ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іллічівськ Одеської області, громадянина України, раніше не судимого, засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня
2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 186 КК, і призначено йому покарання:
- за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту взяття під варту – 01 грудня 2020 року.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинівза таких обставин.
30 листопада 2020 року близько 18:30 ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, маючи при собі розкладний ніж, заздалегідь заготовлений для заподіяння тілесних ушкоджень, прийшов у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Перебуваючи у приміщенні кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », тобто у громадському місці, де на той момент були працівники кафе ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також клієнт ОСОБА_12 , ОСОБА_7 почав гучно вигукувати нецензурну лайку. Намагаючись припинити його протиправні дії ОСОБА_9 та ОСОБА_10 попросили ОСОБА_7 залишити приміщення кафе і почали виводити його на вулицю. Однак той, продовжуючи висловлюватись нецензурною лайкою, відштовхнув ОСОБА_9 та забіг до приміщення кухні, де намагався із столу схопити кухонний ніж. ОСОБА_9 у свою чергу відтягнула ОСОБА_7 від столу з ножами та почала виштовхувати ОСОБА_7 до виходу з кафе. Коли ОСОБА_7 був біля виходу з приміщення він дістав із правої кишені штанів розкладний ніж, відкрив його та, утримуючи розкладний ніж у правій руці, не обертаючись до ОСОБА_9 , яка намагалась заспокоїти його і вивести з приміщення, із достатньою силою замахнувся вказаним ножем у напрямку живота ОСОБА_9 , намагаючись заподіяти тілесні ушкодження. Остання зреагувала на дії ОСОБА_7 , вдарила його рукою по руці, внаслідок чого він випустив ніж, а ОСОБА_9 виштовхнула його з приміщення та зачинила двері зсередини на засув. Тоді ОСОБА_7 почав зі значною силою бити ногами по вхідних дверях, вибив їх, пошкодивши внутрішній засув, та розбив скло у дверях. Зайшовши до приміщення кафе, ОСОБА_7 став погрожувати всім присутнім, що спалить їх. Не реагуючи на зауваження ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і клієнта кафе ОСОБА_12 , з метою демонстрації серйозності своїх намірів ОСОБА_7 , продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, проявляючи особливу зухвалість, вийшов із кафе та направився до території шиномонтажу, розташованого неподалік. Там почав брати шини від автомобілів, переносити їх і кидати всередину приміщення кафе та поруч зі входом, супроводжуючи свої дії погрозами і нецензурною лайкою на адресу працівниць. Далі ОСОБА_7 , розбризкав з полімерної пляшки невідому прозору речовину, яку мав при собі, на шини та, тримаючи в руці запальничку, нецензурно висловлював погрози пошкодити приміщення кафе шляхом підпалу. Після цього ОСОБА_9 застосувала до ОСОБА_7 засіб індивідуального захисту Шип-1б, внаслідок чого ОСОБА_7 припинив свої протиправні дії та залишив приміщення кафе. Своїми умисними протиправними діями, які тривали 30 листопада 2020 року з 18:30 до 19:00, ОСОБА_7 зірвав нормальну роботу кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », оскільки співробітниці далі не могли належним чином виконувати свої обов`язки та кафе припинило свою роботу раніше встановленого графіку, а також пошкодив майно закладу.
Указані дії місцевий суд кваліфікував за ч. 4 ст. 296 КК, а саме як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Крім цього, 01 грудня 2020 року близько 15:00 ОСОБА_7 , перебуваючи в тому ж кафе, відкрито викрав майно ОСОБА_11 за таких обставин. У результаті сварки, що виникла у кафе, його працівниця, побоюючись за своє життя та здоров`я, зайшла до підсобного приміщення, з кишені штанів дістала свій мобільний телефон марки «ХІАОМІ» моделі «Redmi 9А» для виклику працівників поліції. В цей час ОСОБА_7 через відчинені двері підсобного приміщення побачив у її руці телефон, зайшов до підсобного приміщення та з достатньою силою штовхнув потерпілу двома руками в ділянку грудної клітки, внаслідок чого ОСОБА_11 впала на ліжко. Після цього ОСОБА_7 лівою рукою утримував потерпілу на ліжку, щоб вона не змогла підвестись, а правою рукою забрав з її рук вищезгаданий мобільний телефон вартістю 2516,67 грн разом із силіконовим чохлом до нього вартістю 83 грн та, утримуючи його при собі, зник з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_7 заподіяв потерпілій ОСОБА_11 збиток на загальну суму 2599,67 грн.
Цей епізод місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст. 186 КК, а саме як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 28 жовтня 2021 року вирок
Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_13 – без задоволення.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів стосовно ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає рішення судів попередніх інстанцій незаконними у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Стосовно епізоду, інкримінованого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК, вказує, що суди обох інстанцій не встановили всіх складових цього злочину, а саме корисливого мотиву та мети його вчинення. Зазначає, що з показань засудженого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_11 , а також допитаних під час судового розгляду свідків убачається, що засуджений вихопив із рук потерпілої мобільний телефон лише з метою перевірити, з ким остання спілкувалася. Про що також стверджувала і потерпіла, вказуючи на те, що викликала працівників поліції лише з метою повернути свій телефон, однак такі дії ОСОБА_7 не сприймала як вчинені з корисливих мотивів. Зазначає, що місцевий суд послався у своєму рішенні на показання потерпілої, надавши їм обвинувального ухилу.
Щодо епізоду за ч. 4 ст. 296 КК захисник стверджує, що ОСОБА_7 не мав умислу на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ножем, а лише після того як вона його виштовхнула з приміщення кафе, витягнув із кишені свій розкладний ніж виключно з метою привернути до себе увагу ОСОБА_11 .
Крім того, захисник стверджує, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки його доводам з приводу недопустимості фактичних даних, які містяться у протоколах слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 .
Також, стверджує, що позовна заява потерпілої ОСОБА_8 підлягала залишенню без розгляду у зв`язку з невідповідністю її вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), однак ці доводи місцевий суд проігнорував, а суд апеляційної інстанції визнав надуманими.
Зазначає, що апеляційний суд незаконно відмовив йому в повторному дослідженні доказів, а клопотання про допит потерпілої ОСОБА_11 взагалі залишив поза увагою.
Позиції учасників судового провадження
Захисник просив задовольнити його касаційну скаргу з викладених у ній підстав.
Засуджений підтримав позицію захисника.
Прокурор просила касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позиції захисника, засудженого та прокурора, вивчивши доводи, викладені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніхінстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Оскільки, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, доводи, викладені вкасаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , зокрема, щодо неправильної оцінки показань потерпілої
ОСОБА_11 , а також свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , неповноти судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 . Суд не розглядає.
Тобто захисник переважно не погоджується з установленими судом фактичними обставинами справи. Однак з урахуванням статей 433 та 438 КПК Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за визначеними ч. 1 ст. 94 КПК критеріями.
Так, суд першої інстанції послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 про те, що 30 листопада і 01 грудня 2020 року ОСОБА_7 у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виражався нецензурною лайкою, на зауваження не реагував, пошкодив двері, засув від вхідних дверей, закидував приміщення шинами та погрожував його підпалити, замахнувся ножем у ділянку живота ОСОБА_9 , відкрито заволодів телефоном ОСОБА_11 ; показання самого ОСОБА_7 в тій частині, що він дійсно 30 листопада та 01 грудня 2020 року в кафе «Караван» виражався нецензурною лайкою, на зауваження не реагував, пошкодив двері, засув від вхідних дверей, закидував приміщення шинами та відібрав у ОСОБА_11 , належний їй мобільний телефон.
При цьому суд надав об`єктивну оцінку сукупності інших доказів, які містилися в: протоколі огляду місця події, яким установлено, що біля кафе «Караван» наявне сміття, шини, двері пошкоджено, в залі на підлозі лежать шини, а також предмет, схожий на розкладний ніж; в протоколах слідчих експериментів, згідно з якими свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відтворили, яким чином ОСОБА_7 вчинив хуліганські дії і заволодів мобільним телефоном ОСОБА_11 ; в протоколі затримання, де зафіксовано, що у ОСОБА_7 було виявлено та вилучено мобільний телефон, належний ОСОБА_11 ; у протоколі огляду предмета – телефону; у висновку експерта, яким установлено вартість телефону марки «ХІАОМІ» моделі «Redmi 9А», яка складала 2516,67 грн, а також силіконового чохла до мобільного телефону – 83 грн.
Також місцевий суд дав критичну оцінку доводам ОСОБА_7 щодо відсутності в нього умислу на застосування ножа під час вчинення хуліганських дій та застосування його лише для заподіяння собі тілесних ушкоджень. Суд зазначив, що ці доводи спростовано показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , згідно з якими 30 листопада 2020 року ОСОБА_7 у кафе «Караван» під час конфлікту, здійснюючи супротив та не бажаючи залишати приміщення кафе, дістав із кишені ніж, намагався заподіяти ним тілесні ушкодження ОСОБА_9 , і який потім рукою вибила ОСОБА_9 , при цьому як остання, так і ОСОБА_10 , були присутні під час всього часу тривання конфлікту, не чули, щоб ОСОБА_7 висловлював наміри заподіяти собі ножем тілесні ушкодження.
Місцевий суд також обґрунтовано зазначив, що доводи сторони захисту і потерпілої ОСОБА_11 про відсутність у діянні ОСОБА_7 корисливого мотиву спростовуються поведінкою засудженого, який після заволодіння майном зник із місця події, не повертав тривалий час. Телефон був вилучений лише під час затримання. У цьому аспекті неспроможними є доводи захисника про те, що суди обох інстанцій не взяли до уваги показання засудженого ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_11 щодо відсутності у діях засудженого під час відкритого заволодіння телефоном корисливого мотиву, як складової ознаки суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Суди обґрунтували, чому у цьому конкретному кримінальному провадженні в діях ОСОБА_7 наявне відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої.
У вироку також надано критичну оцінку доводам сторони захисту щодо необхідності визнання недопустимими доказів, отриманих у результаті слідчих експериментів у приміщенні кафе «Караван» із дозволу ОСОБА_8 , оскільки остання не мала оформлених цивільних прав на це приміщення відповідно до вимог цивільного законодавства. Місцевий суд визнав зазначені доводи безпідставними, оскільки в ході розгляду справи суд установив, що ОСОБА_8 фактично є користувачем приміщення, у якому розташоване кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на підставі усної угоди з власником цього приміщення (право користування власником та третіми особами не оспорюється).
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПКздійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою
31 КПК.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду – це рішення вищого суду стосовно законності та обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
За статтею 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався, розглянув кримінальне провадження, зокрема, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 та дійшов висновку, що доводи, наведені в його апеляційній скарзі, є безпідставними і не підлягають задоволенню, а тому вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Надавши оцінку дослідженим місцевим судом доказам, апеляційний судустановив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні за вказаних у вироку обставин злочинів відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими стороною обвинувачення, які суд всебічно і повно дослідив, правильно оцінив, а сторона захисту,на думку колегії суддів, не спростувала.
Колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, зазначила, що з урахуванням фактичних обставин провадження, встановлених судом на підставі досліджених доказів, вважає вирок законним і обґрунтованим, а наведені доказитакими, що спростовують твердження сторони захиступро відсутність у ОСОБА_7 корисливого мотиву під час заволодіння мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_11 , та про відсутність у нього умислу на застосування ножа стосовно ОСОБА_9 в ході вчинення хуліганських дій.
Також апеляційний суд дав оцінку доводам сторони захисту щодо недотримання потерпілою ОСОБА_8 положень статей 175, 177 ЦПК при подачі цивільного позову і визнав такі доводи надуманими, вказавши, що вони мають суто формальний характер та не впливають на законність вимог позивачки. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відкинув доводи захисника щодо недопустимості фактичних даних, отриманих за результатами проведення слідчих дій у приміщенні кафе «Караван».
Із викладеного вбачається, що доводи апеляційної скаргизахисника
ОСОБА_6 належним чином перевірено, суд дав змістовні відповіді на них. Апеляційний розгляд справи проведено в межах поданої апеляційної скарги з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
В оскаржених судових рішеннях проаналізовано та оцінено всі розглянуті в судовому засіданні докази в їх сукупності. Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК, а саме як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а також за ч. 2 ст. 186 КК, а саме як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої. Ставити під сумнів юридичну оцінку злочинних дій ОСОБА_7 колегія суддів підстав не має.
Суд погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Наведені в касаційній скарзі захисника доводи про те, що апеляційний суд незаконно відмовив стороні захисту в повторному дослідженні доказів, а клопотання про допит потерпілої ОСОБА_11 взагалі залишив поза увагою, є безпідставними.
За приписами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15, повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт установлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.
Як видно з ухвали апеляційного суду, суд, обмежившись аналізом в ухвалі доказів, досліджених судом першої інстанції, і висновків цього суду, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, а отже, застосована ним процедура не суперечила встановленим у статтях 22, 23 КПКзасадам змагальності та безпосередності дослідження показань, речей і документів.
З огляду на вказані норми процесуального закону апеляційний суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. У цьому аспекті повторний допит потерпілої ОСОБА_11 під час апеляційного розгляду був недоцільним, оскільки суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою її показань, наданою судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу захисника і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частині доведення винуватості та юридичної кваліфікації відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Інші доводи захисника, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
У зв`язку з цим Суд не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції при перегляді вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 .
Наведені в касаційній скарзі доводи не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення ухвалено без додержання положень статей 370, 374, 419, 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд залишає касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442КПК, Верховний Суд