ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 359/8163/17

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Бориспільська міська державна нотаріальна контора, в якому просила суд ухвалити рішення, яким:

- встановити факт її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у період з серпня 2008 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати право спільної сумісної власності на: будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 ; вантажний транспортний засіб марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний бортовий малотоннажний транспортний засіб марки «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- у порядку виділу із спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на: Ѕ частку в будівельних матеріалах та конструктивних елементах, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ; Ѕ частку земельної ділянки площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 ; Ѕ частку вантажного транспортного засобу марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; Ѕ частку вантажного бортового малотоннажного транспортного засобу марки «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У січні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред`явили зустрічні позови до ОСОБА_1 та просили суд ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію вартості автомобіля марки «Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі по 78 085,00 грн.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 15 серпня 2019 року частково задовольнив первісні позовні вимоги ОСОБА_1 .

Встановив факт проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_1 однією сім`єю без укладення шлюбу в період часу з серпня 2008 року до 11 травня 2017 року.

Визнав за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на вантажний транспортний засіб марки «МАN», модель L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний бортовий малотонажний транспортний засіб марки «ГАЗ», модель 3302, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Визнав за ОСОБА_1 у порядку виділу із спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частку вантажного транспортного засобу марки «МАN», модель L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 та 1/2 частку вантажного бортового малотоннажного транспортного засобу марки «ГАЗ», модель 3302, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У задоволенні решти первісних позовних вимог - відмовив.

Задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 78 085,00 грн кожному грошову компенсації за 1/4 частину відчуженого нею об`єкту спадкового майна - автомобіля марки «Volkswagen», модель - Golf Plus, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 у частині первісних позовних вимог, які були залишені без задоволення, та у частині вирішення зустрічних позовних вимог.

Київський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2019 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року скасував у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

У решті рішення місцевого суду залишив без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у справі ухвалено додаткове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 у порядку виділу із спільної сумісної власності подружжя право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із клопотанням, в якому просить повернути їй 16 000,00 грн надмірно сплаченого судового збору, посилаючись на те, що при поданні касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року нею було сплачено 17 280 грн судового збору (200 % від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, оспорюваної суми).

У подальшому заявницею оскаржено додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, за подання касаційної скарги на яку, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 березня 2020 року, нею додатково сплачено 16 000,00 грн.

Таким чином за оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року ОСОБА_2 сплачено 33 280,00 грн.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи клопотання ОСОБА_2 щодо повернення судового збору, сплаченого у більшому розмірі, ніж встановлено законом, за подання касаційних скарг на основне та додаткове судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення клопотання з таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо розміру судових витрат

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання первісного та зустрічних позовів).

У жовтні 2017 року мінімальна ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становила 640,00 грн, а максимальна 8 000,00 грн.

Відповідно до положень підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Положеннями ЦПК України чітко визначені вимоги до касаційної скарги (стаття 392 ЦПК України), зокрема, до такої скарги додається документ про сплату судового збору. Разом із тим, цим Кодексом не визначено особливих вимог щодо форми і змісту касаційної скарги на додаткове рішення суду (додаткову постанову, додаткову ухвалу).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України «Про судовий збір».

Стаття 1 Закону України «Про судовий збір» визначає поняття судового збору, як збору, що справляється по всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом.

Стаття 3 Закону визначає як загальний перелік об`єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 3 цього Закону судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення. Водночас у наведеному переліку прямо не визначено, що судовий збір не сплачується за подання касаційної скарги на додаткове судове рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18.

Аналізуючи вказані норми, колегія суддів дійшла висновку, що такий підхід законодавця обумовлений тим, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов`язаний перевірити повноту сплати судового збору у відповідності до вимог закону в залежності від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову.

Під додатковими судовими рішеннями у ЦПК України розуміються додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Крім того, додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Додаткове судове рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

При касаційному оскарженні додаткового судового рішення, ухваленого відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України, а саме: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, судовий збір підлягає сплаті з огляду на те, що він був сплачений у суді першої інстанції при поданні позовної заяви. Тобто, при розрахунку розміру судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, були враховані ті позовні вимоги, що не були розглянуті судом при вирішенні справи і що зумовило звернення із заявою про ухвалення додаткового судового рішення. В такому разі можна вирахувати розмір судового збору за подання касаційної скарги, враховуючи розмір судового збору, що підлягав сплаті за ту частину позовних вимог, що не була розглянута судом при вирішенні справи.

При касаційному оскарженні додаткового судового рішення, ухваленого відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 270 ЦПК України, а саме: при ухваленні рішень, в яких суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення або судом не вирішено питання про судові витрати, судовий бір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у випадку задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат.

Вказані питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні ЦПК України та не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору.

Під час подання первісної позовної заяви до суду першої інстанції у жовтні 2017 року ОСОБА_1 сплачено судовий збір за максимальною ставкою у розмірі 8 000 грн.

Рішення місцевого суду переглядалось в апеляційному порядку у частині первісних позовних вимог, які були залишені без задоволення, та у частині вирішення зустрічних позовних вимог.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом ухвалено постанову від 24 грудня 2019 року, якою скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

У лютому 2020 року ОСОБА_2 оскаржила у касаційному порядку постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, за подання якої сплатила 17 280,00 грн судового збору.

Водночас постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року помилково не було вирішено питання про визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,087 га з кадастровим номером 3210500000:11:004:0014, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , не погоджуючись із додатковою постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, у березні 2020 року оскаржила її в касаційному порядку.

Таким чином, ОСОБА_2 послідовно оскаржила до суду касаційної інстанції як основне, так і додаткове рішення суду апеляційної інстанції, при цьому додаткове рішення є невід`ємною частиною основного судового рішення.

Верховний Суд ухвалою від 20 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишив без руху і запропонував, зокрема, сплатити судовий збір у розмірі 16 000,00 грн (за позовну вимогу майнового характеру, яку було переглянуто вказаним додатковим судовим рішенням).

На виконання вимог ухвали Верховного Суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції в розмірі 16 000,00 грн.

ОСОБА_2 у поданих касаційних скаргах оскаржувала постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у частині задоволених апеляційним судом вимог (2 вимоги майнового характеру за первісним позовом, поданим у жовтні 2017 року, за ставками судового збору станом на день його подання: 640,00 грн х 200 % та 8 000,00 грн х 200 %).

Звертаючись до суду касаційної інстанції, ОСОБА_2 за подання касаційних скарг на постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року сплатила 33 280,00 грн (17 280,00 грн + 16 000,00 грн).

Отже, ОСОБА_2 сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, що є надмірним тягарем для заявниці.

Сума переплати становить 16 000,00 грн (33 280,00 грн - 17 280,00 грн), яка підлягає поверненню.

Керуючись статтями 270, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду