ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/1625/21

1. Описова частина

У січні 2021 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування нерухомим майном - житловим будинком загальною площею 210,8 кв. м, житловою площею 68,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

01 листопада 2021 року до суду надійшла заява від представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 02 листопада 2021 року представник відповідачів не заперечував щодо задоволення заяви позивача про залишення позовної заяви без розгляду та просив суд відшкодувати судові витрати, завдані внаслідок необґрунтованих дій позивача, а саме: стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 27 500,00 грн, а на користь відповідача ОСОБА_2 - в сумі 55 000,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року заяву АТ «Альфа-Банк» про залишення позову без розгляду задоволено, позовну заяву АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, які втратили право користування майном, залишено без розгляду.

Заяву представника відповідачів - адвоката Баховського М. М. про компенсацію понесених витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідно до частини шостої статті 142 ЦПК України залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви про компенсацію понесених витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій позивача згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України суд першої інстанції виходив з недоведеності факту вчинення позивачем необґрунтованих дій, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії позивача необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачами, або зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що адвокат Баховський М. М. не надав детального опису робіт (наданих послуг) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року в частині відмови в задоволенні заяви про компенсацію понесених витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій позивача залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції в цій частині, вказавши, що заяви з вказівкою на те, у чому саме полягає необґрунтованість дій позивача, суду не подано, в апеляційній скарзі представник відповідачів також не ставиться питання про дослідження звукозапису судового засідання, не вказує на недоліки протоколу судового засідання, який не містить відомостей про те, у чому саме полягали необґрунтовані дії позивача, окремої заяви з викладом правової позиції відповідачів також суду подано не було, що позбавляє апеляційний суд можливості надати оцінку діям позивача на предмет їх необґрунтованості чи зловживання процесуальними правами.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Баховський М. М., подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні заяви про компенсацію понесених витрат на правничу допомогу внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідно до частини шостої статті 142 ЦПК України і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень, оскільки суди дійшли помилкових висновків про недоведеність необґрунтованості дій позивача та про недоведеність розміру судових витрат.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження, матеріали справи 753/1625/21 витребувано з Дарницького районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що у січні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування нерухомим майном.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року провадження у справі зупинено до вирішення Київським апеляційним судом апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у цивільній справі № 753/14115/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А., про скасування запису про реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року провадження у справі відновлено.

01 листопада 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява від представника АТ «Альфа-Банк» про залишення без розгляду позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування нерухомим майном з огляду на позасудове врегулювання спору.

У підготовче засідання з`явився представник відповідачів адвокат Баховський М. М., який не заперечував щодо задоволення заяви позивача про залишення цієї позовної заяви без розгляду та просив суд відшкодувати його довірителям судові витрати, а саме: стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 27 500,00 грн, а на користь ОСОБА_2 - в сумі

55 000,00 грн, посилаючись на те, що вказаних витрат завдано внаслідок необґрунтованих дій позивача.

На підтвердження своїх вимог адвокат посилався на те, що позивач, достовірно знаючи про постановлення та набуття законної сили рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року про скасування проведеної державної реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, витребування у власність відповідачів вказаного майна, безпідставно звернувся до суду з позовом про зняття відповідачів з реєстрації та визнання такими, що втратили право користування нерухомим майном.

Представник АТ «Альфа-Банк» у підготовче судове засідання не з`явився.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Частина шоста статті 142 ЦПК України визначає умови, за яких можливе застосування частини п`ятої цієї статті, а саме: сторона, звернувшись із відповідною заявою, має дотриматись вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Згідно з частиною дев`ятою статті 141 цього Кодексу у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм закону, задовольнити клопотання про компенсацію здійснених стороною витрат, пов`язаних з розглядом справи, шляхом покладення витрат на другу сторону повністю чи частково у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд може лише у разі доведення відповідачем, що позивач допустив вчинення необґрунтованих дій чи зловживання процесуальними правами.

На підтвердження необґрунтованих дій або зловживання процесуальними правами відповідач у такому випадку згідно з процесуальним обов`язком доказування повинен довести, а суд установити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача мали місце під час розгляду справи та в чому вони виявлялись, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно і пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватись моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження

№ 61-24189св18), від 24 лютого 2022 року у справі № 446/2448/20 (провадження № 61-2739ск22).

На думку особи, що звернулась з касаційною скаргою, у справі, що переглядається, подання позивачем у січні 2021 року позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зняття їх з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном свідчить про неправильність його дій, оскільки, на час подання позову існувало рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі № 753/14115/20 про задоволення позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» про скасування запису про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1003 га за цією ж адресою, витребування майна з чужого незаконного володіння. Тобто, подання позову про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, було завідомо неправомірним.

Разом з тим слід зазначити, що на час подання позову у справі, що переглядається, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі № 753/14115/20 не набуло законної сили, було оскаржене відповідачем АТ «Альфа Банк» в апеляційному порядку, отже дії АТ «Альфа Банк» не можна вважати необґрунтованими.

Матеріали справи не містять доказів зловживання позивачем процесуальними правами або вчинення необґрунтованих дій.

Касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що необхідною умовою для застосування частини п`ятої статті 142 ЦПК України є доведення вчинення позивачем зловживання процесуальними правами або вчинення необґрунтованих дій.

До предмета доказування у справі також входить склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи повинен подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник відповідачів не надав суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (відповідних розрахунків матеріали справи не містять), що позбавляє суд можливості перевірити надані адвокатом розрахунки й оцінити співмірність сплаченої позивачем суми витрат характеру виконаної представником роботи та наданих ним послуг. відповідні розрахунки у справі відсутні.

Суду надано лише договори про надання правничої допомоги та квитанції про сплату вартості такої допомоги за договорами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду