ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/10361/20

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на скаргу від 27.03.2020 та зобов`язання надати відповідь на таку скаргу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 провадження в адміністративній справі № 160/10361/20 закрито.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.09.2021 встановлено, що апеляційну скаргу подано позивачем із порушенням вимог статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з моменту отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання до суду: апеляційної скарги із обґрунтуванням вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а також копії такої апеляційної скарги для інших учасників справи; документа про сплату судового збору у розмірі 2270 гривень.

На виконання вимог вказаної ухвали позивачем подано уточнену апеляційну скаргу та клопотання про звільнення від сплати судового збору.

На обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору позивачка вказувала на те, що вона є членом багатодітної та малозабезпеченої сім`ї та сума судового збору є значною для неї.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021 відмовлено ОСОБА_1 у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі №160/10361/20 повернуто скаржникові.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надані позивачкою відомості про отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченої сім`ї за липень-грудень 2020 року та 2021 рік, та суми виплачених доходів за 2019 рік, 2020 рік не є достатніми доказами на підтвердження майнового стану, за якого неможливо сплатити судовий збір в розмірі 2270 гривень, оскільки вказані довідки не містять відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела доходу (вклади, нерухоме та рухоме майно, аліменти, грошові допомоги та компенсації, тощо). Щодо посилання апелянта на те, що вона є членом багатодітної сім`ї, суд апеляційної інстанції зазначив, що для можливого застосування судом положення про звільнення на цій підставі від сплати судового збору, особа повинна довести також свій тяжкий майновий стан, який перешкоджає їй сплатити цей збір. Також суд дійшов висновку, що предмет даного спору не відноситься до спорів, які зазначені у пункті 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачка, яка є ініціатором численних судових спорів, та не пов`язані з її статусом члена багатодітної сім`ї, фактично зловживає своїм процесуальним правом на звільнення від сплати судового збору для подання цих позовів, оскільки за переконанням суду таке звільнення повинно мати винятковий характер, коли особа дійсно потребує захисту, а не намагається як позивачка монетизувати та отримати вигоди і переваги з наданої їй законодавцем можливості звернутись до суду із заявою про звільнення від сплати судового збору. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що вона є власником автомобіля Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , а також будинку в м. Дніпро площею 194,8 кв. метрів, вартістю 923 628 грн, що також, на думку суду, ставить під сумнів її тяжкий майновий стан.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги на підставі частиною другої статті 298 КАС України, оскільки апелянтом не виконано вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивачка звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021 та справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що нею до суду було подано докази малозабезпеченості та багатодітності та клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі підпункт «г» пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Проте суд апеляційної інстанції жодної уваги на це не звернув. Скаржниця зазначає про те, що суд вирішував клопотання з урахуванням пунктів 1, 2 та 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Проте, на її думку, не повинні бути одночасно виконані усі умови статті 8 Закону України «Про судовий збір», сполучник «або» є сурядним розділовим, тому достатньо одного, перерахованого у пунктах 1, 2, або 3 частини першої цієї статті.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги

18.01.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 160/10361/20.

Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 КАС України, та посилання позивачки на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

На стадії касаційного провадження спірним є питання звільнення позивачки від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України визначено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина шоста статті 296 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно із частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Як на підставу, що дає можливість звільнити позивачку від сплати судового збору, вона посилалась на підпункт «г» пункту 2 частини першої та частину другу статті 8 Закону України «Про судовий збір», а також на те, що її сім`ї призначено державну соціальну допомогу по малозабезпеченості та те, що вона є членом багатодітної сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (справа «Креуз проти Польщі»), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.

Це пов`язано з тим, що, на думку Європейського суду з прав людини, судовий збір є таким обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів (справа «Шишков проти Росії»).

Разом з тим Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий його розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства»).

Водночас «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети («Креуз проти Польщі»).

Однак, застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не переслідує «легітимну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (справа «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», справа «Файєд проти Сполученого Королівства»).

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Між тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 09.09.2021 про залишення апеляційної скарги без руху, позивачкою подано до суду, зокрема клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Позивачка, звертаючись до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, посилалась на положення підпункту «г» пункту 2 частини першої, частину другу статі 8 Закону України «Про судовий збір», які передбачають можливість звільнення від сплати судового збору, з урахуванням матеріального стану, члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї, надаючи при цьому докази скрутного матеріального становища та того, що вона є багатодітною матір`ю з малозабезпеченої сім`ї, основна сума доходу якої складається з аліментів та соціальних виплат, про що свідчать надані позивачкою та наявні у матеріалах справи копії відомостей з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, посвідчення члена багатодітної сім`ї, повідомлення про надання державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та повідомлення про надання субсидій.

Натомість надаючи оцінку поданому клопотанню суд апеляційної інстанції, з посиланням на пункти 1, 2 та 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дійшов висновку, що звільнення особи від сплати судового збору за приписами чинного законодавства є правом суду, яке останній використовує на власний розсуд з огляду на конкретні обставини справи та необхідність надати особі доступ до правосуддя для захисту прав.

При цьому, суд зазначив, що надані позивачкою відомості про отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченої сім`ї за липень-грудень 2020 року та 2021 рік, та суми виплачених доходів за 2019 рік, 2020 рік не є достатніми доказами на підтвердження майнового стану, за якого неможливо сплатити судовий збір в розмірі 2270 гривень, оскільки вказані довідки не містять відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела доходу (вклади, нерухоме та рухоме майно, аліменти, грошові допомоги та компенсації, тощо).

Крім того, судом апеляційної інстанції при розгляді клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору враховано, що предмет спору у цій справі не відноситься до спорів, які визначені пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Стосовно посилання апелянта на те, що вона є членом багатодітної сім`ї, суд зазначив, що для можливого застосування судом положення про звільнення на цій підставі від сплати судового збору, особа повинна довести також свій тяжкий майновий стан, який перешкоджає їй сплатити цей збір.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що клопотання позивачки не містить прохання звільнити від сплати судового збору у зв`язку із тим, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу за попередній календарний рік (пункт 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір») або з тих підстав, що предметом позову є захист її соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (пункт 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Таким чином, судом апеляційної інстанції при вирішенні клопотання апелянта про звільнення від сплати судового збору помилково застосовано пункти 1, 3 частини першої Закону України «Про судовий збір», які у цьому випадку застосуванню не підлягали.

При цьому, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи ОСОБА_1 щодо звільнення від сплати судового збору як члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї, які в свою чергу були підтверджені належними доказами. Жодної оцінки арґументам позивачки про звільнення від сплати судового збору на підставі підпункту «г» пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та поданих доказів на підтвердження вказаної підстави судом апеляційної інстанції не надано.

Щодо покликання суду апеляційної інстанції на те, що позивачка є власником автомобіля Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 та будинку в м. Дніпро, площею 194,8 кв. метрів, вартістю 923 628 грн, що, на думку суду, ставить під сумнів її тяжкий майновий стан, Верховний Суд зазначає, що наявність вказаного майна не є безумовною підставою для не застосування до позивачки положень підпункту «г» пункту 2 частини першої, частини другої статі 8 Закону України «Про судовий збір» при наявності доказів того, що вона є членом багатодітної сім`ї .

Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про формальний підхід суду апеляційної інстанції до розгляду заявленого клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору.

Отже, враховуючи матеріальне становище позивачки, підтверджене відповідними доказами та наявність у неї статусу багатодітної матері, члена малозабезпеченої сім`ї з метою забезпечення права доступу до правосуддя, Суд дійшов висновку, що в розглядуваному випадку наявні підстави, визначені статтею 8 Закону України «Про судовий збір» для звільнення позивачки від сплати судового збору.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 17.03.2021 у справі № 199/3323/19, від 10.06.2021 у справі № 199/3772/20(2-а/199/97/20) за майже ідентичних фактичних обставин справи і підстав вважати інакше немає. Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на апеляційне оскарження судового рішення, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вона підлягає скасуванню.

За таких підстав, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд