ПОСТАНОВА
суддів Коротуна В. М., Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: державний реєстратор сектору державної реєстрації Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабіч Владислав Володимирович, акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до державного реєстратора сектору державної реєстрації Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабіч В. В., акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Позов мотивувала тим, що 04 квітня 2008 року між нею та ВАТ «Сведбанк» укладений кредитний договір № 2102/0408/71-052, згідно умов якого їй надані кошти у розмірі 40 000,00 доларів США на купівлю нерухомого майна, з кінцевим строком повернення 04 квітня 2038 року. Того ж дня позивачем укладено договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 . З метою забезпечення зобов`язання за вказаним вище кредитним договором, між нею та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір від 04 квітня 2008 року, згідно умов якого ОСОБА_1 на забезпечення виконання основного зобов`язання, передала в іпотеку банку квартиру за зазначеною вище адресою. 15 червня 2012 року ПАТ «Альфа-Банк», на теперішній час АТ «Альфа-Банк» набув право вимоги до позивача за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 березня 2019 року позивачу стало відомо, що державним реєстратором сектору державної реєстрації Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабічем В. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46135916 від 26 березня 2019 року, на підставі якого за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право власності на належну позивачу квартиру. Підставами для вчинення таких дій стали: рекомендоване повідомлення, серія та номер: б/н, видане АТ «Альфа-Банк» 06 лютого 2019 року; повідомлення, серія та номер: К/И/УСБ/Б/1, видане
АТ «Альфа-Банк» 02 лютого 2019 року; договір купівлі продажу прав вимоги, серія та номер: 937, виданий 15 червня 2012 року; кредитний договір від 04 квітня
2008 року за № 2102/0408/71-052; іпотечний договір б/н від 04 квітня 2008 року.
ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що звернення стягнення на належне їй нерухоме майно відбулося в період дії мораторію на примусове відчуження житла, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Так, вказана вище квартира придбана за рахунок отриманих коштів у сумі 40 000,00 доларів США, загальна площа квартири становить 51,7 кв.м. та є єдиним житлом, що використовується як місце постійного проживання. Іншого нерухомого майна у власності позивачка не має.
Окрім того, у листопаді 2014 року АТ «Альфа-Банк» звертаючись до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором
№ 2102/0408/71-052, змінив строк його дії з 04 квітня 2038 року на 17 листопада 2014 року, в зв`язку з цим позивач зазначала, що банк захистив у позасудовому порядку своє право із пропуском строку позовної давності.
Посилаючись на те, що державний реєстратор здійснив перереєстрацію речового права на належне позивачу нерухоме майно всупереч вимог Закону та умов іпотечного договору, ОСОБА_1 просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис № 30862267, вчинений 25 березня 2019 року державним реєстратором сектору державної реєстрації Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабічем В. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46135916, від 26 березня 2019 року про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути з державного реєстратора та АТ «Альфа-Банк» судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора є неналежним способом захисту, тоді як ефективним способом захисту є саме скасування запису про державну реєстрацію права на нерухоме майно.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46135916 від 26 березня 2019 року, запис № 30862267, вчинений 25 березня 2019 року на підставі рішення державного реєстратора сектору державної реєстрації Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабіча В. В. про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за АТ «Альфа Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі
960,50 грн пропорційно задоволеним вимогам.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до державного реєстратора сектору державної реєстрації Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабіча В. В. залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира не може бути примусово стягнута та реєстрація права власності за АТ «Альфа-Банк», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 04 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті, здійснено всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира є постійним місцем проживання позивачки та не перевищує 140 кв.м.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від
21 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявником було дотримано вимог чинного законодавства України при реєстрації права власності за банком та тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав на момент розгляду справи в суді першої інстанції. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції поновлюючи строк на апеляційне оскарження, не зазначив поважної причини пропуску строку.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від
18 листопада 2020 року в справі № 154/883/19-ц, постанові Верховного Суду від
03 вересня 2020 року в справі № 914/1201/19, постанові Верховного Суду від
28 жовтня 2020 року в справі № 910/10963/19, постанові Верховного Суду від
23 червня 2020 року в справі № 906/516/19, постанові Верховного Суду від
23 червня 2020 року в справі № 905/633/19, постанові Верховного Суду від
30 червня 2020 року в справі № 922/3130/19, постанові Верховного Суду від
14 липня 2020 року в справі № 910/8387/19, постанові Верховного Суду від
20 серпня 2020 року в справі № 916/2464/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19, постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в справі № 490/2845/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі
№ 183/1617/16, постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі
№ 922/2589/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 9901/313/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з херсонського міського суду Херсонської області.
Зупинено дію постанови Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня
2021 року до закінчення касаційного провадження.
22 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в іншій частині, а відтак, згідно правил частини першої статті 400 ЦПК України, судом касаційної інстанції не перевіряється.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 квітня 2008 року між
ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого у даних кредитних правовідносинах є
АТ «Альфа-Банк», та позивачкою укладено кредитний договір № 2102/0408/71-052, на підставі якого остання отримала кредит в сумі 40 000,00 доларів США зі сплатою 11,9 % річних за весь строк користування кредитом з кінцевим терміном поверненням повернення коштів до 04 квітня 2038 року.
Згідно пункту 1.4 кредитного договору, кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу двокімнатної квартири
АДРЕСА_1 .
04 квітня 2008 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м.
На забезпечення виконання зобов`язань між банком та позивачкою 04 квітня
2008 року укладено іпотечний договір, предметом якого є належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального Ведмідською М. О. реєстраційний номер 1417. Загальна площа квартири 51,7 кв.м.
Пунктом 12.3.1. договору іпотеки, сторони узгодили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов?язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті пункту 12.3. договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 17 травня 2015 року відмовлено АТ «Альфа-Банк» у задоволені позову про дострокове стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за даним договором кредиту № 2102/0408/71-052 від 04 квітня 2008 року.
25 березня 2019 року на підставі кредитного та іпотечного договору від 04 квітня 2008 року рішенням державного реєстратора Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабича В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттями розділу), індексний номер 46135916 від 26 березня
2019 року проведено реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру за АТ «Альфа-Банк» та внесено запис номер 30862267 від 25 березня 2019 року.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку»сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку»вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.
Аналіз наведених норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.
Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20).
У справі, яка переглядається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 12.3. іпотечного договору від 04 квітня 2008 року, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 12.3.1.).
Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення
30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).
Отже, Закон України «По іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон N 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Аналогічний висновок щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі
№ 644/3116/18.
Верховний Суд неодноразово зауважив, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 193/724/19 (провадження № 61-14190св20).
Апеляційний суд встановивши, що спірна квартира є постійним місцем проживання ОСОБА_1 та не перевищує 140 кв.м. встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а заявлені позивачкою позовні вимоги є належним способом захисту порушених прав, зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Є безпідставними аргументи заявника проте, що суд апеляційної інстанції поновлюючи строк на апеляційне оскарження, не зазначив поважної причини пропуску строку, оскільки аналіз змісту ухвали Херсонського апеляційного суду від 05 липня 2021 року свідчить про те, що поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року, апеляційний суд навів поважність причини пропуску цього строку, та надав відповідну правову оцінку.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Херсонського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення у цій частині відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,