ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 490/8726/18

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 1994 року він проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 152 від 21 червня 2018 року його звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по строковій частині) № 158 від 6 липня 2018 року він виключений зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення і направлений на військовий облік до Вітовського районного військового комісаріату Миколаївської області.

Під час проходження військової служби з 2014 року до 2017 року він приймав участь у антитерористичній операції і отримав статус учасника бойових дій .

Вказував, що на час звільнення з військової служби – 6 липня 2018 року – він перебував на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житла у ІНФОРМАЦІЯ_3 (протокол № 10 від 30 листопада 2017 року) складом сім`ї 1 (одна) особа у загальній черзі з 11 березня 2004 року та першочерговій як учасник бойових дій – з 19 березня 2015 року.

У вересні 2018 року представником житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 йому повідомлено про зняття з квартирного обліку відповідно до протоколу житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 5 вересня 2018 року № 11 складом сім`ї 1(одна) особа згідно з пунктом 2.18 наказу Міністра оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року.

Позивач вважає вказане рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки посилання на пункт 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року, є помилковими, тому що відповідно до цього пункту знімаються з обліку за місцем служби звільнені в запас або відставку до досягнення 20 років вислуги на військовій службі особи, які зараховані на квартирний облік після 1 січня 2005 року, тоді як він був зарахований на облік з 11 березня 2004 року і на час звільнення мав вислугу 23 роки 6 місяців у календарному обчисленні та 28 років і 9 місяців – у загальному.

З урахуванням зазначеного позивач просив визнати протиправними дії житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо зняття його з квартирного обліку, скасувати протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 11 від 5 вересня 2018 року в частині зняття його з квартирного обліку, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити його на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у загальній черзі з 11 березня 2004 року та у першочерговій як учасника бойових дій з 19 березня 2015 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2019 року, ухваленим у складі судді Чулуп О. С., позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 11 від 5 вересня 2018 року в частині зняття майора запасу ОСОБА_1 складом сім`ї одна особа, з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити майора запасу ОСОБА_1 складом сім`ї одна особа на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у загальній черзі з 11 березня 2004 року та у першочерговій черзі як учасника бойових дій – з 19 березня 2015 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і на час звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту має стаж військової служби понад 20 років; Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (постанова Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року) не містить норм щодо зняття військовослужбовця з квартирного обліку у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для зняття позивача з квартирного обліку відповідно до пунктів 2.16, 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу та заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 4 травня 2020 року вказані у заяві про поновлення строку причини пропуску визнано неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням інших підстав для такого поновлення.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду ІНФОРМАЦІЯ_1 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій причиною пропуску строку на апеляційне оскарження вказав отримання повного тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції в квітні 2020 року.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2020 року визнано неповажними причини пропуску ІНФОРМАЦІЯ_4 процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2019 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції і доказів поважності причин пропуску такого строку заявник не надав.

У червні 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про пропуск заявником строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без поважних причин, оскільки повний текст судового рішення суду першої інстанції від 13 вересня 2019 року отримано 27 квітня 2020 року і цього ж дня подано апеляційну скаргу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Центрального районного суду м. Миколаєва матеріали цивільної справи № 490/8726/18.

Ухвалою цього ж суду від 4 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

У справі, яка переглядається, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2020 року, постановленою одноособово суддею Серебряковою Т. В., відмовлено Миколаївському обласному військовому комісаріату у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2019 року.

Проте з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.

За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції у складі, визначеному частиною третьою статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України, тобто у складі трьох суддів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 15, 16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого

2021 року в справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) вказано, що «регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України)».

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково постановив одноособово ухвалу від 25 травня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2019 року, що призвело до порушення правил щодо складу суду, тому вказана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 травня

2021 року у справі № 127/23798/20 (провадження № 61-2921св21), від 2 червня 2021 року у справі № 2-п-113/2006 (провадження № 61-11360св20), від 17 червня 2021 року у справі № 2-30/2011 (провадження № 61-5158св21) та від 24 червня 2021 року у справі № 369/13653/18 (провадження № 61-7375св21).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження одноособово, поважність наведених відповідачем підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження має оцінити суд апеляційної інстанції колегією у складі трьох суддів.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду