ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 908/574/20

1.1. У березні 2020 Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі - ПАТ "Запоріжжяобленерго") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СТО "Надія" (далі - ТОВ СТО "Надія") 1 092 648,87 грн вартості необлікованої електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної позивачем технічної перевірки електроустановок відповідача виявлені порушення товариством п. 5.5.5.6, 2.3.4, 8.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.18 № 312 (далі - ПРРЕЕ), про що складено акт від 05.04.2019 № 00001313, затверджено розрахунок необлікованої електричної енергії у розмірі 476100 кВт год. на суму 1 092 648,87 грн, нараховану за період з 05.04.2016 по 04.04.2019.

Несплата відповідачем вказаної суми стала підставою для звернення ПАТ "Запоріжжяобленерго" з позовом.

1.2. 31.03.2021 ТОВ СТО "Надія" звернулося з зустрічним позовом про скасування рішення комісії з розгляду актів про виявлення порушення ПРРЕЕ від 02.05.19, оформлене протоколом № 2, щодо нарахування ТОВ СТО "Надія" заборгованості за необліковану електричну енергію у вказаній вище сумі.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що товариство не було належним чином повідомлено про час проведення засідання комісії по розгляду акта. Акт, в порушення ПРРЕЕ, не був розглянутий протягом 60 календарних днів від дня його складення, засідання комісії проведено без участі представника споживача, у зв`язку з чим його слід визнати недійсним. В акті про порушення наявні суттєві протиріччя. Крім того, у цьому випадку, період нарахування не може перевищувати 6 місяців. Позивачем за первісним позовом не було проведено експертизи, обов`язковість якої встановлена ПРРЕЕ.

1.3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.07.2021 у справі № 908/574/20 (суддя Корсун В. Л.) первісний позов ПАТ "Запоріжжяобленерго" задоволено. У задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СТО Надія відмовлено.

1.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2021 у справі № 908/574/20 (Білецька Л. М. - головуючий суддя, судді Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.) рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2021 скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Запоріжжяобленерго" відмовлено. Зустрічний позов ТОВ СТО "Надія" задоволено. Рішення комісії з розгляду актів про виявлення порушення ПРРЕЕ від 02.05.2019, документоване протоколом №2 щодо нарахування заборгованості за необліковану електричну енергію в сумі 1 092 648,87 грн скасовано.

1.5. 28.12.2021 до апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ СТО "Надія" про стягнення судових витрат (документ сформовано в системі "Електронний суд" 27.12.2021), в якому заявник просив стягнути з ПАТ "Запоріжжяобленерго": судові витрати у справі за подання зустрічного позову 2 102,00 грн (судовий збір); судові витрати за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.06.2020 про призначення експертизи 2 102,00 грн; за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2021 у цій справі 27 737,00 грн; понесені заявником витрати на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій 60 900,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій ТОВ СТО "Надія" надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 17.07.2020, серія АЕ №1022333; акт вартості наданої правничої допомоги за Договором від 12.03.2020; договір від 12.03.2020 №14 про надання правничої допомоги.

18.01.2022 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про відмову в задоволенні вимог про відшкодування судових витрат ТОВ СТО "Надія", що мотивовано недотриманням скаржником положень ч. 8 ст. 129 ГПК України, що регулюють порядок подання доказів понесених витрат професійної правничої допомоги до суду після ухвалення рішення у справі. Також звертав увагу на неспівмірність та необґрунтованість заявлених до стягнення витрат.

1.6. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 908/574/20 у задоволенні ТОВ СТО "Надія" про стягнення судових витрат у справі № 908/574/20 відмовлено.

Додаткова постанова аргументована тим, що ТОВ СТО "Надія" не дотримано положень ст. 124 та ч. 8 ст. 129 ГПК України, а саме матеріали справи не містять доказів звернення відповідача за первісним позовом до судів першої та апеляційної інстанцій із заявами про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи. Заяви про відшкодування судових витрат, зробленої до закінчення судових дебатів (судове засідання 22.12.2021) відповідачем за первісним позовом також зроблено не було. Відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для здійснення перевірки наданих ТОВ СТО "Надія" доказів та надання їм оцінки, з огляду на встановлений факт недотримання відповідачем за первісним позовом вищевказаних положень ГПК України, що визначають процедуру звернення до суду з вимогою відшкодування судових витрат, зокрема, витрат професійної правничої допомоги. Інших обставин для розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом даної справи, апеляційним господарським судом не встановлено.

3. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ СТО "Надія" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 908/574/20 та направити справу на новий розгляд заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Підставою касаційного оскарження є порушенням судом положень статей 124 та 129 ГПК України.

4.2. Скаржник стверджує, що він як позивач за зустрічним позовом повідомляв суд першої інстанції про попередній розрахунок суми судових витрат, які він очікував понести і вказане відображене у пункті 5.1 зустрічного позову. Заявник вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду стосовно того, чи повинен позивач за зустрічним позовом подавати у відзиві на первісний позов, або іншій процесуальній заяві саме по первісному позову попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом первісного позову у випадку коли такий розрахунок викладений у зустрічному позові. На думку суду апеляційної інстанції, в цьому випадку процесуальні дії скаржника в якості позивача за зустрічним позовом не надають йому процесуальних прав як відповідачу за первісним позовом.

4.3. Заявник стверджує, що відмова у відшкодуванні витрат судом апеляційної інстанції не відповідає критерію розумності. Не можна вважати "розумним" надання вирішального значення факту не подання доказів витрат суду першої інстанції у випадку, коли такі докази могли бути поданні після оголошення рішення, а цей суд ухвалив таке рішення повністю на користь іншої сторони, що є підставою для відмови у відшкодуванні. Висновок Верховного Суду щодо вказаних обставин також відсутній.

4.4. Суд апеляційної інстанції також посилається на те, що відповідач за первісним позовом не звертався до суду апеляційної інстанції із заявою про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи саме на стадії апеляційного оскарження. Відсутній правовий висновок стосовно того, чи повинна сторона провадження у першій заяві по суті спору подавати "попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не тільки на стадії першої інстанції, а також на наступних можливих стадіях провадження: апеляційної, касаційної, перегляд за нововиявленими обставинами, на стадії виконання судового рішення.

4.5. На думку суду, скаржник в якості відповідача за первісним позовом "до закінчення судових дебатів у справі на стадії апеляційного оскарження не зробив про це відповідну заяву". Цей висновок не відповідає матеріалам справи, а саме тексту апеляційної скарги в якій вказано: "Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю СТО "Надія" судові витрати на сплату судового збору за подання зустрічного позову, скаргу на ухвалу про призначення експертизи та цієї скарги. Прийняти до уваги, що докази судових витрат на правову допомогу будуть подані після оголошення рішення за цією скаргою".

Відсутній висновок Верховного Суду стосовно того, чи повинен позивач за зустрічним позовом на стадії апеляційного оскарження робити подібну заяву саме як відповідач за первісним позовом, у випадку коли така заява зроблена ним в якості апелянта.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Згідно з вимогами частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються, окрім судового збору, також з витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Абзацом першим частини другої статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Поряд з цим згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Зазначений правовий висновок викладений у додатковій постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20).

5.4. Згідно з частинами 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини 2 статті 124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21.

5.5. Кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які позивач поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини 2 статті 124 ГПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду.

Відповідний правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2019 у справі № 916/24/18.

5.6. Як слідує із оскарженого рішення, апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ СТО "Надія" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу керувався тим, що матеріали справи не містять: 1) доказів звернення відповідача за первісним позовом до судів першої та апеляційної інстанцій із заявами про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи; 2) заяви про відшкодування судових витрат, зробленої до закінчення судових дебатів (судове засідання 22.12.2021) відповідачем за первісним позовом також зроблено не було.

З аналізу правових висновків, наведених вище слідує, що у контексті спірних правовідносин скаржник мав подати до суду першої та апеляційної інстанцій попередні (орієнтовні) розрахунки сум судових витрат. Встановлення дотримання відповідних обов`язків та того, чи не подання такого розрахунку порушило принцип змагальності, надає суду право відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу. З матеріалів справи слідує і фактично визнається заявником, що до суду апеляційної інстанції він не подавав попередній розрахунок витрат. У той же час, у зустрічній позовній заяві, поданій до суду першої інстанції, дійсно відображено попередній розрахунок витрат.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що у контексті можливості розподілу судових витрат, заявлених скаржником, важливо враховувати другий ключовий мотив суду апеляційної інстанції, а саме відсутність заяви про відшкодування таких витрат, поданої до закінчення судових дебатів. Заперечуючи висновки суду апеляційної інстанції у цій частині, ТОВ СТО "Надія" посилається на зміст апеляційної скарги. Однак, Верховний Суд вважає помилковими вказані доводи, оскільки апеляційна скарга містить прохання щодо відшкодування витрат на сплату судового збору, а також посилання про те, що докази судових витрат на правову допомогу будуть подані після оголошення рішення за цією скаргою. Однак заяви, яка стосується витрат саме на професійну правничу допомогу, яка б змістовно виражала намір відповідної особи отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат вказана апеляційна скарга не містить, на чому фактично і акцентував увагу суд апеляційної інстанції. Саме за відсутності висловлення відповідного наміру у апеляційного господарського суду не було обґрунтованих підстав для задоволення заяви ТОВ СТО "Надія" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, колегія суддів зауважує, що безпідставними є доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції мотивував відмову у задоволенні вказаної заяви з огляду на процесуальний статус ТОВ СТО "Надія" (позивач за зустрічним позовом/відповідач за первісним позовом). Зі змісту оскарженої додаткової постанови слідує, що жодних висновків які б стосувалися порядку надання попереднього розрахунку суми судових витрат чи подання заяви про розподіл витрат в залежності від того чи подається вона від імені позивача за зустрічним позовом чи відповідача за первісним позовом, судом апеляційної інстанції здійснено не було. В мотивувальній частині оскарженого рішення ТОВ СТО "Надія" іменовано як відповідач за первісним позовом, але жодним чином вказане не узалежнено із мотивами відмови у задоволенні заяви скаржника.

У свою чергу, не приймаються до уваги доводи скаржника про те, що відмова у відшкодуванні витрат судом апеляційної інстанції не відповідає критерію розумності внаслідок надання вирішального значення факту не подання доказів витрат суду першої інстанції у випадку, коли такі докази могли бути поданні після оголошення рішення, а цей суд ухвалив таке рішення повністю на користь іншої сторони, що є підставою для відмови у відшкодуванні. Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ СТО "Надія" суд апеляційної інстанції не обґрунтовував своє рішення тим, що скаржник не подав докази щодо понесених витрат до суду першої інстанції, а зауважував на невисловленні до судових дебатів наміру щодо розподілу таких витрат.

5.7. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи скаржника щодо допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не підтвердилися, підстави оскарження, якими мотивована касаційна скарга не містять обґрунтування, яке було б достатнім для підтвердження помилковості висновків суду, а тому відсутні підстави для скасування додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 908/574/20.

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд