ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 1.380.2019.002106

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-Тепловодосервіс» (далі - ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2019 року № 0001221413 та № 0001231413.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій обмежилися виключно викладенням хронології подій, що передували перевірці, та констатацією незаконності наказу про проведення перевірки ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс», без дослідження обставин справи у їх сукупності та аналізу доводів податкового органу. Вважає, що в межах розгляду цієї справи суди повинні були досліджувати всі обставини справи, в тому числі й ті, що встановлені в процесі проведення перевірки, оскільки позивачем заявлено вимогу саме про скасування податкових повідомлень-рішень. Крім того вважає, що судами необґрунтовано були відхилені надані контролюючим органом беззаперечні докази фіктивності контрагентів позивача, які підтверджують висновки перевірки щодо безтоварності спірних господарських операцій.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи.

За приписами пункту 2 частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, неявку учасників справи у судове засідання, а також те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду справи по суті й ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 27 по 28 грудня 2018 року посадові особи ГУ ДФС у Львівській області на підставі наказу від 21.12.2018 № 7482 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс» провели документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс» з питань формування даних податкового зобов`язання та даних податкового кредиту за взаємовідносинами із ТОВ «Корпорація КРТ» за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за результатами якої складено Акт від 04 січня 2019 року № 6/13-01-14-13/35413749 (далі - акт перевірки).

У ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем: пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого завищено податковий кредит у період, що перевірявся, на загальну суму 6603 969,04 грн.

30 січня 2019 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0001221413, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем ПДВ в сумі 4 407 438,00 грн (в т.ч. податкові зобов`язання - 3525 951,00 грн, штрафні санкції -881 488,00 грн);

- № 0001231413, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 2443 973,00 грн.

Вважаючи такі рішення податкового органу протиправними позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наказ відповідача № 7482 від 21.12.2018 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Енергія-Тепловодосервіс» скасовано в судовому порядку, - податкові повідомлення-рішення від 30.01.2019 №№ 0001221413 та 0001231413, прийняті на підставі незаконної перевірки, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За змістом пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Аналізуючи зміст наведених норм Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18 окрім наведених вище висновків Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства був наказ ГУ ДФС у Львівській області № 7482 від 21.12.2018.

Поряд із цим, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, у справі № 1.380.2019.000979 за позовом ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс» до ГУ ДФС у Львівській області визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Львівській області від 21.12.2018 № 7482 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Тепловодосервіс».

Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2019 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі № 1.380.2019.000979 (857/6507/19) за адміністративним позовом ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс» до ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином в даному випадку, за наявності остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, обставини щодо дотримання порядку проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Енергія-Тепловодосервіс» та її призначення не підлягають повторному дослідженню у даній справі, а учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді справи № 1.380.2019.000979.

Враховуючи встановлений вище факт безпідставності та незаконності призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, колегія суддів погоджується із висновками судів щодо необхідності визнання протиправним та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Львівській області від 30 січня 2019 року № 0001221413 та № 0001231413 як її прямого наслідку, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати.

При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28 квітня 2020 року (справа № 815/94/16), зазначив, що передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших адміністративних, цивільних чи господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених указаним положенням КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Проте, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції щодо законності проведення перевірки та, як наслідок, правомірності донарахування позивачу грошових зобов`язань та винесення податкових повідомлень-рішень, належних та допустимих доказів не надано.

Таким чином, переглянувши судові рішення в межах вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги ГУ ДПС у Львівській області слід відмовити.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд