ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 487/2910/21

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Так, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 міри покарання, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який характеризується посередньо, не працює, на спец обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий. Щире каяття засудженого у вчиненні кримінального правопорушення визнано обставиною, яка пом`якшує покарання.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у межах санкції за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого його визнано винуватим, та дійшов висновку, що його виправлення та перевиховання можливе при звільненні від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані місцевим судом.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання з можливістю виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без його відбування поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилося те, що останній раніше неодноразово судимий, зокрема за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, а також притягався до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд проаналізував те, що раніше суди застосовували положення ст. 75 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, однак він порушував їх умови, а після останнього звільнення з місць позбавлення волі через незначний час знову вчинив кримінальне правопорушення проти власності. Ці обставини, як зазначив суд апеляційної інстанції, свідчать, зокрема, про системний характер протиправної поведінки ОСОБА_7 , його стійку антисоціальну позицію та небажання ставати на шлях виправлення.

Таким чином апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки при призначенні покарання та вирішенні питання про можливість виправлення та перевиховання винного без його відбування місцевий суд урахував одні й ті ж самі обставини, що є неприпустимим.

На підставі наведених обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без відбування покарання та призначив засудженому покарання у межах санкції за вчинене ним кримінальне правопорушення у виді обмеження волі на строк 2 роки, яке належить відбувати реально.

З урахуванням зазначених даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

З огляду на викладені вище обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, навіть за наявності у засудженого міцних соціальних зав`язків та його повного визнання вини, на що вказує захисник у касаційній скарзі, підстав для пом`якшення покарання чи застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, оскільки обставини, на які посилається захисник, самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу.

Вирок апеляційного суду в частині призначення покарання належним чином умотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд