ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 7 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019162030000037, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року
ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 7 березня до 11 травня 2012 року та з 18 по 26 червня 2012 року з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 14 058,57 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 000 грн – моральної шкоди та 85 000 грн – витрат на оплату правової допомоги.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу та речового доказу у кримінальному провадженні.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 7 жовтня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 1 січня 2012 року приблизно о 05:15, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на проїжджій частині вул. Катерининської в м. Одесі, навпроти входу в нічний клуб « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, із мотивів помсти, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи можливість настання небезпечних наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень і свідомо припускаючи їх настання, в той час, коли ОСОБА_10 підійшов до нього та протягнув руку для рукостискання, несподівано без будь-якого попередження завдав останньому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, одного удару з великою силою правим кулаком в життєво важливий орган – голову, а саме в ліву частину підборіддя, внаслідок чого потерпілий відразу втратив свідомість та впав, ударившись потиличною частиною голови об асфальтоване покриття, у результаті чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких того ж дня приблизно у період з 14 до 16 години помер.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок та ухвалу щодо
ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження. Вважає, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням вимог процесуального і матеріального права, всупереч сталій практиці Верховного Суду. На думку захисника, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 не відповідають фактичним обставинам справи, суд неповно дослідив обставини події та докази у справі, вибірково брав докази до уваги, чим порушив принцип змагальності сторін.
Суть доводів захисника зводиться до тверджень про те, що за ч. 2 ст. 121 КК
ОСОБА_7 засуджено необґрунтовано і його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК, оскільки підзахисний заподіяв ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 5-6/2012, і відповідно не мав умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому та не передбачав, що останній впаде і від удару головою настане його смерть. Крім того, захисник зауважує, що ОСОБА_7 завдав удару ОСОБА_10 , захищаючись від противоправних дій потерпілого та ОСОБА_11 , про що свідчать наявні у справі докази, яким суд під час постановлення вироку дав неправильну оцінку. Також скаржник указує на те, що є недопустимими доказами у справі постанова Суворовського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2012 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності та відповіді на адвокатський запит, а саме листи від 28 вересня року № 3/517 та від 8 грудня 2015 року № 26/2 про те, що його підзахисний займався в секції таїландського боксу та проходив фізичну підготовку під час навчання у ВНЗ, оскільки ці докази одержані з істотним порушенням прав ОСОБА_7 та порядку отримання доказів, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК).
Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Також захисник вважає, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 підлягає закриттю на підставі п. 31 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки ігнорування судами протягом 10 років неправильної кваліфікації дій останнього та ухвалених щодо нього попередніх рішень призвело до ухвалення незаконного вироку і закінчення строків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49. Крім того, захисник зазначає, що навіть за умови правильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК суд мав призначити йому покарання за цим законом із застосуванням положень ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце розгляду кримінального провадження.
Захисник ОСОБА_8 подав клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі та участі засудженого ОСОБА_7 .
У судовому засіданні представник потерпілої – адвокат ОСОБА_6 та прокурор заперечували проти того, щоб касаційну скаргу захисника було задоволено, та просили залишити судові рішення стосовно ОСОБА_7 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи, наведені в касаційній скарзі про необґрунтованість засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів погоджується з такими висновками судових інстанцій, адже вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості
ОСОБА_7 в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_10 , внаслідок чого настала смерть потерпілого.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного злочину підтверджується показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , даними протоколів огляду місця події від 1 січня 2012 року, добровільної видачі від 1 січня 2012 року СД-диска з відеозаписом із камер нічного клубу «Капітан Морган» за 1 січня 2012 року, очної ставки від 13 червня 2012 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_7 та між ОСОБА_14 і ОСОБА_7 , відтворення обстановки й обставин події зі свідком ОСОБА_14 від 14 березня 2012 року, відповідями на адвокатський запит (листи від 28 вересня 2015 року № 3/417, від 8 грудня 2015 року № 26/2), фототаблицями спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, складеними лікарем – судово-медичним експертом ОСОБА_15 , висновками експерта від 18 січня – 19 березня 2012 року
№ 5-6/2012 та від 25 квітня 2012 року № 136, іншими доказами, зміст яких детально викладено у вироку.
Так, за матеріалами справи, у своїх показаннях очевидці події – свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 повідомили про обставини заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , які повністю узгоджуються з обставинами, викладеними в обвинуваченні. Вони пояснили, що 1 січня 2012 року приблизно о 03:00–04:00 біля клубу «Капітан Морган» у м. Одесі були свідками бійки між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , а ОСОБА_10 їх розбороняв. Коли конфлікт завершився, ОСОБА_10 підійшов до ОСОБА_7 та простягнув йому руку на знак примирення, однак останній несподівано вдарив ОСОБА_10 правим кулаком в обличчя, від чого той втратив свідомість, упав та ударився потилицею об дорожнє покриття. Крім цього, свідки пояснили, що ОСОБА_7 – спортсмен, займався боксом та різними єдиноборствами, в ту ніч був у стані алкогольного сп`яніння. Також свідок ОСОБА_12 зауважив, що ОСОБА_10 не очікував такого удару від ОСОБА_7 , це був цілеспрямований удар, а не поштовх.
Як убачається з даних, які містяться в протоколах очної ставки від 13 червня
2012 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_12 та ОСОБА_7 і ОСОБА_14 , свідки підтвердили, що, коли ОСОБА_10 простягнув ОСОБА_7 руку для примирення, той лівою рукою відштовхнув потерпілого, а правою рукою завдав йому удару в щелепу, після чого ОСОБА_10 упав на асфальт, ударившись потилицею.
Відповідно до протоколу відтворення обстановки та обставин події від 14 березня 2012 року зі свідком ОСОБА_14 , під час проведення цієї слідчої дії ОСОБА_14 у присутності двох понятих і статистів відобразив події, які мали місце 1 січня 2012 року біля нічного клубу «Капітан Морган», показав місце розташування потерпілого ОСОБА_10 і ОСОБА_7 й те, як останній відштовхнув ОСОБА_10 лівою рукою, а правою рукою завдав удару кулаком в обличчя, від якого той впав на асфальт, ударившись головою. ОСОБА_7 від участі у відтворенні обстановки та обставин події відмовився.
Суд дав належну оцінку і показанням свідка ОСОБА_11 , згідно з якими 1 січня 2012 року він приїхав у нічний клуб «Капітан Морган» разом із ОСОБА_10 , там разом відпочивали, ніяких конфліктів у приміщенні закладу із ОСОБА_7 у них не було. Коли вони із ОСОБА_10 вийшли на вулицю, ОСОБА_7 , якого він раніше не бачив, почав завдавати йому ударів кулаками по голові, від чого він упав на землю та вдарився об асфальт. ОСОБА_12 і ОСОБА_10 розбороняли сутичку. Зі слів свідка йому відомо, що ОСОБА_7 заподіяв удар ОСОБА_10 .
Показання свідків не викликають жодних сумнівів у колегії суддів, оскільки вони за змістом відтворюють обставини, а також повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_7 в інкримінованих йому злочинах.
Згідно з висновком експерта від 18 січня – 19 березня 2012 року № 5-6/2012 виявлені у ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забитої рани потиличної ділянки голови, крововиливи в м`яких тканинах потиличної ділянки голови, лінійних переломів потиличної кістки, крововиливи під твердою мозковою оболонкою правої лобної ділянки, розтрощення і контузійні крововиливи лобових часток, правої скроневої частки були небезпечними для життя і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Ушкодження у вигляді забитої рани потиличної ділянки голови, крововиливи в м`яких тканинах потиличної ділянки, лінійні переломи потиличної кістки могли утворитися під час падіння з невеликої висоти і контакту з переважаючою контактуючою поверхнею (асфальтне або бетонне покриття) потиличної ділянки голови. Цей висновок підтверджено більш масивними ушкодженнями в ділянці противоудару, характерними для травми-прискорення: розтрощення і контузійні крововиливи на нижніх поверхнях лобових часток, правої скроневої частки, крововиливи під твердою мозковою оболонкою правої лобної ділянки. Смерть ОСОБА_10 перебуває в прямому причинному зв`язку з наявними тілесними ушкодженнями. Прямою та безпосередньою причиною смерті ОСОБА_10 є набряк – набухання головного мозку.
Комплекс тілесних ушкоджень у вигляді забитої рани голови, крововиливи в м`яких тканинах голови, переломи потиличної кістки, крововиливи під твердою мозковою оболонкою, забиті місця-розтрощення головного мозку свідчать про те, що всі вони заподіяні ОСОБА_10 у короткий проміжок часу, який обчислюється секундами.
Однозначно сказати, в якій позі перебував потерпілий ОСОБА_10 у момент заподіяння йому тілесних ушкоджень, а так само про взаємне розташування його до нападника в момент заподіяння ушкоджень неможливо, однак найімовірніше
ОСОБА_10 перебував у вертикальному положенні і був повернений до нападника передньою поверхнею тіла. Тілесних ушкоджень, характерних для самозахисту, на трупі ОСОБА_10 не виявлено.
Пошкодження у вигляді синця лівої щоки, крововиливів і забитих ран слизової оболонки лівої щоки, саден і синця тулуба, верхніх і лівої нижньої кінцівки могли утворитися від дії тупого предмета з обмеженою поверхнею, яким могла бути рука, в будь-якій послідовності.
Судово-медичний експерт КУ «Судово-медична експертиза» – свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні підтвердив зроблені ним висновки та пояснив, що є сумніви з приводу заподіяння потерпілому удару долонею, удар в обличчя був завданий кулаком, він був сконцентрований та достатньої сили і, якщо б не було комплексу події, то смерть ОСОБА_10 не настала. У потерплого не було струсу мозку, був забій голови, і смерть настала внаслідок травматичної зміни мозку та контакту з поверхнею асфальту. Також свідок зауважив, що всі ушкодження були спричинені ОСОБА_10 в один проміжок часу, причиною смерті потерпілого, був заподіяний удар, який привів до прискорення – падіння - смерті. Крім того, свідок пояснив, що потерпілий міг двічі вдаритися головою об асфальт і смерть могла настати від падіння без удару, але стверджувати, що удар кулаком в обличчя міг призвести до смерті не можна, оскільки розглядає голову, як неподільний об`єкт.
Суд першої інстанції також узяв до уваги висновки судово-медичної експертизи від 25 квітня 2012 року № 136, згідно з якими отримана ОСОБА_10 травма є несумісною з життям та має наслідком неминучий летальний результат.
Дав належну оцінку суд і відповіді на адвокатський запит, наданій у листі Харківського національного університету внутрішніх справ від 28 вересня
2015 року № 3/417. За даними в листі, ОСОБА_7 у період із серпня 2007 року по червень 2011 року навчався у Харківському національному університеті внутрішніх справ у навчально-науковому інституті підготовки фахівців кримінальної міліції за спеціальністю «Правознавство». Під час навчання в університеті відповідно до навчального плану відвідував навчальні заняття з дисципліни «Спеціальна фізична підготовка», де здобув знання та навики з прийомів самозахисту і фізичного впливу, до яких входить рукопашний бій та інші види єдиноборств, які спрямовані на розвиток сили, витривалості. Взяв до уваги суд і відповідь на адвокатський запит, надіслану Харківським національним університетом внутрішніх справ, у листі від 8 грудня 2015 року № 26/2 зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_7 протягом навчання у 2007 – 2011 роках відвідував спортивну секцію таїландського боксу та брав участь в університетських змаганнях.
Аналізуючи сукупність зібраних доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 умисно спричинив тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_10 , унаслідок чого настала смерть потерпілого.
Обґрунтовуючи такі висновки, суди зауважили, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачав можливість настання небезпечних наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень і свідомо припускав їх настання.
Водночас суди належним чином мотивували свої висновки про те, що виключається можливість кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК, оскільки природа його діянь (насильство), спрямованість та зміст умислу не дають підстав вважати, що він діяв необережно стосовно самого діяння і його наслідків.
Суди правильно зазначили, що ОСОБА_7 , який мав відповідні спортивні навички, несподівано завдаючи удару з великою силою в голову ОСОБА_10 , який цього не очікував і не спроможний був захищатися, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав, що в результаті його дій можуть настати суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів.
Сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду, ухвалені у провадженнях № 51-649км18, 51-2941км18, постанови Верховного Суду України, ухвалені у справах № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5-25кс15) визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 КК та ч. 1 ст. 119 КК, здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину – заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу такого злочину є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій і непрямій формі.
Слід звернути увагу, що Верховний Суд України у своєму рішенні від 19 березня
2015 року (справа № 5-4кс15) висловив правову позицію про те, що оскільки засуджений займався спортом, володів навиками нанесення ударів у системі спеціальних видів боротьби (тхеквондо), то наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що він, умисно завдаючи без будь-якого попередження удару з великою силою взутою ногою в голову потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховував на особливу силу удару і такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого й удар головою об тверду поверхню землі (асфальт), від чого його здоров`ю буде спричинена тяжка шкода, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки. При чому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях засудженого щодо спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Стосовно спричинення смерті потерпілому, то в діях засудженого має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості. Суд зазначив, що ці обставини вказують на наявність у діях ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого ст. 119 КК.
З огляду на викладене є безпідставними твердження сторони захисту про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували доказів у справі, які свідчать про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки в діях засудженого є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 119 КК. Бездоказовими є і твердження захисника про те, що ОСОБА_7 завдав удару ОСОБА_10 , захищаючись від противоправних дій потерпілого та ОСОБА_11 .
Свідки, які були очевидцями події, в суді вказали на механізм заподіяння
ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілому, при цьому зазначили, що
ОСОБА_10 не був учасником бійки з ОСОБА_7 , а розбороняв останнього і ОСОБА_11 . Після конфлікту потерпілий підійшов до ОСОБА_7 з примиренням і будь-якої загрози у його діях не вбачалось. Ці показання свідки підтвердили і під час проведення очних ставок із ОСОБА_7 та відтворення обстановки і обставин події.
Згідно із зазначеним висновком експерта тілесні ушкодження у вигляді саден і синця обличчя, крововиливів і забитих ран слизової оболонки лівої щоки, саден і синців тулуба, синців кінцівок у прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_10 не перебувають. За встановленими судом фактичними обставинами та показаннями свідків цілеспрямований і сконцентрований удар потерпілому заподіяв саме ОСОБА_7 , який цього факту не заперечував.
Доводи, наведені у скарзі захисника, про те, що суд неповно дослідив обставини події та докази у справі, вибірково взяв докази до уваги, чим порушив принцип змагальності сторін, не знайшли свого підтвердження.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення обставин.
Суд першої інстанції, всупереч доводам у скарзі захисника, забезпечив сторонам усі можливості для реалізації прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, дослідив усі надані сторонами провадження докази, наявності будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів та заявленні клопотань не встановлено.
Не знайшли свого підтвердження й доводи про те, що є недопустимими доказами у справі постанова Суворовського районного суду м. Одеси від 1 лютого 2012 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності та відповіді на адвокатський запит (листи № 3/517 від 28 вересня року та від 8 грудня
2015 року № 26/2) про те, що його підзахисний займався в секції таїландського боксу та мав фізичну підготовку під час навчання в ВНЗ, оскільки ці докази одержані з істотним порушенням прав ОСОБА_7 та порядку отримання доказів, передбаченого КПК.
За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, що викликали би сумніви у їх допустимості, не встановлено.
Отже, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд правильно вирішив, що в їх сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 . Порушень порядку збирання (формування) й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК судом допущено не було.
З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів має підстави вважати, що місцевий суд установив усі обставини, які в порядку ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і відповідно до цих обставин діяння ОСОБА_7 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 2 ст. 121 КК.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК і, на переконання колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційній скарзі засудженого, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильною правову кваліфікацію його дій. На усі доводи в апеляційній скарзі суд дав обґрунтовані відповіді.
Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції в кримінальному провадженні не виявив, законних підстав для скасування постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника засудженого – адвоката ОСОБА_8 , колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд