ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/744/17

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості та збитків за кредитним договором.

Позовну заяву мотивувало тим, що на 10 грудня 2013 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50011394, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 203 503, 32 грн, що еквівалентно на дату укладання договору 24 712 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, цільове призначенням - для придбання автомобіля марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, рік випуску 2013, а відповідач зобов`язалася прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредитом та інші платежі, відповідно до умов договору.

За умовами кредитного договору відповідачу надано додатковий кредит у розмірі 12 591, 75 грн, що є еквівалентом 1 529,05 доларів США на дату укладання договору, цільове призначення - сплата страхових платежів відповідно до договору страхування фінансових ризиків при викраденні або знищенні транспортного засобу, а відповідач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання додаткового кредиту та інші платежі відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 1.6. Умов кредитування, виконання зобов`язання відповідача за цим договором забезпечується заставою майна договором застави транспортного засобу № 50011394, укладеного між сторонами 12 грудня 2013 року, за яким, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідач передала у заставу автомобіль марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, рік випуску 2013, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заставною вартістю 254 379,15 грн.

Позивач вказував, що з березня 2015 року відповідач припинила виконувати свої зобов`язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість на загальну суму 47 770,17 грн, що підтверджується зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта - ОСОБА_1 станом на 19 травня 2015 року.

У зв`язку з невиконанням умов договору, 19 травня 2015 року позивач направив позичальнику вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором з вимогою повернути суму кредиту. Відповідач цю вимогу отримала 18 червня 2015 року. Отже, у відповідності до вимог пункту 3.3. кредитного договору останнім днем повернення кредиту та заборгованості було 19 липня 2015 року.

Однак, у встановлені строки відповідач не повернула кредит та не сплатила заборгованість. Тому, позивач звернув стягнення на предмет застави у позасудовий спосіб і 03 вересня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив виконавчий напис № 1267 щодо звернення стягнення на предмет застави з метою задоволення вимог позивача за кредитним договором від 10 грудня 2013 року № 50011394.

ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості у розмірі 355 146,40 грн, з яких: основна сума заборгованості за кредитним договором - 341 623, 45 грн, 3 % річних -13 522, 95 грн.

11 квітня 2019 року ТОВ «Порше Мобіліті» збільшило позовні вимоги, мотивуючи це тим, що станом на 19 травня 2015 року заборгованість відповідача за кредитним поговором становила несплачені прострочені щомісячні платежі на повернення кредиту та додаткового кредиту, а також сплата процентів за їх користування, за березень (частково) - травень 2015 року у розмірі 28 929, 04 грн; штрафні санкції відповідно до пункту 8.3 договору - 3 406, 84 грн; компенсація страхових платежів відповідно до пункту 5.6 договору - 11 596, 36 грн; інші витрати, понесені позивачем через невиконання умов договору - 3 837, 93 грн; залишок неповернутої суми кредиту - еквівалент 18 898,33 доларів США, що відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями, станом на робочий день, що передував дню складання вимоги (курс ПАТ «Креді Агріколь Банк» - 21,6750 доларів США) - 409 621, 0 грн.

ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь 447 025 грн, з яких: основна сума заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2013 року - 220 444, 25 грн, 3% річних - 24 300, 29 грн, інфляційні втрати - 95 612,44 грн, збитки - 106 668, 02 грн та стягнути судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення основної суми заборгованості за кредитом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що між позивачем та відповідачем існують договірні стосунки. На підтвердження заборгованості відповідача кредитор надав у якості доказу облікові виписки з рахунку клієнта ОСОБА_1 , у яких відображені отримані кошти, які сплачені відповідачем та кошти, які були отримані позивачем від звернення стягнення на предмет застави у розмірі 341 100,00 грн, розподілені відповідно до вимог пункту 1.7 договору, що підтверджено позивачем у заяві про збільшення позовних вимог. При цьому у заяві про збільшення позовних вимог від 02 квітня 2019 року ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути суму неповернутого кредиту у розмірі 220 444, 25 грн. Однак, із сформованої 02 квітня 2019 року зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_1 , суд встановив, що непогашена заборгованість за виставленим рахунками складає іншу суму, а саме 112 860, 02 грн (602 234, 32 грн (нараховано кредитором) - 489 374, 30 грн (сплачено позичальником) = 112 860,02 грн сума заборгованості).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що у зведеній обліковій виписці з рахунку клієнта станом на 02 квітня 2019 року не міститься сума боргу у розмірі 220 444, 25 грн та виписка не відображає цієї суми.

Врахувавши письмові докази, надані позивачем, а саме зведену облікову виписку з рахунку клієнта ОСОБА_1 , висновок судової економічної експертизи, призначеної за клопотанням відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розрахунок вимог позивача, зазначений у Зведеній обліковій виписці з рахунку клієнта, не може підтверджувати існування кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Тому зведену облікову виписку з рахунку клієнта суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не прийняв у якості належного та допустимого доказу у справі та вказав, що за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, (провадження № 61св517св18), від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18).

Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про стягнення з відповідача 3 % річних, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що неможливо перевірити розрахунок залишку боргу з наданих позивачем доказів та встановити, яка заборгованість існувала за тілом кредиту, а яка за процентами.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що платежі за кредитним договором у цій справі самостійно коригувались позивачем під час виставлення рахунків позичальнику згідно з курсом долару США, тому у позивача не виникло втрат.

Крім того, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, а тому відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №227/5793/15-ц.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 106 668, 02 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що за правилами цивільного судочинства витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, відносяться до судових витрат та питання їх відшкодування вирішується судом під час розгляду справи по суті. Тому витрати ТОВ «Порше Мобіліті», пов`язані з укладанням договору доручення, договору про юридично-консультаційні послуги та витрати, пов`язані з відповідальним зберіганням автомобіля, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача коштів у розмірі 106 668, 02 грн.

У березні 2021 року ТОВ «Порше Мобіліті» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

21 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 89, 263-264 та 382 ЦПК України не забезпечили повного і всебічного розгляду справи та не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного її вирішення.

Заявник вказує, що у матеріалах справи містяться письмові докази, а саме: первинні документи, надані позивачем, щодо видачі коштів (а.с. 79, том 3), щодо погашення кредитних коштів (а.с. 34-55 том 2), договори страхування (а.с. 80-91 том 2). Тому зазначає про поверхневий розгляд справи та спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи щодо надання та погашення кредиту, коштів на сплату страхових платежів.

Не погоджуючись з висновками судів про те, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним та незрозумілим, заявник вказує, що апеляційний суд не врахував обставини справи та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті, а згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 206/2012/17, заявник вказує, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. Вказував, що суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові та нарахуванні 3 % річних.

Не погоджуючись з висновкам судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні інфляційних збитків, заявник вказав, що зі змісту кредитного договору та Загальних умов кредитування вбачається, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалента суми кредиту у доларах США. Тобто внаслідок виставлення рахунку має місце фіксація гривневого еквіваленту зобов`язання і відповідно, надалі, ця визначена сума не змінюється внаслідок зміни обмінного курсу.

Отже, ТОВ «Порше Мобіліті» виконало умови кредитного договору та пред`явило вимогу про дострокове повернення основної суми кредиту в гривневому еквіваленті згідно з курсом за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» станом на день формування вимоги. І відповідно, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому заявник вважає, що нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), та у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 401/9687/12 (провадження № 61-14084св18), від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц(провадження № 61-517св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 206/2012/17 (провадження № 61-10905св19).

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року- без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що позивач не надав детального розрахунку заборгованості суми, яку просить стягнути - 409 621,30 грн. Вважає необґрунтованим розподіл коштів, отриманих від відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50011394, відповідно до якого кредитор (далі - товариство, компанія) зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 203 503, 32 грн, що на дату укладання кредитного договору еквівалентно 24 712,00 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, цільове призначення - для придбання автомобіля марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, рік випуску 2013, а відповідач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та інші платежі відповідно до умов договору.

Згідно з умовами кредитного договору кредитор надав позичальнику додатковий кредит, у розмірі 12 591, 75 грн, що є еквівалентом 1 529,05 доларів США на дату укладання договору, цільове призначення - для сплати страхових платежів відповідно до договору страхування фінансових ризиків при викраденні або знищенні транспортного засобу, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання додаткового кредиту та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору процентна ставка становить 9,90%, разова комісія 2,50% від суми кредиту.

До кредитного договору був доданий графік погашення кредиту де зазначено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування, які є невід`ємною частиною кредитного договору.

Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення відповідачем розраховується позивачем і вказується у повідомленні позивача) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу відповідачем (для фізичних осіб) та протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу відповідачем (для фізичних-осіб-підприємців та юридичних осіб). Якщо з буд-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

20 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу № 50011394.

Згідно з пунктом 1.1. договору застави заставодавець, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору, заставляє майно, а саме: автомобіль марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, рік випуску 2013.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору застави у разі невиконання відповідачем зобов`язань за договором, позивач має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у порядку, зазначеному у розділі 5 договору застави, у повному обсязі, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойки, необхідні витрати на отримання предмету застави та його реалізацію.

Відповідно до пункту 5.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису.

ОСОБА_1 , 1983 року народження, у 2014 році змінила прізвище на ОСОБА_1 .

У зв`язку із систематичним невиконанням ОСОБА_1 умов договору, позивач 19 травня 2015 року направив позичальнику вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Цю вимогу відповідач отримала 18 червня 2015 року, тому останнім днем повернення кредиту та заборгованості відповідно є 19 липня 2015 року.

Проте, у встановлені строки відповідач не повернула кредит та не сплатила заборгованість.

03 вересня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив виконавчий напис № 1267 щодо звернення стягнення на предмет застави з метою задоволення вимог позивача за кредитним договором від 10 грудня 2013 року № 50011394.

11 вересня 2015 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження ВП № 48716549 щодо примусового звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса від 03 вересня 2015 року № 1267.

За результатами здійснення виконавчого провадження автомобіль марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, рік випуску 2013, розшукано та вилучено у боржника 01 жовтня 2015 року, що підтверджено актом опису й арешту майна.

У ході здійснення виконавчих дій у ВП № 48716549, за сприяння спеціалізованих організацій, на предмет застави звернуто стягнення та 31 серпня 2016 року на рахунок позивача перераховано 341 100 грн.

Позивач, звертаючись до суду 11 квітня 2019 року із заявою про збільшення позовних вимог, зазначив, що з урахуванням отриманих коштів від звернення стягнення на предмет застави, станом на дату складання заяви, тобто 02 квітня 2019 року, залишок неповернутої суми кредиту становить 220 444, 25 грн, 3% річних - 24 300, 29 грн, інфляційні втрати - 95 612, 44 грн та збитки - 106 668,02 грн, а всього - 447 025,00 грн.

Встановлено, що кошти, які були отримані ТОВ «Порше Мобіліті» від продажу заставного майна у розмірі 341 100,00 грн, розподіленні відповідно до вимог пункту 1.7 кредитного договору, що підтверджено зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 станом на 02 квітня 2019 року.

Зі зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_1 , яка сформована 02 квітня 2019 року та долучена позивачем до заяви про збільшення позовних вимог, встановлено, що ТОВ «Порше Мобіліті» нарахувало заборгованість всього на суму 602 234,32 грн, з яких позичальником сплачено 489 374, 30 грн. Сума непогашеного боргу перед кредитором позичальника ОСОБА_1 становить 112 860, 02 грн.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року задоволено клопотання відповідача та призначено економічну експертизу, виконання якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення експертам були поставлені наступні питання:

«1.Чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок загальної заборгованості відповідача - ОСОБА_1 (за кредитом, процентами, комісіями) умовам кредитного договору від 10 грудня 2013 року № 50011394, укладеному між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1 , та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту ОСОБА_1 »;

«2.Чи відповідають методи нарахування позивачем - ТОВ «Порше Мобіліті» (процентів, комісій та основної заборгованості за кредитом умовам кредитного договору від 10 грудня 2013 року № 50011394, укладеного між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1 вимогам положення про кредитування ТОВ «Порше Мобіліті», умовам договору та чинного законодавства?».

Висновком експерта за результатами проведеної економічної експертизи № 20780/19-72, складеним 27 листопада 2019 року, встановлено, що матеріали справи не містять первинних документів щодо надання та погашення кредиту, коштів на сплату страхових платежів, тому підтвердити, чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок загальної заборгованості відповідача - ОСОБА_1 (за кредитом, за процентами, за комісіями) умовам кредитного договору від 10 грудня 2013 року № 50011394, укладеним між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1 , та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту ОСОБА_1 , не видається за можливе.

Згідно з наданих на дослідження документів, визначити, чи відповідають методи нарахування ТОВ «Порше Мобіліті» процентів, комісій та основної заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2013 року № 50011394, укладеним між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1 , вимогам положення про кредитування ТОВ «Порше Мобіліті», не видається за можливе.

Крім того, експерт звернув увагу на те, що у зазначених Зведених облікових виписках з рахунку клієнта враховані суми «інші витрати відповідно до договору».

У матеріалах справи містяться рахунки-фактури за призначенням: «інші витрати (послуги) згідно пункту 8.5. кредитного договору». При цьому у кредитному договорі такий пункт відсутній.

У пункті 8.5. Загальних умов кредитування зазначено: збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені санкції. Проте розрахунку таких «збитків (інших витрат (послуг)» матеріали справи не містять.

У вище вказаних Зведених облікових виписках з рахунку клієнта враховано суми відшкодування страхових платежів. Проте, як зазначалося, договір страхування позивачем не надано, а тому неможливо встановити вірність розрахунку позивача.

З урахуванням викладеного та того, що в матеріалах справи відсутні первинні документи щодо надання та погашення кредиту, коштів на сплату страхових платежів, підтвердити, чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок загальної заборгованості відповідача умовам кредитного договору від 10 грудня 2013 року № 50011394, укладеному між ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_1 , та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту ОСОБА_1 , не є можливим.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2018 року задоволено клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання йому додаткових матеріалів і зразків та витребувано, серед іншого, виписки за всіма балансовими аналітичними рахунками з обліку заборгованості, первинні бухгалтерські документи або їх копії, що підтверджують надання та погашення кредиту, сплату позичальником процентів, в тому числі прострочених та пені у розрізі кожного місяця, розгорнуті розрахунки процентів, а також інших платежів (комісія, пеня тощо).

Витребувані судом документи позивач не надав і вимоги ухвали суду від 17 жовтня 2018 року не виконав.

Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення основної заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та 3% річних, суди попередніх інстанцій надали оцінку зібраним доказам та дійшли висновку про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» всупереч вимогам статей 76-77 ЦПК України не надало належних доказів існування заборгованості у позичальника, визначеної кредитором станом на 04 квітня 2019 року у розмірі 220 444,25 грн, що є його процесуальним обов`язком у розумінні статей 12, 81 ЦПК України.

Щодо стягнення заборгованості за кредитом

Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Уточнивши позовні вимоги, ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути із ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 447 025,00 грн, з яких: заборгованість зі сплати кредиту - 220 444,25 грн; 3 % річних -24 300,29 грн, інфляційні втрати - 95 612,44 грн, збитки - 106 668,02 грн; .

Суди встановили, що ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) від 19 травня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором за № 50011394, якою ТОВ «Порше Мобіліті» вимагало від неї дострокового повернення суми кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка станом на поточну дату складала 537 736,36 грн, та складалась з наступних сум:

- дострокового повернення невиплаченої суми кредиту, що станом на поточну дату становить еквівалент 18 898,33 доларів США і відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» - 409 621,30 грн;

- несплачених чергових платежів (прострочених відсотків та простроченої суми основного боргу) - 28 929,04 грн;

- штрафних санкцій відповідно до статті 8.3 договору - 3 406,84 грн;

- витрат, понесених компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника у відповідності до договору - 3 837,93 грн;

- штрафу за порушення вимог страхування майна у розмірі 15 % від суми кредиту - 80 344,89 грн;

- компенсації страхових платежів відповідно до статті 5.6 договору - 11 596,36 грн.

Таку вимогу ТОВ «Порше Мобіліті» направило 19 травня 2015 року, а позичальник отримала цю вимогу 18 червня 2015 року.

Отже, з урахуванням зміни строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, позивач втратив право на нарахування процентів та штрафних санкцій з 20 травня 2015 року.

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з розрахунком кредитора у вимозі (а. с. 28 том 1), борг ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» станом на 19 травня 2015 року становив 537 736,36 грн та складався з наступних сум:

- невиплачена сума кредиту - 409 621,30 грн (18898,33 доларів США),

- несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу)- 28 929,04 грн,

- штрафні санкції за статтею 8.3 кредитного договору - 3 406,84 грн,

- витрати, понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості - 3 837, 93 грн,

- штраф за порушення вимог щодо страхування майна у розмірі 15 % від суми кредиту(п. 8.4 кредитного договору) - 80 344,89 грн.

- компенсація страхових платежів відповідно до п. 5.6 Договору - 11596,36 грн.

Згідно з розрахунком кредитора, зробленим ним у збільшених позовних вимогах (а. с.144-154 том 2), борг ОСОБА_1 станом на 11 квітня 2019 року (день подання збільшених позовних вимог) становив 220 444, 25 грн (з урахуванням сплаченої суми за продаж заставленого автомобіля 341100,00 грн і добровільно сплаченої відповідачем суми 23042,69 грн) та складався з наступних сум:

- залишок неповернутої суми кредиту - 409 621,30 грн (18898,33 доларів США),

- заборгованість за простроченими щомісячними платежами в повернення кредиту, а також сплати відсотків за їх користування за квітень-травень 2015 року- 20889,55 грн,

- штраф за порушення умов договору п. 8.2 договору - 40700,66 грн,

- інші витрати за договором відповідно до п. 8.5 договору - 63572,25 грн,

- штраф за порушення умов договору п. 8.4 договору - 30525,50 грн.

- заборгованість за некомпенсованими страховими платежами відповідно до п. 5.6 Договору за період з червня 2015 року по серпень 2016 року - 59807,24 грн.

При цьому колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що у вимозі та у збільшених позовних вимогах ТОВ «Порше Мобіліті» зазначає різні суми нарахувань по одним і тим же пунктам договору, однак при цьому не вказує, яким чином та в якому порядку відбулось нарахування, і чому за основу взяті різні розрахункові величини, а також не вказує, в яких конкретних сумах та в якій черговості відбулось часткове погашення заборгованості після надходження коштів за продаж автомобіля та коштів, які добровільно сплатила позичальник.

Зокрема, є різними нарахування за пунктом 8.4 кредитного договору (штраф 15% від суми кредиту у випадку несплати сум страхових платежів на користь страхової компанії), а саме: 80 344,89 грн. у вимозі та 30 525,50 грн у збільшених позовних вимогах, без обґрунтовування такої різниці у сумах.

Крім того, у збільшених позовних вимогах відсутні вимоги щодо штрафу за пунктом 8.3 договору.

Також є необґрунтованою зазначена в збільшених позовних вимогах сума 63 572,25 грн як інші витрати за договором відповідно до пункту 8.5 договору, оскільки в пункті 8.5 договору йде мова про збитки.

Так само необґрунтованою є сума у розмірі 3 837, 93 грн, зазначена у вимозі як витрати, понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості, без посилання на будь-який пункт договору.

Нарахування за договором, які були обраховані після 20 травня 2015 року (тобто після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту), зокрема і компенсацію страхових платежів відповідно до п. 5.6 Договору, колегія суддів не бере до уваги, оскільки після пред`явлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, тому товариство втратило право нараховувати інші платежі за договором (крім 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України).

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що у зведеній обліковій виписці з рахунку клієнта ОСОБА_1 станом на 19 травня 2015 року визначена заборгованість за сумою кредиту 18898,33 доларів США та непогашена сума заборгованості по виставленим рахункам 47 770,17 грн (а.с. 157-158 том 2).

Водночас, у зведеній обліковій виписці з рахунку клієнта ОСОБА_1 станом на 02 квітня 2019 року визначена заборгованість по сумі кредиту 10 170,44 доларів США та непогашена сума заборгованості по виставленим рахункам 112 860,02 грн. (а.с. 160-162 том 2).

ТОВ «Порше Мобіліті» не надало пояснень з приводу різниці у зазначених сумах непогашеної заборгованості по виставленим рахункам.

Таким чином, з матеріалів справи встановлені такі доведені суми заборгованості - це неповернута суми кредиту 409 621,30 грн, яка є незмінною як у вимозі, так і у збільшених позовних вимогах, так і у зведеній обліковій виписці з рахунку клієнта (а. с. 28 том 1, а. с. 148 том 2, а. с.158 том 2), та заборгованість за щомісячними платежами у сумі 28 929,04 грн (як визначив цю суму кредитор у вимозі, а. с. 148 том 2), а всього: 438 544, 34 грн (409 621,30 грн + 28 929,04 грн).

Оскільки 31 серпня 2016 року Бучанський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Порше Мобіліті» 341 100 грн боргу від реалізації транспортного засобу боржника ОСОБА_1 (а.с. 159 том 2), та після отримання вимоги ОСОБА_1 самостійно внесла на рахунки позивача 23 042,69 грн (а.с.148 том 2), що не заперечує позивач, то заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» має бути визначена з урахуванням цих сум.

Отже, кошти від реалізації автомобіля та кошти, які відповідач внесла самостійно, у загальному розмірі 364 142,69 грн, слід зарахувати у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума, що складається з суми неповернутого кредиту та заборгованості за щомісячними платежами, за відрахуванням з цієї суми коштів від реалізації автомобіля та коштів, внесених позичальником добровільно після пред`явлення до неї вимоги про дострокове повернення кредиту, а саме: 74 401,65 грн. (438 544, 34 грн. - 364 142,69 грн).

Щодо стягнення 3 % річних

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів не погоджується із розрахунком позивача щодо розміру 3 % річних, оскільки у розрахунку не враховано, що період нарахування розпочинається з 20 травня 2015 року, бо вимогу позичальнику пред`явлено 19 травня 2015 року, а нарахування слід проводити на суми чергових платежів, які складаються із прострочених відсотків та простроченої суми основного боргу) у розмірі 28 929,04 грн, із яких: 4 427,69 грн - за березень 2015 року, 12 913,96 грн - за квітень 2015 року, 11 587,39 грн - за травень 2015 року (а.с. 28 том 1, а.с. 146 том 2).

Розмір 3 % річних від простроченої заборгованості за основним кредитом і процентами обраховується за формулою: сума заборгованості помножено на 3% річних розділити на 365 днів (у році) помножити на кількість днів прострочення. Тобто:

- з 20 травня 2015 року (з моменту пред`явлення вимоги) по 31 серпня 2016 року (зарахування сум від продажу заставного майна) прострочення становить 470 днів, вираховуємо 3% річних з суми 4 427,69 грн (несплата (частково) щомісячного платежу за березень 2015 року), що становить: 4427,69 грн х 3% : 365 днів х 470 днів прострочки = 171,04 грн,

- з 20 травня 2015 року (з моменту пред`явлення вимоги) по 31 серпня 2016 року (зарахування сум від продажу заставного майна) прострочення становить 470 днів, вираховуємо 3% річних з суми з суми 12 913,96грн (несплата щомісячного платежу за квітень 2015 року), що становить: 12913,96 грн х 3% : 365 днів х 470 днів прострочки = 498,87 грн,

- з 20 липня 2015 року (як вказано в уточнених позовних вимогах) по 31 серпня 2016 року (зарахування сум від продажу заставного майна) прострочення становить 409 днів, вираховуємо 3% річних з суми 11 587,39 грн (несплата щомісячного платежу за травень 2015 року), що становить: 11 587,39 грн х 3% : 365 днів х 409 днів прострочки = 389,53 грн,

- з 01 вересня 2016 року (зарахування сум від продажу заставного майна) по 02 квітня 2019 року (дата уточнення позовних вимог) прострочення становить 944 дні, вираховуємо 3% річних з суми 74 401,65 грн (несплачений залишок заборгованості за кредитом), що становить: 74401,65 грн х 3% : 365 днів х 944 днів прострочки = 5772,75 грн.

Таким чином, розмір 3 % річних від простроченої заборгованості за основним кредитом і процентами становить:

171,04 грн + 498,87 грн + 389,53 грн + 5772,75 грн = 6832,19 грн.

Ураховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення 3 % річних у розмірі 6832,19 грн, виходячи з періоду розрахунку, зазначеного ТОВ «Порше Мобіліті» в уточненій позовній заяві (а саме до 02 квітня 2019 року).

Таким чином, суд касаційної інстанції приймає доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні позову у частині стягнення 3 % річних та вважає за необхідне здійснити перерахунок такого стягнення.

Щодо стягнення інфляційних втрат

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку не застосовується.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Позивачем при зверненні з вимогою про дострокове погашення заборгованості визначено її розмір з урахуванням курсу гривні до долара станом на поточну дату.

З огляду на те, що розмір заборгованості товариство визначило в еквіваленті до іноземної валюти, колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову у частині стягнення інфляційних втрат.

Доводів щодо незгоди із вирішенням позовних вимог у частині стягнення збитків, касаційна скарга не містить.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором та 3 % річних у розмірі 81 233,84 грн (74 401,65 грн + 6 832,19 грн).

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неналежним чином досліджено докази у справі, які впливають на розмір заборгованості відповідача знайшли своє підтвердження. Тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором та 3% річних, з прийняттям постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом «в» частини четвертої статті 416 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати, понесені у суду касаційної інстанції.

ТОВ «Порше Мобіліті», звертаючись до суду першої інстанції, сплатив судовий збір у розмірі 5 327,20 грн, до суду апеляційної інстанції - 10 058,10 грн, до суду касаційної інстанції - 13 410,98 грн, а всього 28 796, 28 грн судового збору.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 5240,90 грн (18,2 % задоволених вимог від суми позовних вимог).

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду