ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/15343/20

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») та просила визнати припиненим договір іпотеки № 030.29-50/258-С, укладений 04 травня 2007 року між нею та АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору.

На обґрунтування вимог зазначала про те, що 04 травня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в межах ліміту заборгованості 35 000 доларів США з кінцевим строком повернення 03 травня 2022 року.

В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між вона уклала з банком договір іпотеки № 030.29-50/258-С, за умовами якого передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

14 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, відповідно до пункту 2 якого сторони домовились, що погашення частини заборгованості за кредитом в сумі 640 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 14 березня 2016 року, а також у пункті 3 погодили порядок погашення заборгованості.

14 березня 2016 року між вона уклала з банком договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 030.29-50/258-С, за умовами якого сторони домовились, що предмет іпотеки за іпотечним договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, комісії, неустойки тощо у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в договорі кредиту, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, які внесені на дату укладання цього договору про внесення змін або будуть внесені у майбутньому.

14 березня 2016 року банк уклав з ОСОБА_2 договір про внесення змін № 2 до договору № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо зміни валюти кредиту та переведення суми кредиту 20 390 доларів США разом з нарахованими процентами в сумі 5 037 доларів США у гривню. Зміна валюти заборгованості за договором кредиту здійснюється шляхом видачі кредиту в сумі 686 544, 93 грн з подальшим обміном у валюту зобов`язання та направленням на погашення наявної на дату укладення цього договору заборгованості за кредитом та нарахованими процентами.

Додаткову угоду до договору іпотеки про внесення змін щодо валюти кредиту сторони не укладали. У зв`язку з видачею нового гривневого кредиту, погашенням валютного кредиту, який був наданий відповідно до умов кредитного договору, основне зобов`язання, яке забезпечувалося іпотекою, фактично припинилося.

Посилаючись на те, що первинне кредитне зобов`язання між сторонами припинено внаслідок новації, додаткова угода щодо внесення змін до договору іпотеки не укладалася, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладаючи договір про внесення змін № 2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, сторони фактично змінили валюту зобов`язання та передбачили порядок здійснення цієї процедури, відтак основне зобов`язання за кредитним договором не припинено, оскільки відбулась лише його зміна, тому відсутні підстави для припинення іпотеки, передбачені Законом України «Про іпотеку».

У грудні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва віл 22 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18 (провадження № 61-43444св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувала, що пунктом 2.3 кредитного договору сторони визначили, що моментом повернення траншу кредиту вважається день його зарахування на позичковий рахунок кредитора. Банк видав новий кредит у гривні, за рахунок якого придбав на міжбанківському валютному ринку долари США та погасив заборгованість за кредитом та процентами. За таких обставин заборгованість за основним зобов'язанням, у забезпечення якого укладений договір іпотеки, погашено, у зв'язку з цим іпотека припинена.

Сторони кредитного договору шляхом підписання договору про внесення змін № 2 узгодили заміну зобов'язання (новацію), однак жодних змін до договору іпотеки щодо нового зобов'язання не внесли.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.

22 лютого 2022 року справа № 754/15343/20 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 травня 2007 року АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 уклали кредитний договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в межах ліміту заборгованості 35 000 доларів США з кінцевим строком повернення 03 травня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором 04 травня 2007 року АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 030.29-50/258-С, відповідно до пункту 1.1. якого позивач передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

14 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, відповідно до пункту 2 якого сторони домовились, що погашення частини заборгованості за кредитом в сумі 640 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 14 березня 2016 року, а також у пункті 3 погодили порядок погашення заборгованості.

14 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 030.29- 50/258- С, відповідно до пункту 1 якого сторони домовились внести наступні зміни до опису вимог (основне зобов`язання), які забезпечуються іпотекою, а саме домовились, що предмет іпотеки за іпотечним договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, комісії, неустойки тощо у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в договорі кредиту, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, які внесені на дату укладання цього договору про внесення змін ( в тому числі згідно з договором про внесення змін № 1 від 14 березня 2016 року до договору кредиту про зміну його умов) або будуть внесені у майбутньому.

Пунктом 3 цього договору сторони погодили, що інші умови іпотечного договору залишаються без змін (але в будь-якому випадку з урахуванням положень пункту 1 цього договору про внесення змін) і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

14 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 якого змінено валюту кредиту та переведено суму кредиту 20 390 доларів США разом з нарахованими процентами в сумі 5 037,59 доларів США в гривню. Зміна валюти заборгованості за договором кредиту здійснюється шляхом видачі кредиту в сумі 686 544, 93 грн, а видача кредиту в гривні - шляхом списання кредитором кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника, відкритого в банку, на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку.

Відповідно до додатку № 1 до цього договору сторони погодили графік погашення заборгованості по травень 2032 року.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначені у статті 17 Закону України «Про іпотеку»: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України), у тому числі виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 6.3. укладеного між сторонами у справі іпотечного договору, цей договір діє до припинення основного зобов`язання.

Зі змісту укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору про внесення змін № 2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року вбачається, що за погодженням сторін було змінено валюту кредиту з долару США на гривню, процентну ставку та кінцевий термін повернення коштів.

Встановивши, що кредитний та іпотечний договори з урахуванням внесених змін до них є чинними та не визнані в установленому законом порядку недійсними, а зобов`язання за кредитним договором № 030.29-50/258-С від 04 травня 2007 року не припинено, оскільки відбулася лише його зміна, заборгованість не погашена, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 609/67/18 (провадження № 61-43444св18), оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду