ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 320/6891/19

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області (далі - ГУ ДПС України), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-9913-17/4608.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідачем безпідставно винесено спірну вимогу на підставі даних інформаційної системи органів доходів та зборів, а також порушено порядок та процедуру перегляду спірного рішення в адміністративному порядку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: неврахування судами правових позицій Верховного Суду у постановах від 29 травня 2019 року у справі №818/1687/16, від 19 травня 2020 року у справі №820/10523/15, від 11 листопада 2020 року у справі №440/1440/19, від 18 листопада 2020 року у справі №340/677/19, в яких КАС ВС виклав висновки щодо правозастосування положень частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) у процедурі подання та розгляду контролюючим органом скарги на вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, у вказаних рішеннях КАС ВС сформулював висновок про те, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом строку розгляду скарги, тобто ненаправлення впродовж визначених Законом №2464-VI строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. В свою чергу, визнання скарги повністю задоволеною означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов`язку.

В аспекті сформульованих Верховним Судом правових позицій, позивач звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки його доводам щодо допущених ДПС України порушень під час розгляду поданої ним в адміністративному порядку скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема, в частині надсилання вмотивованого рішення платнику податків на його скаргу. При цьому, як стверджує позивач, ДПС України своїм листом підтвердила факт відсутності доказів направлення на адресу ОСОБА_1 рішення про результати розгляду скарги та визнала факт того, що така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. Такі аргументи наводились позивачем у підставах позову разом із наданням відповідних доказів, однак залишились поза увагою судів попередніх інстанцій.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Стверджує, що обставини процедури адміністративного оскарження спірної вимоги не мають правового значення для вирішення цього спору, з огляду на те, що вона прийнята відповідно до закону.

Враховуючи наявні у справі докази реорганізації територіальних органів Державної фіскальної служби, колегія суддів ухвалила задовольнити заявлене податковим органом клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141377), його правонаступником, - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві як відокремленим підрозділом ДПС (код ЄДРПОУ 44096797).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 2 вересня 2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Припинення підприємницької діяльності відбулося 4 червня 2019 року, що також підтверджується Витягом з вказаного реєстру.

29 травня 2019 року позивач засобами поштового зв`язку отримав вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9913-17/4608 від 11 травня 2019 року на суму грошового зобов`язання 21066,66 грн.

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до приписів Закону №2464-VI особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску. З урахуванням викладеного, суди вважали, що, починаючи з 1 січня 2017 року, позивач, незалежно від здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку, зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач припинив підприємницьку діяльність 4 червня 2019 року, суди констатували наявність у нього встановленого Законом обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску до настання цієї події. Аналізуючи доводи позивача щодо допущених ДПС України порушень під час розгляду поданої ним в адміністративному порядку скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки), суд апеляційної інстанції вказав, що контролюючим органом дотримано передбачений Законом обов`язок в частині прийняття мотивованого рішення за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та у розрізі підстав касаційного оскарження, колегія суддів КАС ВС, не вирішуючи наперед питання наявності у позивача обов`язку зі сплати боргу (недоїмки) єдиного внеску відповідно до сформованої контролюючим органом вимоги, передусім звертає увагу на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на час подання позивачем скарги) у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Отже, юридичним наслідком порушення контролюючим органом порядку і строку розгляду скарги, тобто ненаправлення впродовж визначених Законом №2464-VI строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. Своєю чергою, визнання скарги повністю задоволеною означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов`язку.

Так, за фактичними обставинам цієї справи, позивачем оскаржено в адміністративному порядку прийняту ГУ ДФС України в Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску до Державної фіскальної служби України як органу вищого рівня. Скарга від 4 червня 2019 року (вх. №7352/ФОП) надійшла до ДФС України 10 червня 2019 року. З наявних у справі доказів суди з`ясували, що за результатами розгляду вищевказаної скарги ДПС України (правонаступник ДФС України) прийнято рішення від 9 липня 2019 року № 31661/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Тобто, з наявних у справі похідних доказів (лист-відповідь ДПС України на адвокатський запит представника позивача та пояснення ГУ ДПС України в Київській області) судами з`ясовано, що скарга, подана позивачем, була розглянута 9 липня 2019 року. Проте, судами не досліджено, чи дотримано Державною податковою службою України передбачений Законом №2464-VI обов`язок із надсилання (відправлення) позивачу рішення за результатами розгляду скарги та настання відповідних правових наслідків у зв`язку з невчиненням таких дій.

Відсутність належної оцінки судами дотримання процедури розгляду скарги позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) та наведеним позивачем аргументам з цього приводу не дає можливості сформувати висновки щодо наявності підстав до її скасування.

Практика Верховного Суду послідовно наголошує, що передусім у податкових спорах подібного роду оцінці підлягають доводи щодо допущення процедурних порушень податковим органом, які впливають на правомірність рішення суб`єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18).

Наведене вище, з урахуванням чітко окреслених процесуальним законом повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), вказує на необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою з`ясування усіх обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду