ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 185/4924/17

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення від права на спадкування та зміну черговості одержання права на спадкування.

Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат - ОСОБА_5 , спадкоємцями першої черги після якого є мати - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 та дружина - ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що ОСОБА_2 необхідно усунути від права на спадкування та змінити черговість одержання права на спадкування, оскільки у жовтні 2014 року її брат тяжко захворів, через що перебував у безпорадному стані та потребував постійного догляду, матеріальної допомоги і піклування. Однак ОСОБА_2 разом з братом не проживала, а проживала з іншим чоловіком за іншою адресою; станом здоров`я свого чоловіка не цікавилась, матеріальної допомоги не надавала, жодного разу в лікарню не приходила. За таких обставин вона разом з матір`ю - ОСОБА_3 змушені були доглядати за ОСОБА_5 , нести витрати на його матеріальне забезпечення та утримання.

Вважає, що є всі підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування та зміни її черговості на одержання права на спадкування - з другої черги на першу.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та змінити черговість на одержання права на спадкування з другої черги спадкоємців на першу чергу спадкоємців за законом.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для правильного застосування положення частини п`ятої статті 1224 ЦК України суду необхідно установити, чи був спадкодавець у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, чи знав відповідний спадкоємець про указаний стан спадкодавця та чи потребував останній допомоги саме від указаного спадкоємця. Крім того, підлягають урахуванню також обставини щодо існування у спадкоємця можливостей надавати необхідну допомогу спадкодавцю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав що позивач належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо перебування спадкодавця у безпорадному стані, потребування допомоги, а також те, що ОСОБА_2 мала можливість надавати матеріальну та іншу допомогу спадкодавцю, але свідомо ухилялась від надання такої.

Не довела позивач і юридичних фактів, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, які б свідчили про наявність правових підстав для зміни черговості одержання права на спадкування, а саме, що вона тривалий час матеріально забезпечувала ОСОБА_5 , який перебував у безпорадному стані та потребував стороннього догляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 6 лютого 2019 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 липня 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 липня 2018 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, судами залишено поза увагою те, що у 2012 році у ОСОБА_5 діагностовано онкологічне захворювання «лімфома», церроз печінки та гепатит С; у період з 2014 року до 2016 року ОСОБА_5 проведено п`ять курсів хіміотерапії та надано статус особи з інвалідністю II групи і загальний стан ОСОБА_5 охарактеризовано як тяжкий. У зв`язку з такою тяжкою хворобою ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані і позивач змушена була забрати його до себе та здійснювати за ним повний догляд.

Не враховано, заявник вважає, і те, що відповідач була обізнана щодо стану здоров`я ОСОБА_5 , проте свідомо відсторонилась від надання останньому допомоги, маючи таку матеріальну можливість. Посилаючись на зазначене, позивач просила про задоволення касаційної скарги.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів. Вказувала, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Також зазначала, що її чоловіку в 2014 році встановлено діагноз - онкологічне захворювання; так, стан його здоров`я був охарактеризований як тяжкий, однак не безпорадний. Наголошувала на тому, що у той самий період їй також встановлено діагноз онкологічне захворювання і вони з чоловіком одночасно лікувалися та проходили курси хіміотерапії.

Твердження ОСОБА_1 стосовно свідомого її відсторонення від надання ОСОБА_5 допомоги, маючи таку матеріальну можливість, вважає безпідставними, оскільки належних і допустимих доказів таких обставин матеріали справи не містять.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи № 185/4924/17.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1 червня 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

У жовтні 2014 року у ОСОБА_5 діагностовано онкологічне захворювання «лімфома» та проведено 2 курси хіміотерапії у листопаді 2014 року і в лютому 2015 року. 1 квітня 2016 року ОСОБА_5 надано статус особи з інвалідністю IIгрупи. У період з 15 грудня 2014 року до 30 грудня 2014 року, з 19 травня 2016 року до 24 травня 2016 року та з 20 червня 2016 року до 5 липня 2017 року ОСОБА_5 перебував на лікуванні в гематологічному відділені Комунального закладу «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради».

24 жовтня 2012 року у ОСОБА_2 діагностовано онкологічне захворювання; у період з 22 листопада 2012 року до 26 листопада 2012 року, з 17 грудня 2012 року до 20 грудня 2012 року та з 25 лютого 2013 року до 28 лютого 2013 року ОСОБА_2 перебувала на амбулаторному лікуванні в Комунальному закладі «Клінічний онкологічний диспансер», а з 8 січня 2013 року до 4 лютого 2013 року - на стаціонарному лікуванні. Крім того, з 27 червня 2016 року до 15 липня 2016 року, з 28 липня 2016 року до 25 серпня 2016 року, з 3 жовтня 2016 року по 4 листопада 2016 року ОСОБА_2 також перебувала на стаціонарному лікуванні в КЗ «Клінічний онкологічний диспансер»

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_5 є його дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_3 .

Позивач у справі є рідною сестрою ОСОБА_5 і, відповідно, спадкоємцем другої черги.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині п`ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1261 ЦК України).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 4 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вирішуючи справу, судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи відсутність підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування після її чоловіка - ОСОБА_5 , оскільки позивач не надала належних, допустимих і достовірних доказів, а, відповідно, суди не встановили факт того, що спадкодавець у зв`язку з тяжкою хворобою перебував у безпорадному стані, висловлював прохання або бажання про надання допомоги з боку дружини - ОСОБА_2 , а вона свідомо ухилялася від надання такої допомоги.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи безпідставними суди вважали і позовні вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування, і, як наслідок, відмовили у задоволенні позову.

Аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду