ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/2142/20

1.1 Виконувач обов`язків керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури (далі - позивач) звернувся з позовом в інтересах держави до Бучанської міської ради (далі - відповідач - 1), Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради (далі - відповідач - 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» (далі - відповідач - 3), у якому, просив суд: визнати недійсними рішення відповідача - 1 від 22.05.2019 № 3443-58-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 КП «Бучабудзамовник» у постійне користування та від 30.05.2019 № 3544-59-VІІ «Про розгляд звернення комунального підприємства «Бучабудзамовник», а також визнати недійсним договір суперфіцію земельної ділянки від 06.06.2019 б/н, який укладено між відповідачем - 2 та відповідачем - 3.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення прийняті, а оспорюваний договір укладений з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, у зв`язку з чим вони є такими, що порушують права та інтереси держави.

2.1 Рішенням Господарського суду Київської області від 19.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021, в позові відмовлено.

2.2 Свої висновки суди мотивували тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилався, як на підставу позовних вимог.

3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права вказуючи, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 та постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 914/2298/17, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 15.03.2018 у справі № 686/2424/16-ц, від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 22.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц.

3.3 Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

4. Мотивувальна частина

4.1 У даній справі, судові рішення, які переглядаються у касаційному порядку, суди розглянули спір про визнання недійсними рішень та договору суперфіцію земельної ділянки, а позов обґрунтовано тим, що спірні рішення прийняті відповідачем - 1 всупереч інтересам територіальної громади міста, та укладений на їх виконання договір суперечить вимогам законодавства.

4.2 Суди встановили, що 22.05.2019 відповідач-1 прийняв рішення № 3443-58-VІІ, згідно з яким, затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування відповідачу-2 для будівництва будівель торгівлі по вулиці Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-Д), передав у постійне користування відповідачу-2 земельну ділянку за адресою: місто Буча, вулиця Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-Д), площею 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, цільове призначення: для будівництва будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

4.3 30.05.2019 відповідачем-1 прийнято рішення № 3544-59-VІІ «Про розгляд звернення Комунального підприємства «Бучабудзамовник», яким відповідачу-2 надано дозвіл на укладення з відповідачем-3 договору суперфіцію на цю земельну ділянку, терміном на п`ять років.

4.4 06.06.2019 між відповідачем-2 та відповідачем-3 укладено договір суперфіцію земельної ділянки, за умовами якого відповідач-3 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Бучанської міської ради за адресою: Київська область, місто Буча, вул.Вокзальна, 2-г (два літера «г») для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, необхідних відповідачу-3 для здійснення своєї будівельної діяльності, строком на п`ять років.

4.5 Прокурор у позові вказував, що всупереч положенням чинного законодавства для будівництва будівель торгівлі передано земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001. Зокрема, відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України земельна ділянка із вказаним вище кадастровим номером належить до земель водного фонду, оскільки розташована біля водойми.

4.6 У постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що вказане підтверджується інформацією, наданою Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України № 145 від 11.06.2019, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001 знаходиться в межах заплави малої річки Буча (Бучанка) і відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 486 від 08.05.1996 належить до її водоохоронної зони.

4.7 Крім того, із оскарженої постанови суду апеляційної інстанції слідує, що відповідно до інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління Водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України, земельна ділянка з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001 відноситься до заплавних земель р. Буча та розташована в межах меліорованих осушених земель Державної осушувально-зволожувальної системи р. Буча. Списання меліоративних систем та виведення земель зі складу меліорованих в межах Бучанської міської ради не проводилось. В межах вказаної земельної ділянки проходить меліоративний канал К-1. Землі під каналом та смуги його відведення мають бути визначені, як землі водного фонду.

4.8 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.9 Як вже зазначалося, виключним випадком касаційного оскарження прокурор вказував застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.10 При цьому в постановах Верховного Суду, ухвалених у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що розглядається, відсутні будь-які специфічні індивідуальні обставини, які б унеможливлювали застосування зазначених скаржником норм права, або б призвели до наявності суттєвих відмінностей в застосуванні виходячи із нижченаведеного.

4.11 Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, на які у касаційній скарзі посилався скаржник, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

4.12 Згідно статті 59 вказаного Кодексу у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення № 3443-58-VІІ землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури (ч.3). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч.4).

4.13 Отже, вказані висновки Великої Палати Верховного Суду судами попередніх інстанцій враховані не були.

4.14 Вказавши на те, що прокуратурою не надано суду належних доказів накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду, суди дійшли висновку, що наведені в позові порушення водного законодавства не підлягають дослідженню в обґрунтування підстав недійсності оскаржуваних рішень ради та Договору суперфіцію.

4.15 Однак такі висновки судів зроблені в супереч наведених прокурором відомостей Публічної кадастрової карти України та інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління Водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України, зазначених вище, суди у своїх рішеннях навели вказані відомості, однак дійшли своїх власних висновків без дослідження наведених доказів.

4.16 Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 914/2298/17, на яку у касаційній скарзі посилався скаржник, Велика Палата Верховного Суду вказала, що суди залишили поза увагою, що відповідно до частини першої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

4.17 Згідно частини 1 статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

4.18 Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

4.19 Отже, у спорі що виник права власника від імені Українського народу здійснює орган місцевого самоврядування, яким є відповідач- 1.

4.20 У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суди залишили поза увагою ту обставину, що оспорюваний договір суперфіцію земельної ділянки від 06.06.2019 б/н укладено не із власником земельної ділянки.

4.21 Із постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 зі справи №686/2424/16-ц вбачається, що відповідно до статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

4.22 Згідно частини 1 статті 134 ЗК України права на земельні ділянки комунальної власності, зокрема, суперфіцій, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

4.23 Частиною другою статті 134 цього Кодексу передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб.

4.24 За вказаних обставин доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності судових рішень, є обґрунтованими, оскільки судами при прийнятті оскаржених судових рішень не були враховані вказані норми права.

4.25 Частиною 2 статті 300 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.26 Таким чином, оскільки прийняття правильного по суті спору судового рішення залежить від дослідження вказаних вище доказів, враховуючи, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.27 Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об`єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

4.28 Відповідно до приписів статті 129 частитни 4 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,