ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/12989/19

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.

3. 09.01.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

4. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2020 відкрито касаційне провадження.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в період з 13.10.2015 по 10.12.2015 та з 23.12.2015 по 14.01.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

6. ОСОБА_1 , починаючи з 04.07.2016, встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби. Групу інвалідності встановлено на строк до 01.08.2017, дата чергового переогляду 04.07.2017.

7. У зв`язку із встановленням ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби, йому виплачено одноразову грошову допомогу, у сумі 130500 гривень.

8. 24.07.2017 позивачу проведено повторний огляд МСЕК, за результатами якого встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби починаючи з 24.07.2017 на строк до 01.08.2019. Датою чергового переогляду визначено 24.07.2019.

9. ОСОБА_1 , починаючи з 18.07.2018, встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 01.08.2019 у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

10. У зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги.

11. 07.12.2018 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 07.12.2018 №122, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що згідно з пунктом четвертим статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися не здійснюється. ОСОБА_1 причину інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

12. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

13. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що з 18.07.2018, моменту зміни причини інвалідності на захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, визначеному законодавством.

14. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність прийнятого рішення.

ІV. ОЦІНКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю іншої причини виникнення інвалідності. Однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Тому відсутні правові підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, оскільки між встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби та встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини минуло більше двох років.

16. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами норм матеріального права.

17. Скаржник зазначає, що набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, саме з дати, вказаній у довідці МСЕК при встановленні інвалідності ІІ групи з причиною інвалідності - захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини.

Також посилається на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17 та від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18.

18. 28.01.2020 відповідач подав відзив, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

19. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.

20. Ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.

21. Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.

22. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне:

«Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».

23. Ухвалюючи цю постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).

24. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне:

«Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах».

25. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків:

Встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

26. Суд не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.

27. Застосовуючи ці висновки до обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, так як причину інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

28. Посилання скаржника на необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 відступив від таких.

29. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

30. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

31. Таким чином, юридична позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII має пряму дію у часі і може бути застосована судами тільки з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06.04.2022. Її може бути застосовано до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після цієї дати.

32. Спірні правовідносини виникли та були розв`язані судами до 06.04.2022. Судові рішення набрали законної сили. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, обґрунтовано виходили з презумпції конституційності пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XIІ та діяли з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо його застосування, сформульованих у вищезгаданих постановах. Тобто норм матеріального права не порушили.

33. Оскільки правове регулювання спірних відносин змінилося з 06.04.2022 внаслідок відповідного рішення Конституційного Суду України, позивач має право захистити свої інтереси шляхом повторного звернення до відповідних органів про отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням нового правового регулювання.

34. Водночас, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від попередніх правових висновків, сформованих за попереднього правового регулювання, зокрема позиції, сформованої Верховним Судом за наслідками розгляду справи №240/10153/19,

35. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.06.2022 у справі № 340/5086/20.

36. Отже, мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

37. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Суд -