ПОСТАНОВА
при секретарі ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 , розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12018260020001382, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Горлівка Донецької області, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 січня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України на 3 роки обмеження волі.
На підставі статті 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання, якщо він протягом 1 року 6 місяців випробувального строку не вчинить нового злочину і відповідно до статті 76 КК України виконає покладені на нього судом обов`язки.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.
Згідно з вироком суду, 24 жовтня 2018 року ОСОБА_6 , побачивши в інтернет-порталі «ОLХ» оголошення про продаж автомобіля «Mercedes-S», д.н.з. НОМЕР_1 , за телефоном, указаним в ньому, зв`язався з володільцем транспортного засобу громадянином Йорданії ОСОБА_7 та домовився про зустріч для огляду.
26 жовтня 2018 року, під час другої зустрічі з потерпілим, ОСОБА_6 висловив прохання одноособово проїхати за кермом автомобіля для тестування. Однак в одноособовому керуванні ОСОБА_6 було відмовлено. Тому він, усвідомлюючи, що вільно заволодіти транспортним засобом не є можливим, від тестування автомобіля шляхом керування відмовився.
01 листопада 2018 року приблизно о 18:00 ОСОБА_6 , переслідуючи злочинний умисел, спрямований на незаконне, протиправне, відкрите заволодіння автотранспортним засобом, під приводом повторного огляду автомобіля, знову зустрівся з ОСОБА_7 біля парку культури і відпочинку ім. Т. Шевченка і попросив протестувати автомобіль, на що продавець погодився за умови, що сам сяде поруч. ОСОБА_6 сів за кермо, а потерпілий, у свою чергу, сів на переднє пасажирське сидіння. Далі ОСОБА_6 з дозволу потерпілого завів автомобіль та почав рух по вул. Головній в сторону пл. Соборної.
На перших метрах руху ОСОБА_7 почув стук у задньому правому колесі автомобіля і задля огляду колісної бази попросив ОСОБА_6 зупинити автомобіль. Коли потерпілий вийшов з машини, ОСОБА_6 , який перебував за кермом автомобіля, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи, що потерпілий вже не створить йому будь-яких перешкод у заволодінні транспортним засобом, без дозволу останнього раптово натиснув на педаль акселератора та поїхав вперед по вул. Головній в напрямку пл. Соборної, залишивши потерпілого на місці зупинки, заволодівши таким чином автомобілем потерпілого.
Далі ОСОБА_6 припаркував автомобіль, яким він заволодів, біля будинку АДРЕСА_1 неподалік від місця свого фактичного проживання та, з метою унеможливлення встановлення й ідентифікації транспортного засобу, зняв з нього номерні знаки та клеми з акумуляторної батареї.
Вироком Чернівецького апеляційного від 13 квітня 2021 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 січня 2021 року стосовно ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 289 КК України, і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Постановою Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 жовтня 2021 року вирок Чернівецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 січня 2021 року щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст.289 КК України скасовано і кримінальне провадження закрито, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду, якою закрито кримінальне провадження, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що докази, отримані в ході досудового розслідування після 28.02.2019 є недопустимими, оскільки зібрані неуповноваженими особами (органом), з порушенням установленого законом порядку, а інші докази, зібрані до вказаної дати, як окремо так і в своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України. Зазначає про те, що обласною прокуратурою в порядку нагляду було встановлено, що органом досудового розслідування не повно та неефективно проводилось розслідування вказаного провадження, у зв’язку з чим 21.02.2019 року заступником прокурора області проведення досудового розслідування в порядку ч. 5 ст. 36 КПК України доручено СУ ГУНП в Чернівецькій області. Окрім того, основні докази вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення органом досудового розслідування здобуті саме до 28.02.2019.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати ухвалу апеляційного суду від 07 грудня 2021 року як необґрунтовану і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому вправі вийти за межі касаційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 439 КПК України закріплено особливості нового розгляду справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції.
Зокрема, ч. 2 ст. 439 КПК України передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, скасовуючивирок Чернівецького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року щодо ОСОБА_6 , Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року вказав про те, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам частини 2 статті 419 КПК України, належним чином не перевіривши доводів апеляційної скарги сторони захисту, не навівши достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, дійшов передчасного висновку про законність рішення суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення і відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при здійсненні досудового розслідування. Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції слід надати відповідь на доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо правомірності здійснення досудового розслідування органами Національної поліції після 28 лютого 2019 року та його закінчення шляхом складання обвинувального акта.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення щодо ОСОБА_6 дотримано вимог кримінального процесуального закону.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину, останній був працівником правоохоронного органу.
Згідно зі ч. 1 ст. 216 КПК України, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
Зі змісту частин 4 ст. 216 КПК України вбачається, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу.
Абзацом 2 пункту 1 Розділу X «Прикінцеві положення» КПК України визначено, що положення частини четвертої статті 216 цього Кодексу вводяться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до офіційного оголошення, розміщеного в газеті «Урядовий кур`єр» № НОМЕР_2 (6337) від 23 листопада 2018 року, Державне бюро розслідування почало здійснювати свою правоохоронну діяльність 27.11.2018 року.
02.11.2018 року до ЄРДР були внесені відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, та здійснення досудового розслідування, відповідно до постанови заступника прокурора Чернівецької області від 12.11.2018 р., було доручено СУ ГУНП в Чернівецькій області.
29 грудня 2018 року ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України.
Згідно з імперативними вимогами розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до яких матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні ДБР, у тримісячний строк після початку здійснення ДБР функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) ДБР для продовження провадження.
При новому апеляційному розгляді апеляційний суд зазначив про те, що на момент вручення ОСОБА_6 підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, стороні обвинувачення було відомо, що ОСОБА_6 являється працівником правоохоронного органу, а тому досудове розслідування після 27.11.2018 року (тобто після початку здійснення Державним бюро розслідування правоохоронної діяльності) повинно було здійснюватись слідчими ДБР.
Однак, після закінчення граничного тримісячного строку, визначеного розділом VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань», підслідність у даному кримінальному провадженні змінювалась декілька разів, проте таке кримінальне провадження не було передано до відповідного підрозділу (органу) ДБР для продовження провадження.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Проведення досудового розслідування кримінального провадження органом, до компетенції якого згідно із процесуальним законодавством не віднесено його здійснення, порушує загальні засади законного здійснення кримінального провадження, закріплені у ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, та унеможливлює виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України.
Стаття 216 КПК України визначає підслідність органів досудового розслідування. Таким чином, законодавче розмежування підслідності між різними органами досудового розслідування визначає розподіл наданих кримінальним процесуальним законом повноважень таким органам.
Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19, провадження № 51-2917 кмо 20), постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яка здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.
У разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та порушення вимог статей 214, 216 КПК.
Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.
Як встановив суд апеляційної інстанції при новому розгляді, 11.02.2019 року першим заступником прокурора Чернівецької області було винесено постанову про зміну підслідності та проведення досудового розслідування доручено СВ Чернівецького ВП ГУП в Чернівецькій області.
У подальшому, 21.02.2019 року заступник прокурора Чернівецької області своєю постановою змінив підслідність та доручив проведення досудового розслідування – СУ ГУНП в Чернівецькій області у зв`язку з тим, що по даному кримінальному провадженню досудове розслідування проводиться неповно та не ефективно.
Разом з тим, аналізуючи вказане рішення заступника прокурора області, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що воно не відповідає ст. 110 КПК України, зокрема, у ньому не зазначено обґрунтоване та вмотивоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення.
З матеріалів провадження вбачається, що на підставі вказаної вище постанови від 21.02.2019 року, слідчими Національної поліції було проведено низку процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових), та закінчено досудове розслідування шляхом складання обвинувального акта.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ст. 86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно приписів ст. 87 КПКУкраїни недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
На думку колегії суддів касаційного суду, зважаючи на встановлені обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що докази, отримані в ході досудового розслідування після 28 лютого 2019 року, є недопустимими на підставі ст.86, п.2 ч.3 ст.87 КПК України, оскільки зібрані не уповноваженими особами (органом), з порушення установленого законом порядку, а інші докази, зібрані до вказаної дати, як окремо так і в своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України. Таким чином матеріали справи не містять достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Таким чином, апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтею 284 КПК України, скасував обвинувальний вирок і закрив кримінальне провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.284 цього Кодексу.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Враховуючи наведене, зазначене судове рішення слід залишити без зміни, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд