ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 336/3088/20

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 14 серпня 2014 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу, за яким ОСОБА_1 розмістила на депозитному рахунку грошові кошти на визначений договором строк за умови нарахування та сплати процентів.

У передбачений договором строк банк грошовий вклад їй не повернув.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 квітня

2018 року у справі № 336/7573/17 задоволено її позов до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу за договором банківського вкладу від 14 серпня 2014 року № SAMDNWFD0070223661900 на загальну суму 152 555,97 грн.

Станом на дату подання позову у цій справі рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 квітня 2018 року банком не виконано.

На думку позивача, банк повинен сплатити їй три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України, а також пеню у розмірі трьох відсотків від суми утримуваних коштів на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з моменту спливу семиденного строку від дня пред`явлення АТ КБ «ПриватБанк» вимоги про повернення вкладу

(28 листопада 2020 року) до дати подання позову у цій справі.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь інфляційні втрати у розмірі 25395,66 грн, три відсотки річних у розмірі 11 286,66 грн та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 635 188,57 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21 грудня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1 671 871,33 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 10 510,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення з 28 листопада 2017 року (дата спливу семиденного строку від дня отримання вимоги про повернення вкладу) до 09 червня 2020 року (день звернення з позовом), а також трьох процентів річних від простроченої суми, підлягають задоволенню. Перевіряючи правильність наданого представником позивача розрахунку, суд першої інстанції погодився із сумою нарахованих трьох відсотків річних, що становить 11 286,10 грн. Щодо розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то її розмір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 25 395,66 грн

(148 518,49 грн (сума боргу за договором) * 1,171 (індекс інфляції з грудня

2017 року по квітень 2020 року) - 148 518,49 грн). Правильність вказаних розрахунків позивача не оспорювалась відповідачем.

Щодо стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені суд першої інстанції виходив з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення. Позивачем здійснено розрахунок пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення за період з 28 листопада 2017 року до 09 червня 2020 року, її розмір становить 1 635 188,57 грн. Відповідачем правильність розрахунку позивача не оспорювалась.

Відповідач не навів будь-яких обставин. які б мали істотне значення та слугували б передумовою для зменшення розміру неустойки відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21 грудня

2020 року змінено, зменшено розмір коштів, який підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 з 1 671 871,33 грн до 185 200,25 грн.

У іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від

21 грудня 2020 року залишено без змін.

Стосовно розміру інфляційних витрат та трьох відсотків річних, стягнутих судом першої інстанції відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції погодився з їх розміром та періодом нарахування.

Суд апеляційної інстанції вважав, що висновок суду першої інстанції про стягнення пені у розмірі 1 635 18857 грн, який більше ніж у 10 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, не відповідає завданню цивільного судочинства, у зв`язку з чим зменшив її розмір відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України до розміру заборгованості за депозитом у сумі 148 518,49 грн.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга, з урахування її уточнення, мотивована тим, що:

суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обставини укладення договору банківського вкладу встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 квітня 2018 року. Проте договір банківського вкладу в частині його умов під час судового розгляду справи не досліджувався;

суди не визначили розмір зобов`язання банку за договором банківського вкладу та безпідставно здійснювали нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені не від суми зобов`язання, передбаченої договором банківського вкладу, а від суми, визначеної судовим рішенням. Згідно з договором банківського вкладу розмір вкладу становив 100 000,00 грн, тому розмір інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені має визначатись саме з розміру основного зобов`язання, передбаченого договором;

згідно з розрахунком, який відповідає засадам розумності, добросовісності, справедливості та узгоджується із практикою Верховного Суду, пеня, на переконання банку, повинна становити 270,00 грн;

норми законодавства визначають неустойку як засіб забезпечення виконання зобов'язань та як міру майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а суд, з метою усунення явної її неспіврозмірності понесеним особою збиткам, має право на пом'якшення такої міри відповідальності та на зменшення розміру неустойки. Зменшуючи розмір пені відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України до розміру заборгованості, встановленої судовим рішенням щодо стягнення заборгованості за депозитом, апеляційний суд вважав такий розмір співрозмірним для відновлення порушеного права позивача. Проте визначений судом апеляційної інстанції розмір пені є явно завищеним та порушує розумний баланс інтересів позивача та відповідача;

для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України у частині стягнення трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, необхідно довести усі складові цивільно-правової відповідальності боржника. При цьому обов`язок доказування покладається виключно на кредитора. Виконавчий лист за судовим рішенням про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу отримано стягувачем лише 27 травня 2020 року, після чого його виконано у липні 2020 року. Таким чином, тривале невиконання судового рішення відбулось саме з вини позивача, яка свідомо не вчиняла дій щодо звернення рішення суду до виконання.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржується в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних у розмірі 11 286,10 грн, інфляційних втрат у розмірі 25 395,66 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пені у розмірі 148 518,49 грн відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У червні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України, а також пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з моменту спливу семиденного строку від дня пред`явлення АТ КБ «ПриватБанк» вимоги про повернення вкладу до дати подання позову у цій справі.

У січні 2022 року від АТ КБ «Приватбанк» надійшли письмові пояснення до касаційної скарги. У письмових поясненнях банк просить врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі

№ 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), від 01 грудня 2021 року у справі

№ 321/404/19 (провадження № 61-19237св20), від 08 грудня 2021 року у справі

№ 757/26746/17-ц (провадження № 61-2733св20), від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20 (провадження № 61-17395св21).

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

№ 759/13827/15, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 20 грудня 2019 року у справі

№ 757/18977/18-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, від 04 листопада 2015 року у справі

№ 6-1120цс15.

Фактичні обставини справи

14 серпня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу «Депозит плюс»

№ SAMDNWFD0070223661900 строком на 3 місяці. На підставі договору банківського вкладу відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 , на який позивач внесла грошові кошти. Станом на 11 квітня 2018 року на вказаному рахунку знаходилось 152 555,97 грн.

10 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 направив на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення банківського вкладу. Відправка вказаного листа підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком від 10 листопада 2017 року № 0469. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Укрпошти, поштове відправлення № 6910501078814 було вручено відповідачу 20 листопада 2017 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 квітня

2018 року у справі № 336/7573/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 152 555,97 грн згідно з договором банківського вкладу від 14 серпня 2014 року

№ SAMDNWFD0070223661900.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С. В. від 16 липня 2020 року закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 336/7573/17, виданого 27 травня 2020 року, у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).

Відповідно до частин першої - другої статті 1060 ЦК України (у редакції станом на 2014 рік, коли укладався договір банківського вкладу) договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті

10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі

67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

Позивач просила стягнути пеню у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 28 листопада 2017 року до 09 червня 2020 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 1 635 188,57 грн.

Направивши 10 листопада 2017 року на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення банківського вкладу, яка була вручена відповідачу 20 листопада

2017 року, позивач фактично відмовилась від договору банківського вкладу, реалізувавши визначене частиною другою статті 1060 ЦК України право вкладника на видачу вкладу на його першу вимогу, що за своєю суттю є односторонньою відмовою від договору.

За таких обставин депозитний договір вважається розірваним, а споживчі правовідносини - припиненими. З цього часу пеня, яка визначена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не нараховується.

Отже, підстав стягнення пені у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 28 листопада 2017 року до 09 червня 2020 року у розмірі 1 635 188,57 грн немає.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 28 листопада 2017 року до 09 червня

2020 року.Тому рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в цій частині позову необхідно скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України

У контексті статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що: «після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року

(з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році)».

Встановивши, що відповідно частини другої статті 625 ЦК України розмір трьох відсотків річних становить 11 286,10 грн, а інфляційних втрат - 25 395,66 грн, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про необхідність стягнення вказаних сум з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження

№ 61-7157св20), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу

АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково; судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 11 286,10 грнта інфляційних втрат у розмірі 25 395,66 грн залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, а у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказано, що «при зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору».

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення позивача із позовом) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановлено обмеження - 10 510,00грн).

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 2 102,00 грн.

Ціна позову становила 1 671 871,33 грн.

За результатами касаційного перегляду рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено в силі лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 11 286,10 грн та інфляційних втрат у розмірі 25 395,66 грн, тобто позов задоволено на 2,19 % (36 681,76 грн * 100 % : 1 671 871,33 грн).

Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 230,17 грн судового збору за подання позовної заяви, враховуючи обмеження по сплаті судового збору на час подачі позову, а саме не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (10 510,00 грн), та відсоток задоволених вимог - 2,19 % (10 510,00грн * 2,19 % : 100 %). Інша частина судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 279,83 грн підлягає стягненню з позивача у дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог.

АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції сплатило 15 765,00 грн, оскаржуючи суму, стягнену за рішенням суду першої інстанції у розмірі 1 671 871,33 грн. Після касаційного перегляду справи позовні вимоги задоволено на 2,19 %, тому на користь банку з позивача необхідно стягнути 15 419,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду на суму стягнення у розмірі 185 200,25 грн, АТ КБ «ПриватБанк» сплатило

3 704,00 грн судового збору. Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені (148 518,49 грн) скасовано, а рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних у сумі 11 286,10 грн та інфляційних втрат у сумі 25 395,66 грн залишено без змін, тобто скаргу задоволено на 80,2 % від розміру задоволених позовних вимог (36 681,76 грн : 185 200,25 грн * 100%). Тому понесені відповідачем судові витрати під час розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають стягненню з позивача в сумі 2 970,61 грн (3 704,00 * 80,2 %).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,