ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
перекладача ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170040003676 від 14 грудня 2015 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тріполі, Лівія, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 12 грудня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Цим же вироком особу, матеріали стосовно якої апеляційним судом виділено в окреме провадження у зв`язку з оголошенням у розшук (далі – особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження), визнано винуватим за ст. 128 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин. На підставі ст. 72 КК України цій особі зараховано строк попереднього ув`язнення у строк покарання та ухвалено вважати його таким, що відбув покарання.
Полтавський апеляційний суд 20 жовтня 2021 року частково задовольнив апеляційні скарги прокурора і потерпілого ОСОБА_9 , скасував вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 12 грудня 2016 року в частині виправдання ОСОБА_6 й ухвалив свій, яким визнав останнього винуватим за ч. 2 ст. 121 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Також апеляційний суд стягнув із ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_9 відповідно 150 000 грн та 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації – 22 428,83 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого.В решті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без змін.
Згідно з цим вироком ОСОБА_6 13 грудня 2015 року близько 04:00 перебував у нічному закладі «Версаль» (вул. Соборності, 31, м. Полтава) разом із особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, де у ОСОБА_6 на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, відбулася сварка з ОСОБА_10 , після чого всі вони вийшли на вулицю для з`ясування відносин. У парку поблизу зазначеного закладу особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, завдав ОСОБА_10 декілька ударів кулаком в обличчя, від чого останній упав, не маючи змоги чинити опір. Після цьогоособа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, ногою, а ОСОБА_6 – предметом продовгуватої форми продовжили бити потерпілого по голові, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження у виді черепно-мозкової травми, забою головного мозку, гематом і забійних ран голови, перелому носа, після чого зникли з місця злочину.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрити, оскільки в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Захисник стверджує, що за результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції ретельно дослідив докази та дійшов обґрунтованого висновку про невинуватість ОСОБА_6 , оскільки ініціатором конфлікту був ОСОБА_10 і бійка відбувалась між ним та особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження. Натомість апеляційний суд усупереч вимогам ст. 94 КПК України дав неправильну оцінку доказам, деякі з них не врахував, а інші необґрунтовано поклав в основу вироку. Зокрема, захисник посилається на порушення апеляційним судом порядку допиту потерпілого, необґрунтоване врахування його суперечливих показань та свідка ОСОБА_11 , а також висновків експертів № 83, 261. Вважає, що експертизи під час досудового розслідування проведено з порушеннями. Водночас, як стверджує захисник, апеляційний суд поверхово дослідив висновок комісійної судово-медичної експертизи № 242/16 та дійшов помилкового висновку про існування у ОСОБА_6 умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. При цьому апеляційний суд неправильно оцінив докази, зокрема запис із камер відеоспостереження, протокол слідчого експерименту з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, яка під час слідчого експерименту показала, що бійка відбувалась між нею і потерпілим, та відшкодувала останньому матеріальну шкоду. На думку захисника, у справі відсутні докази, які б свідчили про участь ОСОБА_6 в заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому, у зв`язку із чим захисник вважає, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, кваліфікувавши дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просили залишити її без задоволення, а оскаржений вирок апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину апеляційний суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_11 про обставини заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому обвинуваченим разом з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими і речовими доказами.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості Бакірf Хатемf ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки місцевого суду і твердження сторони захисту, визнав показання потерпілого та свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_11 послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм в апеляційного суду не було.
Неспроможними є доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків експертів від 23 лютого 2016 року № 83, 261 про характер, локалізацію й тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України надав оцінку цим доказам у сукупності з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 29 вересня 2016 року № 242/16, допустимість якого оспорювала сторона обвинувачення.
При цьому суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки місцевого суду щодо порушення Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, через відсутність у експерта медичних документів у ході проведення експертиз під час досудового розслідування.
Також апеляційний суд спростував доводи сторони обвинувачення щодо недопустимості висновку експертизи № 242/16 через порушення порядку отримання гістологічного матеріалу виключно шляхом тимчасового доступу до речей та документів.
Оцінивши згадані висновки експертів, апеляційний суд зазначив, що вони не суперечать один одному в частині визначення кількості виявлених у потерпілого ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, їх локалізації та встановлення ступеня тяжкості. Водночас висновком комісійної судово-медичної експертизи № 242/16 констатовано виникнення в потерпілого кавернозної гемангіоми м`якої мозкової оболонки з формуванням лівобічної субдуральної гематоми, втім від якої саме травматичної дії (удару, падіння на площину чи їх сукупності) виникло це ушкодження, як зазначили експерти, встановити неможливо.
Урахувавши наведені докази, зокрема й показання свідка ОСОБА_11 , яка особисто бачила, як лежачому на землі обличчям донизу потерпілому ОСОБА_10 двоє осіб – ОСОБА_6 предметом продовгуватої форми та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, ногами завдавали ударів у голову, апеляційний суд дійшов висновку, що дії останніх мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками існував прямий причинний зв`язок, а сила ударів, їх раптовість та спрямування в голову потерпілого свідчать про те, що обвинувачений і особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, об`єктивно усвідомлювали суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачали можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизували у своїй свідомості, якою буде така шкода. Тобто за висновком апеляційного суду, зазначені особи діяли з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду, у зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновку про заподіяння потерпілому саме умисного тяжкого тілесного ушкодження та, відповідно, помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду констатувала безпідставність висновку місцевого суду щодо відсутності свідка ОСОБА_11 на місці вчинення злочину з огляду на відеозапис з камери № 40, на якому о 03:57:09 зафіксовано рух свідка по вулиці від входу до закладу. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що фото з відеозапису камери спостереження за відсутності інших відеофайлів, які б підтверджували час виходу свідка з приміщення нічного закладу «Версаль» достовірно не підтверджує вихід свідка ОСОБА_11 вперше саме о 03:57:09.
Необґрунтованими є доводи захисника про хибну оцінку судом апеляційної інстанції доказів, зокрема відеозаписів із нічного закладу «Версаль», щодо обставин виникнення конфлікту між ОСОБА_6 й особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, з одного боку, та потерпілим і свідком ОСОБА_12 , із другого боку.
Як убачається з оскаржуваного вироку, апеляційний суд ретельно дослідив та проаналізував зазначені відеозаписи, вказавши, що показання свідка ОСОБА_12 щодо причин виникнення конфлікту, його ініціатора та перебігу повністю підтверджуються відеозаписом з камер спостереження з приміщення розважального закладу. Так, на відеозаписі з камери № 10-1 зафіксовано, що саме обвинувачений ОСОБА_6 своїми діями провокує конфлікт і його один з відвідувачів розважального закладу, а зі слів обвинуваченого – охоронець цього закладу, відтягує за руку від потерпілого та свідка ОСОБА_12 . При цьому, як і зазначав у своїх показаннях свідок ОСОБА_12 , з відеозапису вбачається, що останній всіляко намагається залагодити конфлікт, спілкуючись з обвинуваченими, потерпілий ОСОБА_10 при цьому фактично, за виключенням незначного часу, не приймав участі. А наприкінці зазначеного відеозапису взагалі вбачається, що коли ОСОБА_6 та ОСОБА_10 спускаються по сходах до виходу з розважального закладу, а особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, взявши під лікоть свідка ОСОБА_12 , який затримався спілкуючись з дівчатами, спрямовує його до сходин, що, як зазначив апеляційний суд, спростовує версію сторони захисту про намагання обвинувачених залишити закладу та їх переслідування потерпілим та свідком.
Всупереч доводам захисника, колегія суддів не взяла до уваги показання обвинуваченого про вручення кулі свідком ОСОБА_12 особі, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, як свідчення того, що конфлікт буде продовжено, оскільки свідок повністю заперечив існування в нього такої кулі, окрім того, як зауважив апеляційний суд, такий жест не є притаманним для місцевих звичаїв. Сам же факт видачі кулі особі, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, та визнання її речовим доказом в кримінальному провадженні, на переконання колегії суддів апеляційного суду, не підтверджує факту вручення її свідком ОСОБА_12 .
При цьому відшкодування матеріальної шкоди особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, потерпілому, на чому наголошує захисник у касаційній скарзі, також не може автоматично свідчити про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Із журналу, аудіо- та відеозапису судового засідання від 23 вересня 2021 року вбачається, що допит потерпілого був проведений із дотриманням вимог статей 352, 353 КПК України (т. 6, а.п. 153, 154).
Спочатку потерпілий надав суду вільні пояснення, потім відповідав на частину питань захисника, а надалі відмовився відповідати на його запитання, зазначивши, що розповів усе, що йому відомо, після чого надав відповіді на запитання суду. Інші учасники судового розгляду своїм правом задати питання потерпілому не скористалися.
Усупереч доводам захисника щодо порушення апеляційним судом порядку допиту потерпілого, відмова останнім давати показання є його правом, яке передбачене п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК України. До того ж показання потерпілого не були єдиним та основним доказом у цьому кримінальному провадженні.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та всіх обставин кримінального провадження.
Отже, в апеляційному порядку справу розглянуто з додержанням вимог кримінального процесуального закону, а оскаржений вирок апеляційного суду відповідає приписам статей 374, 420 КПК України.
Інші доводи в касаційній скарзі висновків суду апеляційної інстанції також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни вироку апеляційного суду, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд