ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/20122/19

1. Описова частина

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Граніт» (далі - ОК «Граніт»), ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Берег-Будгруп» (далі - ТОВ «Берег-Будгруп»), змінивши предмет позову 30 квітня 2020 року просила: визнати недійсним договір про пайову участь у будівництві житла від 09 січня 2006 року № 612, укладений між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_2 щодо будівництва квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , у відповідності до договору про пайову участь в будівництві житла від 06 січня 2006 року № 537 та додаткової угоди від 04 лютого 2014 року № 1 до договору; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 січня 2006 року між ТОВ «Берег-Будгруп» і ОСОБА_5 укладений договір № 537 про пайову участь в будівництві житла.

04 лютого 2014 року між ТОВ «Берег-Будгруп», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06 січня 2006 року в АДРЕСА_3 , відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди, що ОСОБА_5 передає належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06 січня 2006 року права та обов`язки інвестора у повному обсязі ОСОБА_6

03 березня 2016 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності.

25 квітня 2016 року ТОВ «Берег-Будгруп» і ОСОБА_6 , на виконання вимог пунктів 6.2, 6.3 договору, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 . 06 грудня 2017 року житловому комплексу (II черга) присвоєно адресу: АДРЕСА_5 , а 14 грудня 2017 року створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Акапулько-2» (далі - ОСББ«Акапулько-2»). 01 травня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСББ «Акапулько-2» укладений договір № 26 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Виконавши свої зобов`язання за договором № 537 у повному обсязі, позивачка вирішила зареєструвати право власності на належне їй нерухоме майно, проте дізналася про наявність судового спору та арешт спірної квартири у цивільній справі № 522/5156/17 за позовом ОСОБА_2 до ОК «Граніт», треті особи: ТОВ «Берег-Будгруп», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання права власності, предметом спору в якій, серед іншого, є спір щодо майнових права на квартиру АДРЕСА_6 . Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 заперечує та не визнає право позивачки на спірну квартиру.

Посилаючись на існування зобов`язань за договорами від 06 січня 2006 року та від 04 лютого 2014 року, позивачка просила задовольнити позовні вимоги.

18 червня 2020 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов про визнання недійсним договору від 06 січня 2006 року № 537 про пайову участь у будівництві житла, укладеного між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_5 з підстав того, що 09 січня 2006 року ТОВ «Берег-Будгруп» і ОСОБА_2 укладений договір № 612 про пайову участь у будівництві житла. За умовами вказаного договору ОСОБА_2 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 .

28 листопада 2019 року ОСОБА_2 (первісний кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги за договором про пайову участь будівництва житла від 09 січня 2006 року № 612, при цьому, договір від 06 січня 2006 року № 537 про пайову участь в будівництві житла був укладений пізніше вказаної у ньому дати, а тому порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , та має бути визнаний судом недійсним.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду 10 червня 2021 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про пайову участь у будівництві житла від 09 січня 2006 року №612, укладений між ТОВ «Берег-Будгруп» і ОСОБА_2 щодо будівництва квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_6 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , у відповідності до договору про пайову участь в будівництві житла від 06 січня 2006 року № 537 та додаткової угоди від 04 лютого 2014 року № 1до договору про пайову участь у будівництві житла від 06 січня 2006 року № 537.

У іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 з 06 січня 2006 року є першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку недійсними не визнавалися, отримала акт приймання-передачі квартири, що дає їй право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну, зареєстровану забудовником квартиру, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору від 09 січня 2006 року № 612, оскільки ТОВ «Берег-Будгруп», не ініціюючи розірвання договорів, укладених із позивачем у 2006 році, не мало права укладати договір інвестування щодо зарезервованого та оплаченого позивачем об`єкту будівництва, оскаржуваний договір № 612, укладений сторонами пізніше ніж договір з позивачем і жодні практичні дії щодо реалізації своїх повноважень за вказаним договором № 612 ОСОБА_3 не вчинялись.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з недоведеності зустрічних позовних вимог.

У липні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 303/3567/16-ц, постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 760/17864/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Джулай Д. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

2. Мотивувальна частина

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 06 січня 2006 року між ТОВ «Берег-Будгруп»і ОСОБА_5 укладений договір № 537 про пайову участь в будівництві житла, а саме, квартири АДРЕСА_6 .

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 06 січня 2006 року, №06/01/06-537 ОСОБА_5 за договором № 537 про дольову участь будівництва житла від 06 січня 2006 року, 06 січня 2006 року сплатив ТОВ «Берег-Будгруп»- 407 848,10 грн.

04 лютого 2014 року між ТОВ «Берег-Будгруп», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладена додаткова угода № 1 до договору про пайову участь у будівництві житла від 06 січня 2006 року № 537 в АДРЕСА_3 , відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди, що ОСОБА_5 передає належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06 січня 2006 року права та обов`язки інвестора у повному обсязі ОСОБА_6 (а.с.10-15 т.1).

Грошові кошти, передбачені пунктом 4.1. договору від 06 січня 2006 року № 537, 06 січня 2006 року, тобто в день укладення договору (згідно з пунктом 4.3.1. договору), внесені ОСОБА_5 до каси ТОВ «Берег-Будгруп», що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 06 січня 2006 року № 06/01/06-537 (а.с.13 т.1).

03 березня 2016 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію.

25 квітня 2016 року ТОВ «Берег-Будгруп»і ОСОБА_6 , на виконання вимог пунктів 6.2, 6.3 договору від 06 січня 2006 року № 537 і додаткової угоди № 1 до договору від 04 лютого 2014 року № 537, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 (а.с.16,20-22 т.1).

01 травня 2018 року між ОСОБА_6 і ОСББ «Акапулько-2» укладений договір № 26 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с.17 т.1).

Крім того, встановлено, що 09 січня 2006 року ТОВ «Берег-Будгруп» і ОСОБА_2 уклали договір № 612 про пайову участь у будівництві житла: квартири АДРЕСА_6 , за умовами якого ОСОБА_2 набув майнові права на спірну квартиру.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 08 травня 2008 року № 80, ОСОБА_2 , за договором від 09 січня 2006 року № 612, 08 травня 2008 року сплатив ТОВ «Берег-Будгруп»- 296 616,80 грн.

28 листопада 2019 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договір відступлення прав вимоги за договором про пайову участь будівництва житла від 09 січня 2006 року № 612 (а.с.23-27,76-79 т.1).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 з 09 серпня 2016 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_11 (а.с.18,19 т.2).

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестування та фінансування однієї квартири в об`єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 за правом переуступки права з 06 січня 2006 року є першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку недійсними не визнавалися. 06 січня 2006 року ОСОБА_5 здійснено повну оплату вартості квартири, а 04 лютого 2014 року укладена додаткова угода, відповідно до якої ОСОБА_1 набула права та обов`язки за договором від 06 січня 2006 року № 537 і додатковою угодою № 1 до договору від 04 лютого 2014 року № 537. 25 квітня 2016 року ТОВ «Берег-Будгруп» і ОСОБА_1 на виконання вимог пунктів 6.2, 6.3 договору від 06 січня 2006 року № 537 підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 .

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України для визнання недійсним договору про пайову участь будівництва житла від 09 січня 2006 року, укладеного між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОСОБА_2 , оскільки ТОВ «Берег-Будгруп» не мало права укладати договір 09 січня 2006 року із ОСОБА_2 щодо зарезервованого та оплаченого ОСОБА_12 06 січня 2006 року у повному обсязі об`єкта будівництва.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що «інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України). Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти. Разом з тим у разі вчинення самочинного будівництва об`єкту нерухомого майна інвестор, рівно як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (стаття 376 ЦК України). Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України)».

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 76-81, 89 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_1 з 06 січня 2006 року є першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку недійсними не визнавалися, отримала акт приймання-передачі квартири, що дає їй право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну, зареєстровану забудовником квартиру, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору від 09 січня 2006 року № 612, оскільки ТОВ «Берег-Будгруп», не ініціюючи розірвання договорів, укладених із позивачем у 2006 році, не мало права укладати договір інвестування щодо зарезервованого та оплаченого позивачем об`єкту будівництва, і як наслідок дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_6 майнових прав на спірну квартиру.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову, суди правильно виходили із недоведеності зустрічних позовних вимог.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду