядкування. Погодження на вилучення і зміну цільового призначення земельної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органу місцевого самоврядування чи державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (пункти 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належним відповідачем є особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки. Позовні вимоги спрямовані на повернення у власність держави земельної ділянки від останнього її набувача.

Установлено, що на час пред`явлення позову та на час розгляду справи спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .

Отже, спір у цій справі виник між державою та ОСОБА_1 , який залучений до участі в справі в якості відповідача.

Враховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав неналежного складу відповідачів (незалучення до участі в справі в якості відповідача попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_2 ) є безпідставним.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки суд апеляційної інстанції передчасно відмовив у задоволенні позову, не перевіривши належність відповідачів у справі, а Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, наявні підстави для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону з урахуванням висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,