ПОСТАНОВА
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019140130000782 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Квасів Горохівського району Волинської області та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_6 29 червня 2019 року близько 19:30 керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «Mitsubishi L200» та рухаючись біля площі ім. Тараса Шевченка в смт. Дашава Стрийського району Львівської області в напрямку с. Йосиповичі, в порушення вимог пунктів 1.5., 2.3 «б»., 2.9, 10.1, 12.3., 13.3 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР) проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не зменшив швидкості руху, не дотримався безпечного інтервалу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка стояла в заїзній кишені біля автомобіля «SkodaSuperb», унаслідок чого останній було заподіяно тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Львівський апеляційний суд ухвалою від 12 липня 2021 року це рішення залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з рішенням суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_6 без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами не врахувавши того, що останній керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.
Вважає безпідставним посилання апеляційного суду в ухвалі на обґрунтування свого рішення про те, що ОСОБА_6 працевлаштувався водієм і така робота є єдиним джерелом його доходу, з якого він може відшкодовувати завдану шкоду, оскільки засуджений влаштувався на таку роботу тимчасово через 6 місяців після скоєння злочину. Крім того, він є особою пенсійного віку та отримує пенсійне забезпечення.
Також зауважує на тому, що останній не відшкодував потерпілій завдану моральну шкоду.
З огляду на це вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) і підлягає скасуванню.
У поданих запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду – без зміни.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор просив задовольнити касаційну скаргу.
Засуджений та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора і просили залишити рішення апеляційного суду без зміни.
Потерпіла ОСОБА_8 , її представник ОСОБА_10 та цивільний позивач ОСОБА_11 у своїх письмових заявах просили касаційну скаргу прокурора задовольнити та розглянути справу без їхньої участі.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Правильність встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, а також доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК прокурором у касаційній скарзі не оспорюються.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції був проведений відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК.
У суді апеляційної інстанції прокурор не оспорював правильність призначення ОСОБА_6 районним судом основного покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас, прокурор не погоджувався з тим, що цей суд не призначив засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З цього приводу прокурор наводить доводи про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості, які суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Санкція ч. 1 ст. 286 КК на час вчинення злочину (в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008) серед різних альтернативних видів основного покарання також передбачала можливість суду як призначити особі додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого.
При призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції узяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про його особу, зокрема те, що останній раніше не судимий, працює водієм ТзОВ «Арджун», позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, одружений і має ряд хронічних хвороб, наявність обставин, які пом`якшують покарання – його щире каяття, активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення, відшкодування потерпілій завданої матеріальної шкоди, а також обставину, яка обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Урахувавши ці обставини та зважаючи на те, що ОСОБА_6 проживає разом із дружиною та тестем 1922 року народження, бере активну участь у громадському житті села, позитивно характеризується, раніше не судимий, злочин вчинив з необережності, вину визнав повністю і готовий нести відповідальність за скоєне, у вчиненому щиро кається, активно сприяв в розкритті злочину, відшкодував потерпілій витрати на лікування в розмірі 150 000 грн., працює водієм і керування транспортним засобом є єдиним засобом його доходу, місцевий суд визнав за можливе не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду прокурор та потерпіла подали на нього апеляційні скарги.
У поданій скарзі прокурор, вказуючи на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягало у непризначенні ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, просив апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок. При цьому в своїй скарзі прокурор навів доводи аналогічні тим, що містяться у його касаційній скарзі.
Не погоджуючись із доводами прокурора та залишаючи вирок без змін, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що суд першої інстанції з додержанням вимог статей 50, 65 КК дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без позбавлення права керувати транспортними засобами. На обґрунтування такого висновку апеляційний суд послався на обставини, які були враховані цим судом при призначенні покарання засудженому, а також на відсутність у нього намірів уникнути кримінальної відповідальності за скоєне. Крім того також зазначив про те, що керування транспортним засобом є єдиним джерелом доходу засудженого, який зобов`язаний відшкодувати потерпілій завдану моральну шкоду та має таку можливість лише працюючи водієм, використовуючи транспортний засіб з цією метою.
Однак такий висновок суд апеляційної інстанції зробив без критичного аналізу та урахування всіх обставин справи. Зокрема, судом не було враховано того, що після вживання алкогольних напоїв ОСОБА_6 всупереч прямої заборони вимог Правил дорожнього руху свідомо сів за кермо транспортного засобу та керував ним у стані алкогольного сп`яніння, чим грубо порушив ці Правила, і що стало однією з причин дорожньо-транспортної пригоди. Така поведінка засудженого вказує на свідоме ігнорування ним вимог закону в частині дотримання безпеки дорожнього руху і при такому його відношенні до додержання цих Правил як водія ставить під загрозу життя та здоров`я учасників дорожнього руху. З урахуванням цього наведені апеляційним судом в оскаржуваному рішенні доводи на обґрунтування висновку про можливість виправлення засудженого без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є прийнятними. Крім того, останній отримує пенсійне забезпечення та не позбавлений можливості працевлаштуватися на іншу роботу, не пов`язану з керуванням автомобілем.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що при вирішенні питання щодо можливості призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 50, 65 КК, тобто допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення засудженому покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Відтак, оскаржуване рішення не можна вважати законним, тобто таким, що постановлене з додержанням вимог ст. 370 КПК.
Це порушення вимог кримінального процесуального закону є істотним, яке перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення в справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду – скасуванню з призначенням нового розгляду в цьому суді.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції слід узяти до уваги наведене, усунути допущене порушення та ухвалити у справі законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд