ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 953/1796/21

Описова частина

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_3 .

Після смерті брата відкрилася спадщина. В спадкову масу, зокрема, входить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Померлий заповіт після себе не залишив.

Позивачка вказує, що є єдиним спадкоємцем за законом після померлого брата.

Також зазначає, що є громадянкою Республіки Азербайджан, де постійно проживає.

Через світову пандемію COVID-19, встановлення на території України та Республіки Азербайджан жорсткого карантину на тривалий строк, закриття авіасполучення, військовий конфлікт у Нагорному Карабасі та введення на території Республіки Азербайджан воєнного стану вона пропустила строк на прийняття спадщини.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просила визначити їй додатковий строк - два місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили для прийняття спадщини за законом після смерті рідного брата - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - один місяць з дня набрання цим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для позивачки на вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Харківська міська рада подала апеляційну скаргу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

У січні 2021 року Харківська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2021 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тимошенко Д. В., посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

24 червня 2022 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 29 квітня 2020 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої увійшла квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2014 року.

Родинні зв`язки між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 підтверджуються свідоцтвом про народження останнього (з перекладом на українську мову) серії НОМЕР_2 від 06 лютого 1969 року та свідоцтвом про народження ОСОБА_1 (з перекладом на українську мову) серії НОМЕР_3 від 07 жовтня 1970 року, з яких вбачається, що спадкодавець був братом позивачки.

ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Азербайджан, що підтверджується паспортом позивача, номер паспорта НОМЕР_4 виданим 26 лютого 2013 року Міністерством внутрішніх справ Республіки Азербайджан, дійсний до 25 лютого 2023 року, та посвідченням особи позивача номер посвідчення НОМЕР_5 , яке дійсне до 18 жовтня 2030 року.

Позивачка постійно проживає в Республіці Азербайджан.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Дослідивши та надавши оцінку всім наявним у справі доказам, встановившинаявність об`єктивних та непереборних перешкод, що істотно утруднювали здійснення передбачених законом дій щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 , а відтак - наявність поважних причин несвоєчасного подання позивачкою заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, сформовані при розгляді справ, фактичні обставини в яких є відмінними від фактичних обставин у справі, що переглядається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливає.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду