ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 599/1474/17

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Залозецька селищна рада Зборівського району Тернопільської області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, про знесення самочинного будівництва та приведення майна до попереднього стану.

В обґрунтування позову вказувала, що відповідач у порушення встановлених будівельних норм і правил у належних їй квартирах № 1 та

№ 2 на АДРЕСА_1 провела добудову другого поверху (даху і горища) без її згоди як співвласника багатоквартирного будинку та без отримання відповідних дозвільних документів. На думку позивача, вказаними діями порушено її право користування квартирою № 3 на АДРЕСА_1 , що може призвести до руйнування квартири.

За таких обставин позивач просила зобов`язати ОСОБА_2 припинити проведення будівельних робіт (самочинне будівництво) у квартирах № 1 та № 2 на АДРЕСА_1 ; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом знесення самочинного будівництва у вказаних квартирах та привести їх до попереднього стану.

Ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 4 січня

2019 року закрито провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 припинити проведення будівельних робіт (самочинного будівництва) у квартирах № 1 та

№ 2 на АДРЕСА_1 і залучено до участі у справі в ОСОБА_3 співвідповідачем.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 лютого

2019 року, ухваленим у складі судді Снігурського В. В., відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з недоведення позивачем того, що внаслідок проведення будівельних робіт відповідачами створено перешкоди у користуванні належною їй квартирою, а також у доступі до підвалів, руйнування будинку та її квартири.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; скасовано рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2019 року та ухвалено нове рішення.

Зобов`язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відновити становище квартир, яке існувало до порушення, шляхом знесення самочинного будівництва у квартирах № 1 та № 2 на АДРЕСА_1 та приведення їх до попереднього стану.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року, описку в якій виправлено ухвалою цього ж суду від 12 листопада

2019 року, стягнено зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 по 480 грн судового збору з кожного.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що проведенням реконструкції з надбудовою другого поверху над квартирами № 1 та № 2 на АДРЕСА_1 відповідачі порушили право власності позивача як співвласника горища та даху будинку, які перебувають у спільній сумісній власності всіх власників квартир. За висновком суду, проведення реконструкції вказаних квартир за відсутності нотаріально завіреної згоди позивача призвело до порушення її права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, мирно володіти своїм майно.

Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять дозвільних документів інспекції Державного архітектурного контролю на початок проведення будівельно-монтажних робіт, декларації про початок будівництва з робочим проектом, рішення сесії селищної ради про відведення земельної ділянки під будівництво та прийняття його в експлуатацію.

У липні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2019 року і залишити в силі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про те, що горище у будинку на

АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю, оскільки поза увагою суду залишилось функціональне призначення цього горища. Також апеляційний суд не з`ясував, чи належить це приміщення до нежитлового та чи є воно допоміжним приміщенням.

Вказує про неврахування апеляційним судом того, що власником спірного приміщення з 21 серпня 2018 року відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бондарчук О. А. та зареєстрованого за № 3950, є ОСОБА_4 , тому позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції, не встановив, яким чином дії відповідачів з проведення перепланування квартири порушують права позивача як власника сусідньої квартири, а для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цих обставин є обов`язковим.

Заявник вказує про неправильне застосування апеляційним судом статті 376 ЦК України, оскільки до правовідносин про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках положення статті 376 ЦК України не застосовуються.

Також заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що знесення самочинного об`єкта відповідно до статті 376 ЦК України будівництва є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2019 року і залишити в силі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив правовий режим спірного приміщення, не дослідив його первинний стан, не з`ясував, які існують перешкоди у користуванні позивачем належним їй майном. Крім того, апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що їх регулює, не вказав, які будівельні норми порушено, та не врахував наслідків знесення надбудови.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_3 .

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юзьвак І. Я. подав відзиви на касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в яких зазначив, що судове рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права. Просив врахувати, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій позивачу не було відомо про існування договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бондарчук О. А. та зареєстрованого за № 3950, відповідно до якого новим власником приміщення № 1 за вказаною адресою є ОСОБА_4 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ухвалою цього ж суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири № 3 на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником квартири № 2 за цією ж адресою, а ОСОБА_3 - квартири № 1 на підставі договору купівлі-продажу від 1 листопада 2017 року. Вказаний будинок складається з трьох житлових квартир.

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили будівельні роботи з добудови другого поверху у квартирах № 1 та

№ 2 на АДРЕСА_1 .

З листа Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області № 460 від 18 травня 2017 року суди встановили, що жодних рішень стосовно самовільного будівництва вказаного будинку селищна рада не приймала.

З листа цієї ж ради № 987 від 9 жовтня 2017 року суди встановили, що селищна рада не надавала дозволу ОСОБА_2 , яка зареєстрована у квартирі № 2 на АДРЕСА_1 , на реконструкцію та перепланування квартири.

Листом № 40-1019-1.3/31-18 від 9 січня 2018 року Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області повідомило суд першої інстанції про те, що відповідно до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ведення якого розпочато з 20 травня 2011 року, відомості щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації ТП143143301156 від 30 листопада 2014 року та декларації про початок будівельних робіт у квартирі № 1 на АДРЕСА_1 відсутні.

Відсутність дозвільних документів на проведення будівельних робіт у відповідачів підтвердила представник Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області у Тернопільській області

Цимбал О. В. в суді апеляційної інстанції.

З листів Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області від 11 травня 2017 року № 40-1019-1.8/1229-17, від 29 травня 2017 року № 40-1019-1.13/1377-17, від 6 червня 2017 року

№ 40-1019-1.9/1451-17 суди встановили, що посадовими особами управління неодноразово із залученням працівників органу місцевого самоврядування та працівників поліції здійснювались виїзди на об`єкт будівництва за вказаною адресою, проте замовник будівництва або уповноважена ним особа, на час виїзду, на об`єкті були відсутні. ОСОБА_2 не реагувала на виклики поліції щодо забезпечення її явки для проведення перевірки законності проведення будови.

Протоколом № 7 засідання постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян Зборівської районної державної адміністрації Тернопільської області від 18 вересня 2017 року зафіксовано факт добудови даного об`єкта відповідачами.

З листа № 138 від 5 грудня 2018 року Залозецької селищної ради Зборівського району Тернопільської області суди встановили, що погоджувальних документів щодо реконструкції вказаного житлового будинку із надбудовою другого поверху виконком селищної ради не надав. Крім того, теперішні власники повідомлені про призупинення будь-яких будівельно-монтажних робіт та їхнього подальшого проведення без погодження на засадах добросусідства. На час розгляду справи будівельно-монтажні роботи не проводяться.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 25 червня

2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

№ 1 у житловому будинку на АДРЕСА_1 в частині підвалів, а в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Зі змісту вказаного рішення суди встановили, що саме ОСОБА_3 здійснював перепланування своєї квартири на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого

2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг і відзивів на них, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Переглядаючи справу, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі здійснили будівельні роботи з добудови другого поверху у квартирах № 1 та

№ 2 на АДРЕСА_1 без згоди позивача та без отримання дозвільної документації.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Задовольняючи вимогу про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за їх рахунок знести самочинну надбудову, суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував порушенням права позивача як співвласника майна та проведення відповідачами будівництва за відсутності дозвільних документів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, враховуючи наступне.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на порушення відповідачами її права користування квартирою, що полягало у надбудові ними другого поверху будинку, що може призвести до руйнування її квартири.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Суд апеляційної інстанції не зазначив у судовому рішенні, у чому полягають перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною їй квартирою та чим відповідачі порушили її право.

Встановлення судом факту порушення права позивача має суттєве значення для вирішення питання про можливість захисту такого права у судовому порядку.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду про відмову у позові та задовольняючи вимогу щодо знесення самочинної побудови за рахунок відповідачів, не дослідив: питання щодо можливості здійснення перебудови нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами; питання впливу самочинного будівництва на стан будівлі, що належить позивачу, та можливість знесення самочинної побудови без шкоди для будинку сторін.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що не кожне втручання у право мирного володіння майном зумовлює порушення принципу пропорційності. Суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів для висновку про порушення справедливого балансу інтересів позивача та відповідачів як співвласників житлового будинку; про покладення на відповідачів такого тягаря, який може бути надмірним, та чи не становитиме для відповідачів задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої над квартирами споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи.

Разом з тим, апеляційний суд не встановив власника квартири

№ 1 на АДРЕСА_1 на час ухвалення судового рішення, тому дійшов передчасного висновку про задоволення вимог до ОСОБА_3 , вважаючи його власником цієї квартири.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 102285183 від 1 листопада 2017 року вбачається, що власником квартири

№ 1 на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343201561226, на підставі договору купівлі-продажу від 1 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу

Терещук Л. І., є ОСОБА_3 .

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 108071205 від 12 грудня 2017 року (т. 1 а.с. 179) вбачається, що ОСОБА_3 на дату формування довідки є власником нежитлового приміщення (торгово-офісне приміщення) № 1 на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 343201561226. Підставою для реєстрації за ним права власності на вказане приміщення є договір купівлі-продажу від 1 листопада 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу

Терещук Л. І., та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ТП141173320817, видана Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області.

Обидва об`єкта нерухомого майна - квартира № 1 та приміщення

№ 1 на АДРЕСА_1 мають однакові характеристики та реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що з 21 серпня 2018 року приміщення № 1 за вказаною адресою перебуває у власності ОСОБА_4 , на підтвердження чого надає копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 135049406 від 21 серпня

2018 року.

Суд апеляційної інстанції не перевірив належність відповідачам вказаного майна на час ухвалення судових рішень, тому дійшов передчасного висновку про те, що належним відповідачем в частині зобов`язання відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом знесення самочинного будівництва у квартирі № 1 на АДРЕСА_1 та приведення її до попереднього стану є ОСОБА_3 .

Установлення фактичних обставин справи, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, перевірити доводи позивача про порушення відповідачами її прав; дослідити питання щодо можливості здійснення перебудови нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами; встановити, чи вплинуло самочинне будівництво на стан будівлі, що належить позивачу, та чи можливо знести самочинну побудову без шкоди для будинку сторін; надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції з урахуванням статті 367 ЦПК України; перевірити, і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Крім того, суд апеляційної інстанції має встановити власника квартири (приміщення) № 1 на АДРЕСА_1 , після чого надати оцінку питанню належності відповідача в частині вирішення позовних вимог про знесення надбудови над цією квартирою.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції, скасуванню також підлягає додаткова постанова Тернопільського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року, якою здійснено розподіл судових витрат в цій справі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду