ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/8597/19

29 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро», банк), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання неправомірними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 04 червня 2018 року йому стало відомо про те, що на належне йому нерухоме майно зареєстровано право власності за ПАТ «Банк Кредит Дніпро».

Майно складається з:

- паркувального місця поз. № 12 містобудівного ансамблю «Крутогірний» комплекс «Західна Башта», загальною площею 17,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- паркувального місця поз. № 41 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», загальною площею 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- паркувального місця поз. № 42 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», загальною площею 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені об`єкти нерухомого майна за іпотечними договорами були передані позивачем в іпотеку АТ «Банк Кредит Дніпро». Рішення про реєстрацію права власності на них за банком прийняв приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М., виконуючи функції державного реєстратора.

Позивач вважав, що рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу про реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за АТ «Банк Кредит Дніпро» є неправомірними і підлягають скасуванню, оскільки у порушення вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» він не отримував від банку письмову вимогу про усунення порушення.

Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд визнати неправомірними і скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію права власності за АТ «Банк Кредит Дніпро» на:

паркувальне місце поз. № 12 містобудівного ансамблю «Крутогірний» комплекс «Західна Башта», загальною площею 17,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40731344 від 20 квітня 2018 року);

паркувальне місце поз. № 41 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», загальною площею 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40727884 від 20 квітня 2018 року).

паркувальне місце поз. № 42 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», загальною площею 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40731470 від 20 квітня 2018 року).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що приватний нотаріус, приймаючи рішення про державну реєстрацію за АТ «Банк Кредит Дніпро» права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2021 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до АТ «Банк Кредит Дніпро», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання неправомірними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. щодо нерухомого майна:

- паркувального місця поз. № 12 містобудівного ансамблю «Крутогірний» комплекс «Західна Башта», загальною площею 17,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- паркувального місця поз. № 41 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», загальною площею 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- паркувального місця поз. № 42 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», загальною площею 20,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження повідомлення позивача про необхідність усунення порушення зобов`язань та про наслідки такого неусунення - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за АТ «Банк Кредит Дніпро» права власності на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, АТ «Банк Кредит Дніпро», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою АТ «Банк Кредит Дніпро», витребувано її із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

07 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 червня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В.

У касаційній скарзі АТ «Банк Кредит Дніпро» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 01 липня 2021 року у справі № 766/7991/17, від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17.

У касаційній скарзі АТ «Банк Кредит Дніпро» зазначає, що банк направляв позивачу листи-вимоги про усунення порушень основного зобов`язання за адресами, зазначеними у договорах іпотеки, проте позивач ухилявся від отримання таких вимог.

Позивач не заявляв вимог щодо визнання речового права (одночасне визнання, зміну чи припинення судовим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства), тому він обрав неналежний спосіб судового захисту.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М. є неналежним відповідачем у справі.

У січні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро», у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.

Відзив мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушення. Для правильного застосування норм права у подібних правовідносинах необхідно врахувати висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 ТА від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань за договорами про надання кредитної лінії від 20 грудня 2007 року № 201207-1180 та від 09 серпня 2007 року № 090807-USD між ЗАТ КБ «Кредит Дніпро», правонаступником якого є АТ «Банк Кредит Дніпро», та ОСОБА_1 укладено договори іпотеки, а саме:

- договір іпотеки від 20 грудня 2007 року № 201207-USD-іп-1, відповідно до пункту 1.3 якого предметом іпотеки є нерухоме майно: паркувальне місце № 42 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається в житловому будинку літ. А-7 паркувальне місце поз. 42 у приміщенні № 56 на другому поверсі, загальною площею 20,1 кв. м (а. с. 23-25);

- договір іпотеки від 20 грудня 2007 року № 201207-USD-іп, відповідно до пункту 1.3 якого предметом іпотеки є нерухоме майно: паркувальне місце поз. № 41 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний» за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається в житловому будинку літ. А-7 паркувальне місце поз. 41 у приміщенні № 56 на другому поверсі, загальною площею 20,1 кв. м (а. с. 20-22);

- договір іпотеки від 09 серпня 2007 року № 090807-USD/1-ІП, відповідно до пункту 1.3 якого предметом іпотеки є нерухоме майно: паркувальне місце, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому будинку з платформою літ. А-28 паркувальне місце поз. № 12 підвального приміщення № 106, загальною площею 17,9 кв. м (а. с. 18, 19).

Пунктом 7.2 зазначених договорів іпотеки передбачено, що у разі порушення умов кредитного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом 30 календарних днів вимога іпотекодержателя залишиться без задоволення, іпотекодержатель набуває права розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору та діючого законодавства України.

Пунктом 8.1 зазначених договорів іпотеки передбачено, що позасудове врегулювання за цим договором здійснюється згідно із застереженням, яке міститься в розділі 7 цього договору. Зазначене застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі іпотеки дозволяє звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання без додаткового укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору.

20 грудня 2016 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» направило ОСОБА_1 листи-вимоги № 6/24-6356 та № 6/24-5355 (а. с. 77-79).

13 квітня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М. на підставі договорів іпотеки від 20 грудня 2007 року № 201207-USD-іп-1, № 201207-USD-іп та від 09 серпня 2007 року № 090807-USD/1-ІП зареєстрував за ПАТ «Банк Кредит Дніпро» право власності на нерухоме майно: паркувальні місця № 42, 43 у приміщенні № 56 першої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», за адресою: вул. Дзержинського, 35т у м. Дніпро, та паркувальне місце поз. № 12 підвального приміщення № 106, загальною площею 17,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 9-17).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Судами встановлено, що укладені між сторонами договори іпотеки передбачали застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Суд апеляційної інстанції встановив, що АТ «Банк Кредит Дніпро» направило позивачу вимоги про усунення порушення основного зобов`язання 20 грудня 2016 року, що підтверджується списком відправлених рекомендованих повідомлень (а. с. 79), проте банк не надав належних доказів на підтвердження факту отримання цих вимог позивачем.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Встановивши, що АТ «Банк Кредит Дніпро» як іпотекодержатель не дотрималося вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання позивачу як іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, що унеможливлювало застосовування позасудового порядку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за АТ «Банк Кредит Дніпро», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що банк належним чином направив листи-вимоги, проте позивач ухилився від їх отримання, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вказаних доводів. При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 01 липня 2021 року у справі № 766/7991/17, оскільки суд апеляційної інстанції не порушив висновків, зроблених у цих постановах.

Водночас, обґрунтованими є доводи касаційної інстанції про те, що приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М. не є належним відповідачем у цій справі з огляду на таке.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вказана правова позиція зазначена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц та від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме із АТ «Банк Кредит Дніпро» з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій АТ «Кредит Банк Дніпро» щодо реєстрації за ним такого права.

Отже, позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майно не можуть бути заявлені до приватного нотаріуса, якого позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема, і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

З огляду на те, що позивач заявив позов до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М., Верховний Суд зазначає, що у задоволенні позову до приватного нотаріуса потрібно відмовити з наведених вище підстав.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

Отже, апеляційний суд зазначеного не врахував та, хоча поклав судові витрати у цій справі лише на належного відповідача - АТ «Банк Кредит Дніпро», проте дійшов помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до приватного нотаріуса - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову із підстав, наведених у цій постанові, в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду