ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-5015/10

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та відповідачем 02 червня 2000 року зареєстровано шлюб.

За час перебування у шлюбі вони у 2006 році придбали земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1505 га. Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:006:0088, посвідчується державним актом серії ЯГ № 243650.

Позивач вказує, що у 2006 році на цій земельній ділянці було розпочато будівництво приватного житлового будинку. Будівництво здійснювалось на підставі рішення сільської ради села Гатне та відповідно до проектної документації, затвердженої відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації 20 червня 2006 року.

Вартість земельної ділянки за даними акта оцінки складає 1 346 534 грн, вартість об`єкта незавершеного будівництва складає 800 000 грн і складається із вартості витрачених під час спорудження об`єкта будівельних матеріалів та вартості будівельних послуг.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 в добровільному порядку розділити спільно нажите майно не бажає.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд поділити майно, що є спільною власністю подружжя, виділивши ОСОБА_2 :

- 0,07525 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1505 га, що складає 1/2 частину, вартість частки складає 673 268 грн;

- 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку на дві сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , вартість частки складає 400 000 грн;

- інше майно, зазначене у позовній заяві, а всього на суму 1 106 968 грн.

виділивши їй:

- 0,07525 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1505 га, що складає 1/2 частину, вартість частки складає 673 268 грн;

- 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку на дві сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , вартість частки складає 400 000 грн;

- інше майно, зазначене у позовній заяві, а всього на суму 1 106 968 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Виділено ОСОБА_2 :

- 0,07525 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1505 га, що складає 1/2 частину, вартість частки складає 673 268 грн;

- частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку на дві сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , вартість частки складає 400 000 грн;

- ноутбук «Мітак» вартістю 3 000 грн;

- відеокамеру цифрову марки «Панасонік» вартістю 5 000 грн;

- гірський спортивний велосипед вартістю 15 000 грн;

- легкий алюмінієвий човен «Мста-Н» з електромотором вартістю 6 000 грн;

- кишеньковий КПК «Версія» вартістю 1 700 грн;

- двомісну палатку «Terra Incognita Platou 2 Alu» вартістю 1 000 грн;

- набір електроінструментів «Бош» вартістю 1 000 грн;

- телевізор «Шарп» вартістю 1 000 грн;

всього на суму 1 106 968 грн.

Виділено ОСОБА_1 :

- 0,07525 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1505 га, що складає 1/2 частину, вартість частки складає 673 268 грн;

- 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку на дві сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , вартість частки складає 400 000 грн;

- набір корпусних меблів передпокою вартістю 1 500 грн;

- обідній стіл круглої форми зі скла вартістю 1 000 грн;

- комплект кухонних меблів загальною вартістю 5 000 грн;

- журнальний столик вартістю 200 грн;

- комод червоного кольору вартістю 500 грн;

- набір м`яких меблів для вітальні вартістю 2 000 грн;

- телевізор «Соні» вартістю 800 грн;

- телевізор «Панасонік» вартістю 3 000 грн;

- холодильник «Лібхер» вартістю 2 000 грн;

- картини (18 штук) вартістю 5 000 грн;

- ліжко ( в комплекті з напільною приставкою) вартістю 2 000 грн;

- платяну шафу вартістю 900 грн;

- комод вартістю 1 000 грн;

- пральну машину «Електролюкс» вартістю 1 500 грн;

- набір м`яких меблів (складається з дивану та двох крісел) вартістю 1 200 грн;

- стіл кабінетний з двома полицями вартістю 500 грн;

- тумбу під телевізор «Соні» вартістю 200 грн;

- килимове покриття (шкіра білого кольору) вартістю 600 грн;

-ноутбук «Делл» вартістю 1 000 грн;

- ноутбук «Шарп» вартістю 1000 грн;

- принтер «HP» вартістю 800 грн;

- ДВД програвач «Філіпс» вартістю 1 500 грн;

- відеомагнітофон «Панасонік» вартістю 700 грн;

- музичний центр «Соні» вартістю 1000 грн;

- дві декоративні напільних підставки для свічок з латуні вартістю 1 000 грн;

всього на суму 1 106 968 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У січні 2020 року ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» подало апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року визнано нечинним. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя закрито.

Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2010 року у вказаній справі закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, поділ майна подружжя не вважається розпорядженням цим майном, а тому відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ «ФК «Гровінг Стейт», як іпотекодержателя, оскільки фінансова установа не позбавлена права пред`явити вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Гровінг Стейт», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

15 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 29 червня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що рішення суду першої інстанції у цій справі стосується його прав, як іпотекодержателя, а апеляційний суд не повно з`ясував обставини справи.

Заявник вказує, що позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, як іпотекодержателя.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини, що виникають із іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Водночас положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19, від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17, від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини у цій справі свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 139/730/19.

Спірна земельна ділянка була передана в іпотеку на підставі іпотечного договору від 18 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 014/2571/81/68039 від 18 лютого 2008 року. В подальшому права кредитора перейшли від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ «Оксі Банк» за договором про відступлення права вимоги від 30 серпня 2019 року та про відступлення прав за іпотечним договором від 09 вересня 2019 року, а в потім - до ТОВ «ФК «Гровінг Стейт».

У зв`язку із визнанням за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки іпотека не припинилася, позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували на час укладання договору іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку земельну ділянку та зобов`язався після завершення будівництва на вимогу іпотекодержателя оформити іпотеку новоствореної нерухомості окремим договором іпотеки, на забезпечення виконання кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.

Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма).

При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, суд апеляційної інстанції, перевіривши, що оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси та (або обов`язки) ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» як іпотекодержателя не порушені, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, у якій вказано, зокрема, що рішенням про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя права та інтереси іпотекодержателя не порушено, оскільки банк не позбавлений можливості, пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц зробив висновок, що рішення суду у справі про поділ спільного майна подружжя не порушує прав іпотекодержателя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду