ПОСТАНОВА
судді-доповідача Мацедонської В. Е.,
суддів Данилевич Н. А., Кашпур О. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року (головуючий суддя Заічко О. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (головуючий суддя Мінаєва О. М., судді: Макаренко Я. М., Кононенко З. О.), І. Суть спору
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2), у якому просив:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_2 щодо розрахунку позивачу розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок позивачу розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум;
- визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_2 щодо розрахунку позивачу розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок позивачу розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем протиправно розраховано і виплачено позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016- 2018 роки, без рахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась йому щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
Позивач проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 01 березня 2021 року № 45 (по стройовій частині), ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підп. «а», п. 2, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку контракту. З 27 лютого 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського РТЦК та СП м. Харкова.
Позивач має посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій від 10 жовтня 2017 року серії НОМЕР_1 .
Уважаючи, що при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки військовою частиною НОМЕР_2 протиправно не враховано щомісячну додаткову грошову винагороду, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо розрахунку ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, здійснивши виплату донарахованих сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць, а тому відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині здійснення перерахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснення виплати донарахованих сум, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у 2016-2018 роках розмір доведених до військової частини НОМЕР_2 видатків та реально отримане асигнування цих видатків дозволяли проведення виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а позивачем не доведено того, що у період з 2016 по 2018 роки військовослужбовцем були подані письмові рапорти за командою про призначення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку з чим відсутні підстави для перерахунку згаданих виплат.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
17 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у частині відмови у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у цій частині.
На обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 824/166/15-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, щодо застосування частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 33.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Скаржник зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, убачається, що «зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер (п. 60)». Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 (п. 61). Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби (п. 69)».
Крім того, заявник касаційної скарги, стверджує, що відповідачем не заперечується, що позивач отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у період з 2016-2018 роки, а тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем щодо звернення останнього з письмовими рапортами про призначення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є помилковими.
Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, виданим на виконання Постанови № 889 (далі - Інструкція № 595).
У підпункті 2 пункту 1 Постанови № 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Згідно з п. 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій), - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п. 8 Інструкції № 595).
Поряд з цим, Інструкція № 595 втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція № 550), відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Пунктами 5, 8, 9 Інструкції № 550 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Крім цього, наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260), пунктом 33.1 якої передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги (п. 33.2 Інструкції № 260).
VІІ. Висновки Верховного Суду
В силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
При цьому, згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права.
Скаржник у своїй касаційній скарзі посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 824/166/15-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, щодо застосування частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 33.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (які висловлені і в постановах Верховного Суду 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 824/166/15-а), установлюють, що за змістом Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із п. 1 Інструкцій № 550 та 595.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та № 550.
Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Ураховуючи викладене, колегія судів зауважує, що вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди із зобов`язанням здійснити перерахунок вказаних сум з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійсненням виплат донарахованих сум, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Суд зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховується з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого, в свою чергу, входить додаткова грошова винагорода, а тому вказані виплати повинні здійснюватися з урахуванням такої додаткової грошової винагороди.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено того, що така допомога начислялася йому за спірний період, оскільки у матеріалах справи відсутні рапорти про призначення та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Верховний Суд уважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, оскільки судами дане питання не досліджувалося належним чином, зокрема не витребовувалися докази стосовно виплати (невиплати) матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивачу за період з 2016-2018 роки.
Більш того, за приписами ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у матеріалах справи відсутнє будь-яке спростування військовою частиною НОМЕР_2 щодо подання (неподання) позивачем відповідних рапортів стосовно виплати йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період з 2016-2018 роки та виплати такої допомоги відповідно.
Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині визнання протиправними дії відповідача щодо розрахунку позивачу розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, а також зобов`язання здійснення перерахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснення виплати донарахованих сум з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, суд