ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 14 грудня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень
Зміївський районний суд Харківської області ухвалою від 14 грудня 2020 року звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 309 КК на підставі частини 4 статті 309 цього Кодексу та закрив кримінальне провадження стосовно нього.
Харківський апеляційний суд 21 жовтня 2021 року залишив без змін вищезазначену ухвалу стосовно ОСОБА_6 .
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 14 грудня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Так, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор убачає в тому, що суд першої інстанції не встановив винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого проступку, а апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора в апеляційній скарзі про необхідність її встановлення та відображення в судовому рішенні.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, на думку прокурора, полягає в тому, що на час звернення ОСОБА_6 до лікувального закладу та під час проходження курсу лікування йому не було встановлено діагнозу «наркоманія», а тому цей факт виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримала вимоги касаційної скарги, просила скаргу задовольнити з підстав, зазначених у ній.
ОСОБА_6 було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання він не з`явився. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин його неприбуття до Суду від нього не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з касаційної скарги, прокурор оспорює неправомірне звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, при цьому посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, розглядаючи письмове клопотання ОСОБА_6 про звільнення його від кримінальної відповідальності, належним чином дослідив показання останнього, який пояснив, що вперше спробував наркотичні речовини у 2000 році, з того часу лише періодично вживав наркотики, страждав від алкогольної залежності. В останній рік у нього виникла залежність від наркотичних речовин, усвідомлюючи наслідки цього для себе та родини, добровільно пройшов курс лікування.
Також суд дослідив довідку КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» від 09 листопада 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні медичної установи за напрямком «наркоманія» з 28 жовтня по 09 листопада 2020 року, з діагнозом Б 12.2. Виписаний по закінченні лікування у задовільному стані (а. п. 24).
Згідно з епікрізом КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» від 09 листопада 2020 року ОСОБА_6 звернувся до наркологічного відділення за направленням сімейного лікаря Зміївської ЦРЛ з метою профілактичного лікування. Йому було призначено лікування від наркозалежності, при цьому встановлено діагноз «синдром залежності від канабіноїдів. Активне вживання F 12.24» (а. п. 26).
З таких даних та на підставі показань ОСОБА_6 суд установив, що останній виявив бажання позбутися наркотичної залежності, адже добровільно пройшов курс лікування від наркоманії у спеціалізованому закладі ще на стадії досудового розслідування кримінального провадження.
Зважаючи на ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК.
Предметом розгляду суду апеляційної інстанції також були доводи прокурора, які аналогічні за змістом до його касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_6 діагнозу «наркоманія», а його лікування, на думку прокурора, є лише наміром уникнути кримінальної відповідальності.
Спростовуючи доводи прокурора, апеляційний суд на обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до положень статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною, а особа, хвора на наркоманію - це особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз «наркоманія». Разом з тим у відповідних Стандартах, затверджених МОЗ України, діагноз «наркоманія» не використовується через відсутність такого захворювання у Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10). При цьому згідно із шифром МКХ-10 Клас V Розлади психіки та поведінки (НО - Н9) передбачено «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин», що у свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги прокурора в частині того, що під час постановления оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не з`ясував питання стосовно добровільності проходження обвинуваченим саме лікування від наркотичної залежності.
Крім того, апеляційний суд на свій запит від 25 серпня 2021 року (а. п. 54) отримав відповідь КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» від 08 жовтня 2021 року (а. п. 55) про добровільне звернення ОСОБА_6 та проходження ним курсу лікування у II- му наркологічному відділенні КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» з 28 жовтня по 09 листопада 2020 року з діагнозом «синдром залежності від канабіноїдів. Активне вживання. (К 12.24)». ОСОБА_6 пройшов повний курс лікування та був виписаний по закінченні курсу лікування у задовільному стані.
Ці обставини свідчать, що ОСОБА_6 бажав вилікуватися і зробив для себе відповідні висновки.
При цьому згідно з вимогами частини 2 статті 242 КПК обов`язкове призначення експертизи з метою встановлення, чи дійсно особа потребувала лікування від наркологічної залежності, не передбачено.
Апеляційний суд дійшов висновку, що, установивши підстави для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 309 КК, а саме наявність в останнього захворювання, пов`язаного з наркоманією, а також факту добровільного його звернення з цього приводу до лікувального закладу та проходження курсу лікування, місцевий суд обґрунтовано застосував до обвинуваченого положення частини 4 статті 309 КК.
Отже, колегія суддів погоджується з належно вмотивованими висновками судів про те, що ОСОБА_6 дійсно страждав на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання канабіноїдів і добровільно звернувся до лікувального закладу.
Колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК, яка за своїм характером є заохочувальною нормою.
Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 29 листопада 2021 року, відповідно до якої підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.
Добровільним у контексті частини 4 статті 309 КК слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини,не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію в такої особи може бути встановлено вперше.
Отже, посилання прокурора на відсутність даних про перебування ОСОБА_6 на обліку в нарколога та психіатра не є визначальний у вказаному кримінальному провадженні.
Окрім того, колегія суддів вважає, що за відсутності у Національному класифікаторі хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я НК 025:2019 (на теперішній час діє НК 025:2021) діагнозу «наркоманія» слід виходити з нормативного визначення наркоманії, яке міститься у статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними».
Ця позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Касаційного кримінального суду у справі №671/897/21 (провадження № 51-4787км21) від 22 лютого 2022 року.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого проступку, а апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора з цього приводу, не заслуговують на увагу.
Колегія суддів акцентує, що апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що відповідно до вимог статей 372-374 КПК висновок суду щодо винуватості особи у скоєнні кримінального правопорушення може міститися лише у вироку суду. Крім того, ОСОБА_6 ні під час розгляду судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не заперечував своєї винуватості у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК, та встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи. З чим погоджується колегія суддів.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, перевірив викладені в ній доводи, при цьому належно проаналізував їх та правильно зазначив про відсутність підстав вважати, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, як на те покликається прокурор.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду та які б указували на порушення статті 419 КПК, Судом не встановлено.
Таким чином, судові рішення постановлені з дотриманням положень кримінального процесуального закону, є обґрунтованими та вмотивованими, підстав для скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не вбачає.
З огляду на це касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а ухвали, постановленні в цьому кримінальному провадженні, слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд