ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 619/17/15-ц

Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Стадніченко Т. О. (далі - державний виконавець).

Скаргу мотивувала тим, що рішенням від 24 лютого 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області частково задовольнив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відновлення порушеного права та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року зазначене рішення залишено без змін.

До відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 03 вересня 2020 року надійшов виконавчий лист від 26 червня 2018 року № 619/17/15-ц про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Державним виконавцем 03 вересня 2020 року винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 62943616 та про стягнення виконавчого збору, які разом з викликом до державного виконавця надіслані на її адресу.

Під час перебування на місці для виконання судового рішення у примусовому порядку, 28 жовтня 2020 року державний виконавець встановила відсутність порушень порядку користування меж землекористувачами, про що склала відповідний акт, виконавче провадження закрила.

Вважає, що у державного виконавця не було правових підстав для винесення постанов про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору, оскільки судове рішення виконане добровільно до відкриття виконавчого провадження.

Просила суд визнати незаконними дії державного виконавця та скасувати постанову державного виконавця від 03 вересня 2020 року у частині відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору в розмірі 10 000,00 грн.

Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 03 лютого 2021 року провадження у справі закрив.

Роз`яснив ОСОБА_1 , що розгляд справи належить до юрисдикції адміністративних судів і протягом десяти днів з дня отримання ухвали вона може звернутися до адміністративного суду зі скаргою.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства згідно із пунктом 4 частини першої статті 20 КАС України та статей 19 - 22 ЦПК України, що відповідає висновку, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 733/889/17.

Харківський апеляційний суд постановою від 22 червня 2021 року ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 03 лютого 2021 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки її розгляд належить до юрисдикції адміністративних судів.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що суди правильно встановили обставини справи, проте з огляду на вимоги Закону України «Про виконавче провадження», дійшли помилкового висновку про те, що справа повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не дав належної оцінки її доводам та поданим нею доказам.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням від 24 лютого 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відновлення порушеного права та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

У решті позову відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 248,47 грн.

До відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 03 вересня 2020 року надійшов виконавчий лист від 26 червня 2018 року № 619/17/15-ц про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Державний виконавець 03 вересня 2020 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 62943616 та надіслав її сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією за вихідним № 42890.

Крім того, 03 вересня 2020 року державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору, яка направлена боржнику разом з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Закриваючи провадження у справі, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства згідно із пунктом 4 частини першої статті 20 КАС України та статей 19 - 22 ЦПК України, що відповідає висновку, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 733/889/17.

Колегія суддів погоджується із висновком судів частково.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Проте частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи стосовно оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 733/889/17 (провадження № 14-578цс19).

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що постанова державного виконавця оскаржена заявницею стосовно двох процесуальних рішень - щодо відкриття виконавчого провадження і стягнення судового збору (а. с.1 - 3).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, враховуючи вимоги частини четвертої статті 263 ЦПК України, правильно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 733/889/17 (провадження № 14-578цс19) та дійшли обгрунтованого висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про стягнення з неї виконавчого збору не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом.

Разом з тим поза увагою судів попередніх інстанції, залишилось визначення судової юрисдикції іншої вимоги скарги ОСОБА_1 , а саме щодо постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, яка має розглядатися судом цивільної юрисдикції.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі у частині вимог скарги дії державного виконавця щодо постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є помилковими.

Згідно з частинами першою, третьою - четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3, 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині закриття провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у цій частині.

У решті оскаржені судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду